WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Середньовіччя - Реферат

Середньовіччя - Реферат

Отже, Ж. Боден уточнив поняття суверенності і поєднав його з певним органом влади (перш за все з королем), а не з державою як зі спільнотою, об'єднанням. Визнав суверенність як рису, яка відрізняє державну владу. Визначив певні завдання влади суверена: охорона єдності держави, запобігання анархії.

Суверен повинен використовувати свої необмежені повноваження для забезпечення економічного розвитку для встановлення порядку і безпеки.

Але абсолютна влада має межею приватну власність, права сім'ї, питання, які врегульовані природничим і Божественним правом, що існували ще до утворення держави.

Між Княжим та Козацьким періодами (середина XIV-XVI ст.ст.) в політичній історії України був перехідний період, що закінчився Люблінською та Берестейською уніями. В цей час українська державність була поглинутою Литвою і Польщею.

Однією з найяскравіших постатей українського гуманізму XVI ст. був виходець з Галицької землі – Станіслав Оріховський(Ожеховський)-Роксолан (1513-1566). В своїх працях він писав, що вважає себе „українського (руського) народу польської держави". Свої праці Оріховський писав, звичайно латиною та частково польською мовою. С. Оріховський отримав прекрасну освіту в кращих європейських університетах. Коли до українських земель докотилися гуманістичні та реформаторські ідеї, він їх активно пропагував. Першу частину свого життя він був активним учасником і захисником реформації, пізніше – десь з початку 60-х років XVI ст. – схилився до концепцій контрреформації. Але в молодості С. Оріховський виступив проти думок про походження влади і держави від Бога, проти підпорядкування світської влади духовній, за невтручання церкви в державні справи.

Верховним суб'єктом влади в державі, як вважав Оріховський, повинен бути король, який виступає як інтегратор законодавчої, судової влади. Церковна влада повинна вирішувати лише свої питання. Заслугою С. Оріховського було й те, що він чи не один з перших у тодішній Європі, спираючись на досягнення античної думки, приступив до розробки ідеї природничого права у своїй брошурі „Про природниче право". Це можна простежити і в невеличкій брошурі „Настанови польському королю Сигизмунду Августу", де він писав, що головний обов'язок короля – турбуватися про своїх підданих, бути сторожем і воїном. У "Настановах" він радив за критерій підбору радників і слуг короля брати відданість справі народу і державі. Управління повинно здійснюватися методом переконання, суверен повинен здобути повагу і любов підданих, бо без цих якостей суверен не може бути авторитетом і влада буде слабкою.

У праці „Політика королівства польського на взірець аристотелівських політик" С. Оріховський писав, що королівство Польське складається з простонароддя, Ради і Короля, вони між собою є рівні свободами, але не шляхетністю, однак всі вони складають разом польське суспільство. „Коронне тіло", що пов'язане двома речами: правом і привілеями. В цьому суспільстві простонароддя є тілом, Рада – душею, Король є розумом, всі вони взаємозалежні між собою, простонароддя є мертве без Ради, Рада ж без Короля не діє, а Король без Ради не спроможний управляти і без простонароддя стає жалюгідним в своєму королівстві. В основі функціонування християнської держави повинно лежати дотримання права.

У праці „Польські діалоги політичні" (1563) він відійшов від ідеалів своєї молодості, а по суті, зайняв протилежні позиції. Вже в першому діалозі він захищає зверхність церковної, в даному разі – Папської влади над світською, королівською. Король стає королем лише після номінації його архієпископом, від якого отримує корону, меч і престол. С. Оріховський будує тверду логічну конструкцію: „не буде в Польщі папської влади, не буде архієпископа і священнослужителів; а не буде священнослужителів, не буде і короля, а не буде короля, то не буде і королівства".

У діалогах С. Оріховський як це було прийнято в середньовіччі, будував так звану піраміду влади. У другому діалозі він твердив, що польська держава тримається на трьох основних речах, які разом утворюють трикутник. На вершині трикутника він помістив вівтар, тобто духовну владу, у лівому куті – священнослужителя, справа – короля. Сьогодні польські теологи в своїх працях спираються на цю схему С. Оріховського.

