WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Новий час - Реферат

Новий час - Реферат

Реферат на тему:

Новий час

Абсолютна держава, яка раніше сприяла розвиткові промисловості і торгівлі, тепер своєю дрібничковою опікою, регламентацією, бюрократичним втручанням в діяльність торгівельних і промислових підприємств, сковує промисловість і торгівлю.

Це був період, коли ставилось питання про усунення всіх станових привілеїв, поділів, повинностей, говорили про політичні та юридичні гарантії свободи та безпеки особи, недоторканості приватної власності, перетворення землі у звичайний товар.

Панівним стає юридичний світогляд, методологічною основою якого є раціоналізм, що вимагав оцінки суспільних і політичних явищ з позицій здорового глузду. Існуючий устрій вважають таким, що є "нерозумним", "суперечить природі людини".

Суспільство і державу розглядають у той час як механічну сукупність індивідів, пов'язаних між собою договором, реалізація якого гарантована нормами права.

Вважається, що право є основою, зв'язком суспільства і взмозі вирішити всі проблеми у суспільстві. Ця ідея є основною у доктрині природничого права XVII ст., а також відображена у ідеї Просвітництва про заміну правління людей правлінням законів.

Втіленням юридичного світогляду виступила теорія природного права і пов'язаного з нею суспільного договору. Теорія природного права у 18 ст. висунула ідею невід'ємних природних прав людини: право на життя, свободу, власність, рівність, демократію тощо, які властиві людині від природи і є продиктовані розумом.

Вимоги людського розуму, які випливають з природи людини, формують "природниче право". Цим вимогам має відповідати "позитивне право", тобто закони, встановлені державою. Так само і устрій держави та її діяльність мають відповідати первинному суспільному договору, який завершив стан бездержавного існування, де всі були вільними і рівними, але перебували у стані небезпеки.

Відтак, держава не є вічною організацією, а виникає історично, в результаті переходу від природного до суспільного стану внаслідок договору.

Концепція суспільного договору змінила погляд на джерело публічної влади, на суб'єкта державного суверенітету. Народ виступає джерелом і зверхником усякої влади.

Держава виступає гарантом права. Основним її завданням є створення міцного правопорядку, заснованого на юридичній формальній рівності суб'єктів права, гарантіях свободи підприємництва, приватної ініціативи і конкуренції, непорушності власності і договорів. На першому місці тоді ще не стояло завдання наділення людини політичними правами.

Мислителі того часу по-різному визначають співвідношення "status naturaе" і "status civilis". П. Юркевич за цим критерієм групує мислителів Нового часу: 1) перші вважають, що природний стан неповний і йому властиві певні недоліки, а становище держави є доповненням, удосконаленням природного стану (Гобс, Спіноза, Лок); 2) другі припускають, що природний стан є нормальний, досконалий і повний, а "status civilis" – ненормальний стан, ухилення від природного ладу і тому має бути підданий запереченню (Руссо).

Ігор Юрійович Козліхін, професор Санкт-Петербурзького університету вважає Гобса та Гроція такими, що у своїх концепціях розглядають державу як силу, яка протистоїть "природному" анархізму суспільства і тому держава має виключно позитивну цінність. Їх відносять до державницького напрямку у політико-правовій науці. А ліберали Лок, Монтеск'є, Кант, які остерігались необмеженої влади держави, шукали, відповідно, засобів, які хоча б обмежували можливості зловживання владою. На їх думку, держава і закони призначені для збереження і розширення свободи індивіда. Руссо займає окрему нішу в історії вчень Нового часу. Він, як і ліберали, прагнув забезпечити свободу, але дещо своєрідним способом: через абсолютне підпорядкування індивіда суспільству.1

Загалом, Новий час є періодом, коли починається становлення сучасної європейської державності і відповідно – політико-правової науки. Це є той час, коли остаточно ще не склались відокремлені політична і юридична науки.

В порівнянні з давніми теоріями природного права по-іншому розуміли і джерела пізнання права природи і її істотну суть. Роздуми над природним правом вдосконалювалися під впливом інтелектуальної атмосфери епохи, пов'язаної із розвитком природничих і точних наук.

Людину розуміють як частину великого механізму – Природи. Раціоналізм епохи виражався в переконанні, що людина своїм розумом може охопити таємниці природи і використати її для своїх потреб. Роздуми над універсальною природою світу сприяли роздумам над справами людства в понадчасовому вимірі: 17 століття мислило антиісторично.

