WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Середньовіччя - Реферат

Середньовіччя - Реферат

Влада існує не тільки для того, щоб нагодувати людей і дати їм житло, але і для того, щоб „підтримати християнську віру добрими законами, статутами і покараннями". А відтак поняття громадянина ототожнюється з поняттям вірного.

Важливі ідеї були висловлені монархомахами (кальвіністи, які обґрунтовували опір злій владі). Першим етапом цієї доктрини була ідея про обмежену монархію, обґрунтовувана історичними аргументами.

Франц Гофман у трактаті „Греко-Галія" (1573) пише, що гугеноти не бунтівники, а захисники старої, доброї конституції Франції. Абсолютизм – явище нове, яке ослаблює державу. Сила Франції завжди полягала у впливі народу на уряд. Ідеал устрою бачить у часах, коли влада не була спадковою, а народ делегував владу монархові, контролював її і навіть мав право детронізувати його.

Гугенотська література пішла ще далі, формулюючи основи суверенітету народу, використовуючи раціоналістичні, принципові аргументи, а не історичні – це був другий етап доктрини манархомахів. Юлій Брут (псевдо) „Право проти тиранів". Головна теза, прийнята із середньовіччя, що правитель вищий за особу, але нижчий від закону. Народ вищий за короля: може чинити опір поганому правителеві. Приватна особа не може чинити опір, бо король є вищий за окрему особу. Відтак право на опір тому визнається за сановниками, як представниками народу. Міністри, парламентарі та інші повинні ділити владу з монархом, контролювати його і захищати суверенні права народу.

Кальвініст Теодор Бевз „Про права уряду" визнав право опору, підставою якого є порушення королем контракту, який встановлює межі його влади.

Т. Мюнцер (1490-1525) Головною його політичною тезою була передача влади простому народові. Бо тільки народ може забезпечити устрій, який базуватиметься на загальному благу.

Н. Макіавелі(1469-1527) багато сприйняв від Полібія. Поділяв ідею періоду Відродження про визначних особистостей.

Відходить від абстрактних розмірковувань і прагне сформулювати прогнози майбутнього розвитку.

Він дав початок багатьом доктринам, які вбачали суть політики в інтересі влади.

Його ідеалом є уряд, підтриманий спільнотою, який забезпечує свободу і справедливе правління.

Ж. Боден (1530-1596) Першочергова проблема для Макіавелі – політичне об'єднання національної території, - у Франції періоду Ж. Бодена була вже вирішена. Король був джерелом всієї юрисдикції, законів, уряду. Перелік суверенних прав короля щораз розширювався. Король контролював Церкву. Він персоніфікував всі людські чесноти. Був зразком для наслідування підданими.

Згадуючи творчість Н. Макіавелі, можемо сказати, що він, наділивши владу свого монарха-реформатора ознаками, які Ж. Боден назвав суверенними, підготував ґрунт для цілісного класичного вчення про суверенітет державної влади, яке і сформулював Ж. Боден.

Основною працею Ж. Бодена є трактат „Шість книг про державу".

Однозначної відповіді на питання про походження держави у нього нема. Боден акцентує увагу на примусі і насильстів, як „засобу, що дало початок державам", але допускає думку, що держава могла виникнути через добровільне підпорядкування одних людей іншим. Незаперечним залишається те, що до виникнення держави існувала сім'я, як природний суспільний зв'язок, з широкою владою батька і з власністю. Сім'я є моделлю і фундаментом держави.

Держава – справедливе панування над багатьма сім'ями і над тим, що є для них спільне з суверенною владою на чолі. Спільнота, яка цьому визначенню не відповідає не є справжньою державою. Справедливе панування, яке пов'язане правом Божим і природничим. Права сім'ї, як ланки держави є недоторканими. Нема держави, якщо нема в суспільстві нічого спільного (публічного) для всіх сімей. Таким спільним, публічним є вулиці, казна, мури, святині, суди, право). Але не є можливим, щоби все було спільним. На чолі держави – суверенна влада. Це положення є центральним пунктом теорії Бодена. Суверенітет – абсолютна і вічна влада держави.

Правники XVI ст. за прикладом постглосаторів, вважали суверенність – сумою королівських прав, компетенцію Корони. У Бодена суверенність поняття загальне, яке становить суть державної влади.

