WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Середньовіччя - Реферат

Середньовіччя - Реферат

Врешті уявлення про короля як найвищого сеньйора над васалами було усунено і замінено уявленням про короля, який має загальну публічно-правову юрисдикцію над усіма підданими. Це визнавали і дослідники ленного права. Так, французький правознавець ХІІІ ст. Жан Бланот писав, що "ті, які не є підпорядковані королю на підставі ленного права, є однак під владою короля на підставі природної юрисдикції, яку король має у своєму королівстві".

Протягом ХІ-ХІІІ ст.ст. у політичній літературі порушуються такі чотири політичні ідеї: дуалізм влади; договірний характер устрою; феодальне підданство; феодальна концепція права.

Ідея дуалістичного устрою була новою. Для прийняття її Захід відкинув концепцію влади короля, що поєднував світські і духовні повноваження, характерну для вчення іудеїв, римської і візантійської думки. Натомість почали запроваджувати думку про відокремлення світської і духовної влади.

Питання відокремлення духовної сфери від світської, духовної влади від світської викликало спори стосовно компетенції.

Загалом виділилось два напрями стосовно цієї проблеми у вченнях ХІ-ХІІІ ст.ст.: 1) верховенство Папи над світською владою (папалісти); 2) обмеження і навіть виключення втручання Папи у коло світських справ.

У Середньовіччі ніхто не сперечався про божественне походження влади та її етичний характер, а відтак, головним обов'язком правителя є дотримання засад справедливості і доцільності, зафіксованих у праві, а передовсім у звичаєвих нормах.

1). Різною проте була оцінка монарха, який поступав не у відповідності із правом і справедливістю. Папалісти вважали, що несправедливий монарх перетворювався у тирана, якого належало дискваліфікувати, одночасно звільнивши підданих від підпорядкування такій владі.

2). Апологети світської влади, посилаючись на Божественний характер влади, вимагали безоглядного послуху і підпорядкування.

Від прихильників папалізму походить думка, що джерелом влади є народ, а Бог її тільки схвалює. Від того, що джерелом влади є народ – світська влада має підпорядковуватись Церкві (Церква як зібрання загалу).

Із цього аналізу джерел світської влади у ХІ ст. монах Мейнгольд творить свою політичну концепцію. По-новому інтерпретуючи юстиніанівський Lex Regia /право корони/ (Institutiones, I, 2), який до того часу розуміли як остаточну і безповоротну передачу влади імператорові.

Мейнгольд переконаний, що народ єдиний і справжній суб'єкт влади, ніколи не віддасть панування тиранові, а лише особі, яка відрізняється етичними рисами, а відтак гарантує справедливе правління і захист від свавілля.

У доктрині Мейнгольда пануючий перестає бути намісником Бога, він є виконавець і навіть слуга волі народу. Народ зберігає за собою право відкликання монарха. Тут Lex Regia – є видом двосторонньої угоди з перевагою ролі народу, який контролює свого правителя. Обов'язок підпорядкування народу зумовлений взаємним зобов'язанням монарха поступати справедливо.

Ця смілива концепція Мейнгольда про суверенітет влади народу однак не знайшла розуміння у його сучасників.

Ян із Сальсбері (середина ХІІ ст.) (трактат Policraticus) вважав, що монарх одержує силу панування за допомогою Церкви, яка володіє повнотою влади, а отже, розпоряджається світськими і духовними повноваженнями.

Концентруючи свою увагу на межах влади пануючого, мислитель стверджує, що монарх не має права свавільно поступати, оскільки покликаний реалізовувати справедливість через дотримання права. Монарх від тирана відрізняється залежно від його ставлення до права. Монарх панує згідно з правом. Тиран своїм свавільним урядуванням перетворює підлеглих на невільників. Монарх – образ Бога на землі. Тиран – уособлення гріха, який заслуговує на знищення. Таким є наказ справедливості стосовно пануючого, який порушує право.

