WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Середньовіччя - Реферат

Середньовіччя - Реферат

В Англії, завдяки включенню короля до складу парламенту, однією із його трьох частин (король, лорди, територіальні одиниці) цей процес розпочався швидше. Вже на початку XV ст. англійський парламент порівнювали з Трійцею: творить єдність в трійці своїх частин.

Основною метою представництва було досягнення консенсусу, тобто згоди представників з найважливіших питань. Це було взято з римського права і в короткій формулі звучало так: „що стосується інтересу всіх, має бути зі всіма погоджене". Але згоду всіх замінено згодою представників від всіх.

Справами, які стосуються інтересу всіх, визнано ті, які вирішують долю держави: нові і спірні закони; надзвичайні податки; війни і важливих міжнародних ініціатив; претенденти на високі посади і т.д.

На практиці вплив парламенту залежав від розстановки сил між монархом і станами. В політичній теорії противники абсолютизму і захисники прав станів акцентували на потребі короля радитися з парламентом і співпрацювати зі станами. Правителеві залишали господарювання в державі. Парламент короля не контролює. Монарх не зобов'язаний реагувати на поради парламенту. Нормативні акти, які видає парламент, не є правом без згоди на це правителя.

Із виданням Glossa Ordinaria Акурсієм дослідження римського права помітно ослабли. Знову вони відродилися школою права в Орлеані на початку XIV ст. Форми праці постглосаторів (коментаторів) розповсюдились по всіх країнах, які мали університети.

Коментатори сприяли пристосуванню римського права до потреб своєї епохи. Вони також наповнили свої дослідження римського права елементами, запозиченими із звичаєвого права міст, ленного права, королівських законів, міських статутів, канонічного права. Використовуючи аристотелізм, етику християнства, номіналізм2, вони надали своїм висновкам філософського забарвлення.

Коментатори прагнули проникнути у зовнішній механізм права, шукали його джерела, засади, функції; підкреслювали високу роль правової науки, прирівнюючи її до теології, стверджуючи, що вона є вершиною людських знань.

Разом із поглибленням теоретичного рівня, школа коментаторів пов'язувала правову науку (науку права) із практикою, а також з політичними потребами. Порушувалися, зокрема, проблеми як регламентувати зобов'язання, угоди, спадщину, в яких учасниками виступали особи і майно, що належали до різних правових систем. Коментатори розвинули теорію торгівельних спілок, теорію pacta nuda у торгівельному праві, право заповіту, інститут емфітевзису у феодальних відносинах, правові проблеми обміну і виробництва.

Стосовно політики коментатори цікавились проблемами обсягу суверенних прав монархів і міських республік, теорією репрезентації, тиранією і міжнародними відносинами (війна, репресалії3).

Вплив коментаторів був найсильнішим у Італії, але також був помітний і у Франції, Іспанії, Німеччині. На Заході лише Англія не підпадала під ці впливи. Бо її право мало вищий рівень, ніж континентальне, формувалося під впливом судової практики королівських судів та доктрини визначних знавців звичаєвого права.

Як і у багатьох інших державах того періоду, в Україні зростання продуктивності хліборобства і скотарства, поширення ремесел, активізація торгівлі стали засадами формування державності. Відбувалося зростання міст; передача землі (власності князя) у володіння васалам; запровадження християнства сприяло верховенству влади Володимира, "визволенню" Київської Русі від пут родоплемінних традицій.

Володимир роздавав лени із зобов'язанням військової служби та організації оборони в ленах. Триває процес концентрації політичної і військової влади. Розвиваються тенденції до формування абсолютної монархії. В Іларіона бачимо заклики до єдиновладдя, монархію. Прагнення, щоб світська королівська влада підпорядковувала собі і церковну владу. Існувало в політичній думці два головні напрями.

І. Згідно з традиціями Візантії визнавався патронат князівської влади над церквою ("Імператор є для церкви вищим володарем і охоронцем віри").

ІІ. У Київській державі виникло церковне вчення про "богоугодного володаря", в основі якого лежала ідея родового династичного князювання.

Цей період - княжа доба (ІХ-ХІV ст.ст.) поділяється на три етапи. Для першого етапу (ІХ-ХІ ст.ст.) характерна відсутність чіткої ієрархії влади у Київській Русі, формування дрібних князівських держав, християнізація Русі. Другий етап (ХІ-ХІІ) характеризується концентрацією політичної і військової влади, єдністю адміністративної та судової влади. На цьому ж етапі бачимо роздроблення влади між родичами правителя, між князями, відбувається розподіл судової влади (світські і церковні суди).

