WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Новий час - Реферат

Новий час - Реферат

Але кодифікацію Савіньї оголошує справою більш пізньої стадії розвитку права. Виходячи із цього, Савіньї знаходить пропозицію про кодифікацію цивільного права в Німеччині несвоєчасною .Законодавець при тих умовах може лише відхилити від правильного шляху органічний ріст народного права. Найкращим джерелом права Савіньї вважає не законодавство, а звичай, виступаючи таким чином на захист феодального звичаєвого права, що збереглося в Німеччині .

Георг Фрідріх Пухта (1798-1846). На нього мало вплив сучасне йому філософське вчення Шеллінга, особливо на вироблення поняття про народний дух як джерело права. Пухта бачить в ньому особливу силу, що діє в організмі народного життя та існує незалежно від свідомості окремих членів народу.

Народний дух, подібно душі в організмі, все породжує з себе в народному житті, в тому числі і право.

Савіньї говорить ще про утворення права як про загальну справу, у Пухти іде мова, навпаки, про природний саморозвиток права. Таким чином, право розвивається по цьому вченню із народного духу, як рослина із зерна, при цьому наперед визначена його форма і хід розвитку. Окремі особи, говорить Пухта, є тільки пасивними носіями ними не створеного права.

Заперечуючи людське втручання в утворення права, Пухта, як і інші представники історичної школи права, відкидав і інші фактори, під впливом яких міг би складатися розвиток права.

Право є продукт народного духу, який дається кожному народові (нації) при появі його на історичну арену і який живе та проявляється у всіх членах народу.

Таким шляхом створюється народна правосвідомість – невичерпне і єдине джерело права.

У кожного народу право має свої характерні риси, що відрізняють даний народ від іншого, як відрізняють його мову, звичаї, установи.

Із народного духу створюється народна правосвідомість, яка виливається у норми права.

Правосвідомість одного народу відрізняється від правосвідомості іншого народу. Тому норми права, що проросли на ґрунті однієї правосвідомості, не придатні для іншого народу, як такі, що суперечать його правосвідомості.

А, щоб дати народові відповідне йому право, необхідно зрозуміти його дух, а народний дух тим ясніший, чим глибше в історію заглядає око дослідника.

Норми права, на їх думку, можуть виливатися із народної правосвідомості двояким чином: безпосередньо у формі звичаїв і через законодавця.

Пухта, як і Савіньї, проголошував націоналізм в праві, що воно є виразом загальної свідомості народу, загальної волі всіх учасників правового спілкування.

Історичний розвиток історична школа розуміла як органічний розвиток, а не як прогресивний розвиток.

Історична школа була протестом проти природничого права, що панувало з 18 ст. Раціоналізму вона протиставила містицизм, космополітизмові – націоналізм.

Всупереч вихвалянню правових звичаїв, право 19 ст. розвивалося всюди законодавчим шляхом. Всупереч принципу національної чистоти право в 19 ст. складалось під сильним впливом взаємних запозичень.

Тим не менше деякими ідеями своєї програми історична школа права вплинула на юриспруденцію інших країн Європи.

Ідеалізм в Німеччині виник із доктрин Просвітництва (І. Кант), але був одночасно його запереченням. Ідеалістичний напрям (а саме творчість Г. Гегеля, а пізніше І. Канта) значно вплинув на правові вчення.

І. Кант (1724-1804) біографією належав до попередньої епохи, але своїми ідеями значно випередив її. Народився він у Кенігсбергу. Був скромною людиною, що співпадало з його поглядами на моральність. Однак, цікавився суспільними і політичними справами.

Спочатку він викладав в університеті природознавство і математику, потім зайнявся філософією і проблемами гуманістики. Основна його праця "Критика чистого розуму" (1781), яка була підставою його "критичної філософії". Далі "Критика практичного розуму" (1788). Популярнішою працею, де викладені погляди Канта на право і мораль, є "Основи метафізики моралі" (1785), у якій значна частина присвячена праву.

Правові поняття у науці Канта пов'язані із наукою про мораль. "Моральність навчає не тому, як бути щасливим, а як бути достойним щастя".

Філософія Канта високо підняла моральне самоусвідомлення людини у розумінні керівництва практичним розумом.

