WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Новий час - Реферат

Новий час - Реферат

Суверенітетом в концепції Г. Гегеля володіє ціле - держава, яка підноситься над окремим: життям, власністю та ін.

Держава покликана забезпечити права і свободи громадян, що вона є правовим утворенням, де все визначено правом, у тому числі й апарат управління. Так у конституційній монархії, яку філософ вважає досконалою формою правління, усі взаємовідносини визначаються правом, тобто об'єктивним і тут нема місця суб'єктивному.

Державна влада у концепції Г.Гегеля обмежена правом. І як вершина "політичної держави" монарх реалізує владу не свавільно, а згідно з законами. Держава, за вченням мислителя є такою правовою організацією свободи, де механізм насильства і апарат політичного панування обмежені правом, і функціонують лише в державно-правових формах. Панування права є тією межею, яка стоїть на шляху свавіллю державної влади, її узурпації, посяганням на права і свободи особи, які визнані пріоритетом у цивілізованих суспільствах.

На прикладах політико-правових концепцій Дж.Локка, Ш.Монтеск'є, Ж.-Ж.Руссо можна побачити, що у доктринах представників ліберального напряму політико-правової думки у протистоянні між владою і свободою верховенство має свобода. На її користь пропонують різноманітні обмеження державної влади.

Лібералізм є типовим явищем для 19 ст. Однак, ліберальні ідеї розвинулись ще у період Просвітництва, але початків можна шукати ще у другій половині 17 ст. у Англії.

Підсумовуючи погляди мислителів і також сучасних дослідників, можна зробити висновок, що лібералізм:

  1. є владою розуму над догмами;

  2. як політична система, - спирається на засади парламентського представництва;

  3. як економічна система, - випливає із фабричної індустріалізації;

  4. як суспільна система, - спирається на засади індивідуалізму;

  5. передбачає плюралізм (велику кількість партій);

  6. це є свобода, пов'язана правом;

  7. стосовно політичного устрою лібералізм виражається у розмежуванні держави як організації влади і суспільством як народом чи "природною" спілкою людей. Спілка є "добра" від природи і прагне, щоб жити без заборон і регламентацій. А держава – зло. Тому найкраще є "така держава, яка найменше урядує" (Т. Джеферсон).

Уже Дж.Локк у кінці 17 ст. зробив значний внесок у становлення теорії розподілу влади. Ш.Монтеск'є розвинув цю ідею, маючи на меті таким чином гарантувати свободу окремих осіб. Слід також нагадати, що ще у програмних документах левелерів з'являється ідея обмеження влади парламенту. Тобто представники ліберального напряму політико-правової думки "порушили" абсолютний характер державної влади, вказавши на необхідність її обмеження на користь прав і свобод людини, а також запропонували механізм здійснення влади, який гарантує збереження цих найвищих цінностей.

Таким механізмом є розподіл влади, що визнаний у концепціях представників ліберального напрямку політико-правової думки різних країн: англійських мислителів І.Бентама, Дж.С.Міля, французів Б.Констана, А. де Токвіля та ін.

Крім того, для гарантування свободи пропонують: 1) представницьке правління (Дж.С.Міль, А. де Токвіль, Л.Гумплович); 2) звузити функції державної влади лише до охорони безпеки і власності підданих (І.Бентам, В. фон Гумбольт).

Англійський філософ і соціолог Г.Спенсер (1820-1903), як і інші представники ліберального напряму політико-правової науки, вважає, що в суспільному організмі "ціле існує заради блага окремих індивідів", на відміну від живого організму, де частини існують для цілого. Учений порівнює примітивну військову державу, якій притаманна ієрархічна підпорядкованість від деспота до раба, з індустріальною державою, яка приходить їй на зміну. У цьому новому типі держави в ролі законів виступають не військові статути, як було раніше, а суспільна мораль і право, а саму "державу створено як захисну оболонку, бар'єр, що має відділяти та захищати права підданого від беззаконня пануючого класу".