Так, у "Статуті святого князя Володимира, що хрестив Руську землю, про церковні суди" визначено місце церкви в державі; введено, зокрема, церковне судочинство; проведено розмежування судів єпископського і гродського; визначено також межі світської юрисдикції; перелічено пункти широкої юрисдикції церкви; відмова князя від втручання в справи церкви, які були їй передані; поділ церковної і світської судової компетенції; було визнано патронат князівської влади над церквою; матеріальне забезпечення церкви у вигляді десятої частини від централізованої феодальної ренти та інших прибутків.

Як видно із тексту Статуту в Українській державі періоду княжої доби порушувались актуальні проблеми, властиві епосі середньовіччя у всій Європі. Так, у цьому документі визначено повноваження Церкви; розмежовано церковну і світську судову компетенцію, зазначено про патронат князівської влади над Церквою тощо. Тут влада світського правителя має верховенство.

На третьому етапі (ХІІІ-ХIV) – Галицько-Волинське князівство, де було здійснено централізацію влади, починає формуватися абсолютна монархія (князь Данило Галицький). Світська князівська влада підпорядковує собі церковну владу. Данило був коронований.

Отже, типова для середньовічної політики боротьба за панування в державі точиться між світською і церковною владою, яка і відобразилась в українській політичний і правовій думці того часу.

Церква в Київській державі прагнула піднятися над великокнязівською адміністрацією і стати об'єднуючим центром удільно-роздрібленої держави. Це знайшло своє концептуальне відображення у церковному вченні про "богоугодного володаря", яке заклав Ігумен Феодосій (теологічна концепція богоугодного володаря). Відповідно до цієї концепції світські володарі не зберігають, а лише захищають "правовір'я", стоячи на процерковних позиціях. Із послабленням політичної влади київських князів Церква підтримувала удільну систему. Пізніше, виступаючи за централізацію держави, представники духовної влади вважають можливою і необхідною централізацію держави, але під керівництвом Церкви. Феодосій (Печерський), вважаючи служіння Богу вищим проявом людського буття, висуває програму духовного контролю над світською владою. Його побажання і рекомендації звернуті до князя Ізяслава Ярославовича. Ігумен – духовний вчитель князя, а князь – захисник монастиря.

Погляди Феодосія розвинув печерський диякон Нестор – творець головної ідеї першої православної церковної доктрини - династичного князювання, якою пройнята відома пам'ятка ХІІ ст. "Повість врем'яних літ".

Нестор вважає, що благочестивий князь повинен слідувати настановам Церкви. Основною з них є настанова династичного князювання, згідно з якою кожен князь панує у своєму уділі. Така форма оголошується єдиною, встановленою Богом, формою правління. Єдність держави зосереджена не у великокнязівській владі, а у Церкві. Світські володарі не зберігають, а лише захищають "правовір'я", стають на бік церковних інтересів (Ф. Печерський, Нестор).

Другу концепцію представляє творчість Іларіона і зокрема "Слово про Закон і Благодать" вихваляє князя Володимира, що хрестив Русь.

Іларіон, митрополит Київський „Слово про закон і благодать"

Закон – „Старий заповіт" – основою якого є „закон", даний Мойсеєм. Закон звертається до біологічної природи людини. Благодать – „Новий заповіт" – священні книги християнства. Благодать звертається до духовної суті людини. Спочатку був даний закон, а потім – благодать. Спочатку тінь, а потім – істина. Закон притісняв Благодать як сини рабині синів вільної. „І побачивши, що діти її, християни, потерпають від образ іудеїв, синів рабського закону, звернулася вільна Благодать до Бога: вижени іудеїв разом із Законом і розсій їх між язичниками, бо що є спільного між тінню та істиною, іудейством та християнством?" Так як зникає Місяць із сходом Сонця, так „і Закон минув із появою Благодаті. І вже не тісниться людство у ярмі Закону, а вільно крокує під покровом Благодаті".

Іудеї задовольнялись земним, християни – небесним, для них важливим є спасіння у майбутньому. „... римляни полонили Єрусалим і зруйнували його до основ. Тоді іудейство дійшло до загибелі, а далі закон як вечірня зоря згас й іудеї розсіяні були серед язичників, щоб зло не перебувало все разом".

Loading...

 
 

Цікаве