Це влада абсолютна, а тому необмежена ні ззовні (цісар, Папа), ні зсередини (піддані), ані часом (попередні правителі). Це влада вічна, а тому (отже) – не може бути надана на якийсь час (тоді постає уряд, а не суверенітет). Суверенітет неподільний, і тому нонсенсом є будь-які концепції мішаного урядування. На противагу розповсюдженим уявленням, Боден доводив, що такої мішаної влади не було ні в Римі за Побілія, ні у Венеції. Також заперечував думки, ніби Франція має мішаний уряд (король як елемент монархії, Паризький парламент – аристократії, Генеральні Стани – демократії), "оскільки ні Парламент, ні Стани не мають суверенної влади, а Франція є чистою монархією".

Суверенна влада не обов'язково має бути монархією. Можлива і аристократія і демократія. Все ж монархія є найкращою. Теорія суверенітету Ж. Бодена була спрямована на обґрунтування влади короля Франції. Мислитель висловлює думку, що саме така чиста і абсолютна монархія існує у сучасній йому Франції.

Серед зовнішніх проявів суверенності державної влади Боден на перший план висуває владу творення і ліквідації законів. Тобто, він остаточно відійшов від уявлень, успадкованих від середньовіччя (які були властиві і правникам XVI ст.) про те, що король перш за все є суддею, а законодавство – додаткова до судочинства функція.

Законодавча влада – перша і єдина ознака суверенності. Всі інші повноваження суверена (регалії) містяться в ній і мають другорядний характер. Право війни і миру, призначення або усунення урядників, король як остання судова інстанція і т.д. є другорядними, оскільки той, хто має законодавчу владу, може заборонити іншим вести війну, карбувати монету, стягати податки і т.д.

Право – наказ суверена. Істотною рисою закону і підставою його сили є походження від суверенної влади. Закон виникає із волі суверена.

Суверен може змінити закон, який видав сам чи його попередник. Суверен не пов'язаний законом, який сам видав.

Але угода, укладена сувереном з підданими, зобов'язує обидві сторони. Однак умови є рідкістю в сфері діяльності суверена. Поза тим всі позитивні права залежать тільки від його волі, без контролю з боку будь-яких органів.

Право – справедливий наказ суверена, так як і держава є справедливим урядуванням. Справедливий наказ – це такий, що узгоджений із Божим (Святе Письмо) і природничим (накази розуму) правом. Правитель пов'язаний вищим правом і правом позитивним „настільки, наскільки воно узгоджується з природничим правом" (Божим). Право вище – Бога і природи – наказує слухати владу, шанувати чужу власність, забороняє вбивати людей і т.д. Наказ суверена, який суперечить праву Божому чи природничому, ліквідовує обов'язок послушенства підданих.

Але не передбачено санкції за порушення вищого права. Ні інституційного контролю відповідності королівських законів з Божим і природничим правом; ні можливості опору підданих владі, яка порушує вище право, Ж. Боден не припускає. Бачимо абсолютизм монарха, „образ Бога на землі", для якого єдиною санкцією за погані вчинки є кара Божа.

Правитель також пов'язаний таким розділом позитивного права як фундаментальними правами королівства (наприклад, він не міг змінювати порядку спадкування чи зменшення розміру королівського домену). Це є виняток з того правила, яке підпорядковує суверенові все позитивне право, але виняток, що не так обмежує монарха, як скоріше діє на користь його влади, зміцнюючи його позиції.

Власність є початком виникнення держави, в якій що є публічним – належить державі, а що є власністю окремої людини, то має їй належати.

Податки є надзвичайним засобом, який застосовується у випадку необхідності. Король має недоторканий домен для того, щоб з нього покривати видатки держави. Має черпати кошти з війни, з колонізації, з торгівлі („Правителеві більше випадає бути купцем, ніж тираном").

Ж. Боден обґрунтовує владу абсолютного монарха, на якого покладає надії про ліквідацію внутрішніх конфліктів, підтримання єдності держави.

У Ж. Бодена зв'язок між сувереном і підданими грунтується не лише на ленній залежності. Всі повинні підпорядковуватися йому не як васали, а як природні піддані. Він зрівнює людей перед сувереном і всі є для нього природними підданими й мають право участі в публічному житті, право брати участь в управлінні державою, одержання бенефіціїв, до передачі власності за заповітом і т.д.

Ці відносини природного підданства покликані об'єднувати всіх з сувереном. Отже, в основу відносин панування-підпорядкування Боден поклав природне підданство.

Тираном є узурпатор, який порушує права Божественні і природничі. Йому можна опиратися аж до його вбивства. Але тираном не є легальний правитель, навіть якщо він порушує Божественні і природничі закони. Легальний суверен є недоторканим, хоч би яким був тираном. І опір проти правової влади є протиправним, безправним, навіть якщо вона грішить тиранією. Папа не має зверхності над суверенним монархом. Духовенство є одним із станів держави і тому підпадає під законодавство суверена.

Loading...

 
 

Цікаве