WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Новий час - Реферат

Новий час - Реферат

Колоніальна експансія, територіальні конфлікти, релігійний розбрат – причини, які породжували численні війни; високий розвиток техніки породжував більшу розруху в їх (війн) результаті, ніж до того. На тому фоні зростала сила війська, розвивався королівський фіскалізм. Війни сприяли сильній владі: сильний король ставав символом спокою, ліквідатором анархії (але поразки військові також сприяли підриву позицій найпотужніших деспотів). Взагалі ідеї королівської влади мали значну підтримку у суспільстві. У класичній формі ці ідеї розвинулися у Франції. Французький абсолютизм вплинув у 17 ст. на багато країн Європи.

У політичних працях Людовік XIV (Щоденник; Роздуми над королівським ремеслом) формулює засади безоглядного послушенства королю; монарх ні з ким своєї влади не ділить: ні з становими зборами, ні з першими міністрами; монарх повинен знати всі справи і тоді буде незалежним від своїх міністрів; король власник всього майна своїх підданих (вони лише його держателі); до всіх речей в державі король має повне право розпорядження.

В той час критикують теорію суспільного договору і первинної суверенності народу. Абсолютну монархію визнають природною і раціональною формою урядування, бо король зверху усе бачить, все краще знає, ніж звичайні піддані.

Теза про такого короля, як і праці Людовіка XIV про монарха, який знає всі справи – це вже попередники освіченого абсолютизму. Разом з тим трон короля є троном і самого Бога. Святе Письмо – найкраще джерело політичних засад. Цю останню тезу про короля як Бога на землі відкинуло скептичне і раціоналістичне Просвітництво. Як монархічну містику, ідею Божих прав короля; король перестає бути "Богом на землі", щоб стати "першим слугою держави".

На думку освічених деспотів піддані мають думки, деформовані партикулярними інтересами. Тільки король зверху все бачить і знає все про справи держави, серед партикулярних інтересів здатний розпізнати загальний інтерес. Так шукали псевдораціоналістичне обґрунтування для всевладдя короля, яке реформи освіченого абсолютизму щораз більше утверджували в життя.

Просвітництво було одним із основних напрямів у політичній ідеології Франції 18 ст. Вчення просвітників Вольтера, Монтеск'є, Руссо є різними, але їх в той же час об'єднує заперечення феодального устрою та ідеології, захист приватної власності. Проти станових привілеїв вони висунули ідею рівності, проти суверенітету монарха – ідею народного суверенітету. Вони розробили успадковане від мислителів 16-17 ст.ст. вчення про природниче право як про право рівних по природі людей і обґрунтували невідчужуваність цих природних прав, які зберігаються за людьми при будь-якому устрої.

Мислителі просвітництва оперували універсальними категоріями. Відшукали все, що несла традиція. Фразеологія Просвітництва: Людина, Правда, Розум, Мораль, Природа, Щастя. Політична дискусія 18 ст. стосувалася проблеми панування розуму, раціоналізму. Людина і громадянин 18 ст. – універсальна, понаднаціональна модель ворога тиранії і захисник народних правд. Моральним є те, що приносить суспільну користь.

Просвітництво це і "освічений абсолютизм" деспотів, і аристократичний лібералізм учнів Лока і Монтеск'є, буржуазний лібералізм Вольтера і енциклопедистів, радикалізм Руссо, суспільні утопії. Ці концепції мали продовження в програмах і гаслах політичних рухів 18 ст.

У праці Ш. Монтеск'є (1689-1755) "Про дух законів" (1748) – законодавець має йти за духом народу. Мислитель не шукав ідеальної моделі устрою, який був би добрим для всіх людей та епох, оскільки співпадає з розумним природничим правом. Монтеск'є відзначається історизмом та раціоналізмом. Це і відрізняє його від інших письменників Просвітництва, які свято вірили в універсальні права розуму і мислили абстрактно та понадісторично.

Добре право таке, що бере до уваги політичний устрій країни, клімат, звичаї, релігію і т.д. Законодавець мусить знайти середину між крайнощами (наприклад, судові формальності потрібні для свободи, але надмір формальностей порушив би саму мету права, бо процеси не мали б кінця).