С. Оріховський запропонував своє розуміння природи верховної влади, яке схематично можна зобразити у вигляді піраміди. Польська держава грунтується на короні, священнослужителях, вівтарі, християнській вірі. Піраміда у своїй вершині змикається. Ця вершина – то загальна апостольська церква. Він визначив джерела влади і панування – „всяка влада є від Бога". С. Оріховський першим у східнослов'янській політичній думці займався абстрактними схемами аналізу влади.

Отже, визначальними ідеями цього періоду як в Україні, так і в Європі загалом є:

антропоцентризм (гуманізм);

звернення до особи правителя, який повинен володіти християнськими чеснотами (Еразм Ротердамський „Виховання християнського правителя";

ідея двоякості природи людини (як істота духовна і тілесна);

тираноборства;

рівності всіх перед Богом, а відтак всі люди мають бути рівні на землі;

вимога повернення до ідей раннього християнства не лише в церковному а й в суспільному житті.

Для Відродження притаманне визнання запорукою свободи особистості – дотримання законів, зміст яких відповідає природі людини, а також те, що доля людини визначається не походженням, а благородством, активністю та іншими чеснотами.

Риси, притаманні Відродженню і Реформації, яскраво відбилися у творчості Івана Вишенського (1550-1620).

Його твори мали теологічну форму, оскільки релігійне світосприйняття було панівним в епоху середньовіччя. Провівши паралель між церквою і суспільством, між духовними владиками і світськими (на підставі характерного для Відродження і Реформації визнання двоякості природи людини як духовної, так і тілесної істоти) можемо побачити ставлення мислителя до державної влади, до особистості її носія, осуд тиранії, як самодержавного начальства, а з другого боку – схвалення соборного правління, засад рівності і справедливості, панування права і т.д.

У концепції І.Вишенського правитель, обраний народом серед кращих, повинен бути слугою народу, оскільки лише владою він вивищується над своїми підданими, а від природи і перед Богом всі люди рівні.

І. Вишенський виступає за демократичну форму правління, критикує абсолютного правителя, утверджує панування права, а не особи, адже існують тверді непорушні норми, що визначають і обмежують. Мислитель вважає важливою характеристикою влади особисті риси правителя, який, володіючи християнськими чеснотами, користується заслуженим авторитетом. Йому підпорядковуються без примусу, а з доброї волі. Ці ідеї І.Вишенського знайшли відображення у програмних документах Кирило-Мефодіївського братства, для яких, як відомо, характерним є звернення до первіснохристиянських принципів, зокрема і в управлінні.

Таким чином, XIV-XVI ст.ст. – період Відродження і Реформації – перехідний між Середньовіччям і Новим часом, коли створюються основи юридичного світогляду, змінюються способи міркування – відкидають схоластику, використовують раціоналізм, формують світський раціоналістичний світогляд, порушують такі важливі проблеми, як загальне благо, концепція суспільного договору, що пояснювала як виникнення держави, так і легітимність державної влади; людина стає центральною проблемою науки про право та державу.

1 Plena potestаs – представництво.

2 Філософія номіналізму обґрунтувала тенденції до індивідуалізму і проглядалася ще у ХІІ ст., коли йшлося про одиницю, яка виступає проти всеохоплюючих великих структур, підкреслювалась роль людської волі у містицизмі; чи єресі висували поняття персоналізму та індивідуалізму. А концепція В. Окама (1290-1350) може вважатися попередником новітньої теорії суб'єктивних прав. Згідно з номіналізмом: норма досконалої справедливості є волею Бога і Бог завжди може змінити порядок природи.

3 Репресалії – засоби примусу, що полягають у застосуванні однією державою у відповідь на неправомірні дії іншої держави таких самих дій до її органів, громадян тощо.

* Загалом правовий теїзм є моделлю, яка стверджує, що для розуміння права важливим є його відношення до Бога, зокрема, зв'язок прав з розумом чи волею Бога. Волюнтаристична версія правового теїзму основою права вважає волю Бога, а раціоналістична – його розум.

Loading...

 
 

Цікаве