Мислителі нового часу вірили в можливість пізнання розумом засад природничого права. Очищали правову доктрину від релігійної міфології. Школа природничого права створила багато теоретичних конструкцій, які на тривалий час зберегли свою цінність на ґрунті буржуазної системи права.

Гуго Гроцій – засновник школи природничого права. Мав на меті погодити систему урядування з основними інтересами нових суспільних сил, знайти підтримку абсолютного монарха для міщанства.

Природниче право Гроція відокремлене від релігійної суті, воно є зраціоналізоване, пов'язане із незмінними рисами людської природи. Воно є "до того незмінне, що сам Бог не може його змінити", так як "навіть Бог не може поправити, щоб 2 на 2 не було 4".

Джерелом пізнання природничого права не є Святе Письмо, а вивчення суспільної природи людини, яка прагне до спокійного і організованого співжиття з ближніми.

В його природничому праві є вимоги, які швидше економічні, ніж політичні. Центральною є охорона власності і торгівлі для буржуазії, а не постулат влади для буржуазії.

Гроцій не вірив у існування ідеального уряду. Вважав, що вибір форми правління належить народові. Якою б не була ця форма – ніколи не буде вільна від небезпеки. Він сприйняв ідею суверенітету народу, і то не тільки як антикварний спогад про давнину. Однак відкинув тезу (так добре сформульовану пізніше в творах Руссо), що суверенність має завжди залишатися при народові: "Передовсім треба відкинути погляд ніби всюди і без винятку найвища влада має належати народові так, що народові можна навіть стримувати і карати королів, які зловживають владою". Взагалі народ може віддати владу над собою у руки абсолютного монарха. Гроцій бачив аналогію між таким підданням владі і відданням в неволю. Так само цілий народ на користь володаря може позбутися свободи, наприклад, тому, що не має засобів до існування чи через звичку до неволі. Характерним є той меркантильний погляд Гроція на свободу людей і народів: вона може бути предметом обороту.

Але не завжди люди добровільно передають повну владу над собою монархові: як способом завоювання можна набути приватну власність, так можна набути і верховенство. Якщо добровільно через договір підданства чи через завоювання монарх дістає повну владу, то така влада є предметом повного права власності, тобто є успадкована володарем. Це є вже схвалення спадкового деспотизму королів.

Але такий абсолютизм монарха не є єдино можливим устроєм. Крім монархії існує уряд "рівних королю по праву, як аристократія, або вільні народи". "Вільні народи – то є міста-республіки і держави в Нідерландах. Але і тут як правило суверенності цілого народу нема. А з другого боку монархія не завжди абсолютна. Народ, який віддає монархові владу, не мусить передавати її без жодних умов і застережень, бо він має свободу вибору. Може обмежити владу короля, нав'язавши йому певні зобов'язання або запровадивши поділ найвищої влади так, що частина її належала б королю, а частина народові чи зборам.

Гроцій допускає, що народ може виступити проти правителя, який порушує умови договору. Гроцій не є захисником деспотизму, як єдино можливої форми устрою. Безоглядно зобов'язують умови договору, згідно із засадами природничого права, що умов треба дотримуватися (pacta suntservanda). Так само і народ має дотримуватися умов договору, навіть якщо шкодує, що віддав монархові повну владу. Це був захист устроєвого status quo; на практиці корисний для абсолютизму, оскільки та форма переважала у Європі 17 ст. Але теоретично всі устрої є рівноправними, у відповідності з вільним вибором народу.

Гроцій – засновник новітньої теорії суб'єктивних прав. Дальший розвиток відбувався в напрямку розповсюдження ідеї природничого права на весь обсяг права. Гроція цікавили впливи природничого права в основному у сфері права народів ius gentium. Його наступники, в основному німецькі мислителі (С. Пуфендорф, Х. Томазій, Х. Вольф) у 17-18 ст.ст. розвинули роздуми над висновками, положеннями природничого права для всіх галузей позитивного права.

С. Пуфендорф (1639-1694) з аналізу природного стану, де всі були вільні і рівні, робить висновок, що людина від природи не має ніяких обов'язків перед іншими людьми і не мусить визнавати жодної влади над собою. Ця думка зміцнювала ідею консенсуалізму в теорії договорів: суттю кожного договору є воля сторін; людина від природи не має ніяких зобов'язань і вони можуть виникнути лише з її згоди. В результаті згода сторін також може ліквідовувати договір.

Loading...

 
 

Цікаве