Добро має бути наслідком моральних норм. Підставою добра є добра воля. Значення доброї волі вимірюється поняттям обов'язку. "Обов'язок – є необхідністю дії, яка випливає з поваги до права". З такого розуміння доброї волі і обов'язку Кант виводить свій відомий категоричний імператив, з яким поєднується і з якого випливає практичний імператив. Ці імперативи є розпорядженнями про вчинки людини.

Категоричний імператив (або наказ чистого розуму): "Поступай тільки згідно з такою максимою, завдяки якій можеш одночасно хотіти, щоб вона стала загальнообов'язковим правом".

Практичний імператив, який випливає із категоричного імперативу: "Поступай так, щоб особа завжди була ціллю і ніколи засобом". Вважається, що у метафізиці моральності Канта людина є метою сама для себе.

Теорія свободи займає значне місце моральної філософії Канта. Свобода є "ідеєю розуму".

Право – це комплекс повинностей, які містяться у "зовнішньому" законодавстві. Це є "практичне право", яке виникає з "правового досвіду", таке, що застосовується у житті. Кант не виводить право з історії. Важливим у філософії Канта є те, що він відокремлює право від моралі. На цій теоретичній основі лежить правовий позитивізм 19 ст.

Джерелом права є добра воля: існування волі імплікує існування права, яке може бути внутрішнім як право моральне і зовнішнім як право вставлене. Право складається з об'єктивного елементу, тобто показової норми, яка вимагає певної поведінки або поодинокої діяльності, за якими стоїть повинність.

Ніхто своєю діяльністю не повинен порушувати сфери іншого. Людина не повинна порушувати свободи іншої людини, навіть якщо сфера свободи цієї особи є йому байдужа.

Теорія права Канта поширюється на дві найважливіші галузі права: цивільне і кримінальне. Їх Кант розглядає з точки зору моралі.

Основною проблемою цивільного права є питання власності. Це поняття Кант розглядає з позицій свого твердження, що було би неморальним, якби хтось використовував чужі речі без дозволу власника.

Теорія кримінального права має основою конструкцію практичного розуму. Те, що суперечить йому, є порушенням права і заслуговує на покарання. У кожному покаранні міститься і відплата, але у складі покарання вона повинна бути позбавлена емоційних чинників, бо покарання є задоволенням ідеї ображеної справедливості.

Покарання не може бути виправданим ні евентуальним (можливим) виправленням злочинця, ані залякуванням інших.

Покарання у системі Канта – є безумовним наказом, від якого влада не може відступити.

Г.В.Ф. Гегель (1770-1831), як і його попередники Локк і Монтеск'є, вважав, що гарантією свободи є розподіл влади в державі. Але поряд з цим він ідеалізує монархічне правління, щоправда, у формі конституційної монархії.

Монарх, хоч є "вершиною і частиною державного устрою", діє в межах права. Тому особисті риси характеру правителя не мають значення. Г.Гегель пише: "Все те, що властиве монарху, крім цього остаточного рішення, є щось індивідуальне, чому не слід надавати уваги. Трапляється, що в державі виступають лише ці індивідуальні особливості, однак це означає, що держава ще не повністю розвинута чи не достатньо добре сконструйована. У добре влаштованій монархії об'єктивна сторона належить тільки законові, до якого монархові належить лише додати суб'єктивне "я хочу"".

Вважаючи єдність основою держави, Г. Гегель небезпідставно підкреслює, що виконавча влада повинна перебувати у зв'язку із законодавчою, а не протиставляти себе їй. Мислитель заперечує вимоги теорії розподілу влади стосовно незалежності властей одна від одної, стверджуючи, що незалежні власті повинні обмежувати одна одну, проте через цю незалежність знищується єдність держави, якої слід вимагати найперше. Оскільки природа державного організму така, "що в тому разі, коли не всі його частини переходять у тотожність, якщо одна з них вважає себе самостійною, то загинути мають всі".

Гілки влади мають бути розрізнені, але тільки як моменти поняття. Вони не повинні перебувати абстрактно одна від одної, бо зрозуміло, що дві самостійності не можуть створити єдності. Вони неодмінно породжують боротьбу, яка розхитує цілість. З такого становища мислитель бачить два виходи: 1) або за допомогою насильства єдність буде відновлена в результаті підпорядкування однієї влади іншою, 2) або держава розпадеться.

Loading...

 
 

Цікаве