Крім представницького правління, обмеження функцій держави охороною безпеки і власності підданих, та ідеї правової держави, представники ліберального напряму пропонують також обмеження народного суверенітету, абсолютизування якого може привести до деспотії. З цих позицій Б.Констан (1767-1830) критикує теорію народного суверенітету Ж.-Ж.Руссо і зазначає: "Політична влада, кому б вона не належала - монархові чи народові - не може бути абсолютною". Межею для неї служать права індивіда. Б.Констан також заявляє про захист свободи від посягань будь-кого у будь-якій сфері: "Я захищав один принцип - свободу у всьому: в релігії, філософії, в літературі, в промисловості, в політиці, розуміючи під свободою перевагу особи над владою, яка бажає керувати методом насилля, і над масами, які пред'являють зі сторони більшості право підпорядкування собі меншості".

А. де Токвіль (1805-1859) також стверджує, що влада, навіть влада більшості, має бути обмежена, бо тільки Бог може бути всемогутнім, оскільки його мудрість та правосуддя рівні його владі. "Таким чином, - продовжує далі мислитель, коли я бачу, що право робити все надається якійсь владі, народу чи королю, демократії чи аристократії, уряду монархічному чи республіканському, то я говорю: там починається зародження тиранії...".

Обмеженню свавілля державної влади служить також ідея правової держави, відповідно до якої державна влада, створюючи закони, сама зобов'язана діяти згідно з ними. Аналогічними є ідеї Г.Гегеля, Л.фон Штейна та інших мислителів, які були прихильниками теорії правової держави.

Г.Єлінек (1815-1911), розвиваючи вчення про правову пов'язаність держави, визначає суверенітет як правову (проте не фактичну) незалежність державної влади від будь-якого іншого авторитету, а відтак суверенітет не може бути "розділеним, фрагментарним, зменшеним, обмеженим, відносним". Разом з тим суб'єктивні права індивідів, які зобов'язана охороняти держава, обмежують функціонування державної влади. Виконуючи свої функції, держава встановлює закони, обов'язкові для її органів влади, тим самим регламентуючи і себе.

Австрійський вчений-правник Л.Гумплович (1838-1909), як і Г.Гегель, вважає, що правова держава може мати форму конституційної монархії, де влада монарха обмежена законами і Конституцією.

Порівнюючи монархію з конституційною монархією, Л.Гумплович зазначає, що там, де яка-небудь складова держави чи клас, досягнувши панування чи участі у державному пануванні, одержує письмове забезпечення, підтвердження і гарантію своїх прав і вільностей, там вправі говорити про конституцію, і де згідно з нею здійснюється управління, там можна говорити про конституціоналізм. Проте парламент не одержує верховенства, оскільки, створюючи закони, зобов'язаний їх дотримуватися.

Ідея правової держави, яка була провідною у політико-правових концепціях другої половини 19 - поч. 20 ст.

С.О.Котляревський (1873-1939) також зазначав, що суверенітет монарха і суверенітет народу мають поступитися верховенству права як безособовій верховній владі.

На думку доктора державного права, фахівця у галузі теорії держави і права Б.О.Кістяківського (1868-1920), влада у правовій державі є безособовою, оскільки безособовою є воля держави, виражена у правових нормах. Саме безособовість є "характерною ознакою влади в правовій чи конституційній державі".

Ф.Ф.Кокошкін (1871-1918) також надавав значну увагу питанню пов'язаності держави правом. Зокрема, він зазначав, що діяльність держави, державної влади має бути обмежена правами громадян, основами державної організації та міжнародним правом.

М.Палієнко (1869-1937) вважав незаперечним функціонування держави через відповідні органи державної влади, які здійснюють законодавчі, управлінські та судові повноваження у межах своєї компетенції, визначеної законом.

У дусі ідей правової держави виступив і відомий український правник С.Дністрянський (1870-1935). У праці "Погляд на теорії права та держави", він розвиває теорію суспільних зв'язків, згідно з якою держава є організаційним суспільним зв'язком (на відміну від органічного виду суспільних зв'язків), у якому її зверхність у спільних справах і справах, пов'язаних з існуванням та розвитком держави, підсилюється організованим у державі фізичним примусом, а незалежність нижчих суспільних зв'язків обмежена "з огляду на вищі суспільні цілі вищих суспільних зв'язків"".

На противагу ліберальним ученням, які були поширені в кінці 19 ст. і пропонували обмеження державної влади способами її розподілу на три гілки, обмеження повноважень центральних органів влади на користь територіальної самостійності міст, мінімізацію функцій примусу державної влади, панування права у всіх сферах державної діяльності і та ін., виступили прихильники соціалістичних та анархічних ідей.

Loading...

 
 

Цікаве