Право має творити гармонійну цілість з природою уряду і його засадою. Під природою уряду автор розумів те, що окреслює суть держави; засади – те, що запускає їх в рух, окреслює діяльність держави. "Є три види урядів: республіканський, монархічний і деспотичний". Помірковані уряди – монархічний, республіканський. Природою республіки є суверенність народу (демократія, засадою якої є моральність) або його частини (аристократія, засадою якої є поміркованість). Природою монархії є урядування однієї особи, згідно з правами; її засадою є гонор (честь). Природою деспотії є урядування однієї особи без прав, згідно з волею і бажаннями володаря. Її засадою є страх.

Монтеск'є не присвячує багато уваги республіканському урядові, оскільки вважав, що республіка можлива на невеликій території. Демократія ж, будучи устроєм моральності, рівності і скромності, у моделлю настільки хорошою, настільки антикварною.

Деспотія – є синонімом абсолютної монархії; монархія в уявленні Монтеск'є є урядом великих народів 18 ст. Деспотію треба збороти, бо вона підходить тільки дикунам.

Тільки в поміркованих устроях існує політична свобода. Але також не завжди. "Досвід вчить, що кожна людина, яка має владу, схильна нею зловживати; заходить так далеко, що доходить до межі". І в устроях поміркованих свобода існує тільки тоді, коли ніхто не зловживає владою. Свободою є "право робити все те, що дозволено законом". Таким чином, свобода тісно пов'язана із правопорядком (законністю). Порушення основ права виключає свободу. Вільним є той, кого право охороняє, чи принаймні той, хто переконаний у своїй безпеці.

Найкраще свободу гарантує така поміркована система, де є ціла система обмежень, засобів противаги, урівноважуючих сил. Самі тільки звичаї довго не можуть протистояти деспотизмові. Щоб не можна було зловживати владою треба, щоб влада обмежувала владу.

Засобами, які є гарантією проти деспотизму – є права станів, привілеї міст, управління органу, названого охоронцем прав, зразком якого є Паризький парламент (оголошує закони, контролює законність).

Ці засоби можуть бути захистом проти еволюції монархії до деспотизму. Ще важливішим бар'єром деспотизмові є поділ влади.

В розділі "Про устрій Англії" праці "Про дух законів" викладено зразковий уряд поміркованої монархії, що визнає поділ влади.

Монтеск'є продовжує тут думку Лока і посилається на досвід англійців, народу, "який безпосередньою метою свого устрою має політичну свободу". Отже, в кожній державі існує три влади: законодавча, виконавча і судова. Нема свободи, якщо дві з них знаходяться в одних руках.

Виконавча влада повинна бути надана королю. Монархія – уряд виборний, в якому виконання здійснюється швидше, ніж в республіці.

Законодавча влада теоретично повинна належати народові, але треба щоби народ через своїх представників здійснював все те, чого не може зробити особисто. Законодавець – представницький орган – двопалатний парламент.

Судова влада виборна, змінюється періодично. Судді тільки проголошують застосування норми.

Ці три влади є розділені. Але поділ це не сепарація. Справа полягає у взаємному урівноваженні і обмеженні серед цих властей, що вимагає певної залежності. Влади взаємно обмежують і контролюють одна одну, що і породжує рівновагу між ними.

Як і всі ліберальні рухи, теорія Монтеск'є закладає нерівність стосовно права (демократія, як ми бачили, повинна схвалювати цензи). У поміркованій монархії існують привілеї, ранги, родове шляхетство. Тільки деспотія зрівнює всіх під ногами деспота. У деспотіях "всі люди рівні і не можна вивищуватися над іншими".

Протест проти егалітаризму (зрівнялівка), уніформізації (однаковість), висловлений Монтеск'є, залишиться складовою ліберальної ідеології і 19 ст. Характерною рисою лібералізму Монтеск'є є майновий ценз, який має значення при виборах до нижньої палати.

Як теоретик політики, Монтеск'є став патроном лібералів. Його гасла: свобода, дотримання права, боротьба з уніформізуванням, правова нерівність увійшли до ідейного арсеналу різних напрямів лібералізму.

Монтеск'є не зводить своєї держави до держави власників як буржуазні ліберали. Майновий ценз має суттєве значення при виборах до нижньої палати, члени якої мають бути вельможніші від народу. Автор має до шляхти ряд претензій, але підсумовує, що "без монарха нема шляхти, без шляхти нема монарха, а є тільки деспот".

Його модель поміркованого устрою, з монархічною формою і поділом влади – вплинула на французьку конституцію 1791 р., потім – на засади липневої монархії 1830 р.

Loading...

 
 

Цікаве