У ХІІІ ст. кожна доктрина буде обгрунтовувати єдине і неподільне правління Церкви над світом, відходячи від дуалістичної ідеї влади.

Прихильники світської влади боролися за її повну самостійність. Піддані повинні підпорядковуватись будь-якій світській владі, опір навіть грішному правителеві є безбожним.

Під впливом різних елементів розвивалася доктрина про монарха на Заході. Так, - у Саксонському Зерцалі (перша половина ХІІІ ст.) йдеться про право опору неналежному правителеві; - відомою була ідея, яка походила від римських юристів, про те, що єдиним джерелом влади є народ, який своєю волею передає силу правління імператорові; - існували ідеї про невідокремленість інституту королівського урядування від особи, яка здійснює владу (германська традиція); - Церква визнавала Божественність королівського правління, одночасно схвалюючи династичні права, турбуючись щоби особа, яка претендує на трон, відповідала курії (християн); - але поряд із впливом романських, германськимх, християнських елементів на формування уявлень про становище світської влади, позначилися візантійськіустрій і вчення. Все частіше правителів називають „святіший", „святий", а його радників прирівнюють до апостолів. Необхідність згоди світського правителя при виборі глави Церкви.

Тоді ж законник Гуго стверджує про потребу участі імператора у виборах Папи. Він сприйняв концепцію подвійної влади над християнським світом, але розглядаючи взаємні стосунки між владами, віддає перевагу владі імператора, що видно із такого образного порівняння: король є прирівняний до Бога, а єпископи символізують особу Христа – звідси їх залежність від світської влади.

Якщо ідея дуалізму викликала спори, то наступні три ідеї Середньовіччя були сприйняті і не викликали суперечок. До середини ХІІІ ст. розповсюдженим поглядом було те, що устрій суспільства організований і працює, спираючись на політико-правові інститути, які є запереченням природного порядку. Вважалося, що існує виразна суперечність між зобов'язуючим суспільним устроєм і природним порядком, якому не відомі матеріальні і суспільні відмінності.

Грішна поведінка людей покладає край щасливому бездержавному існуванню. Природний порядок належить замінити договірним устроєм. За Сенекою Середньовіччя повторювало, що амбіції і жадання панування зруйнували природний порядок.

Це були елементи стоїцької концепції, які у примітивній формі проникли до християнської доктрини, далі без великих змін проіснували до часів Х. Аквінського. Він стоїцькі ідеї замінив змодифікованою доктриною Аристотеля. Природний характер державної організації і суспільну нерівність трактував він як наслідок природжених властивостей людини, а не наслідок угоди. Доктрина Аристотеля у інтерпретації Аквінського повинна була обгрунтовувати ідею, що зобов'язуючий суспільно-політичний порядок не є результатом гріха, а навпаки – найвідповідніша організація, яка відповідає природі людини.

Згідно з офіційною доктриною, договірний порядок має божественну цінність. Політико-правові установи згідно з волею Бога, повинні виправити і спрямувати схильну до гріха людську натуру. У вступі до книги прав Нормандії (Summa de legibus Normaniae) – ХІІІ ст.: Бог покликав земну владу і наділив правами, щоб вгамувати грішні прагнення людей, що творять неспокій і хаос.

Отже, нагадування про втрачений природний порядок без приватної власності, панування і рабства могло легко в очах експлуатованих мас викликати незадоволення існуючим устроєм. Щоб цього не сталося у другій половині ХІІІ ст. було залучено ідею про договірний (умовний) характер зобов'язуючого устрою.

Якщо дві попередні ідеї були успадковані думкою Середньовіччя з минулого, то дві наступні, про які йтиме мова – були результатом феодальних відносин. Ідея підпорядкування та феодальна концепція права формувалися від Х до середини ХІІІ ст.

У другій половині ХІІІ ст. у збірнику звичаїв уже зафіксовують звільнення васала від послушенства сеньйорові, якщо той закликає його до війни із королем. Тут йдеться про суверенного короля, який приймає рішення, що пов'язують всіх підданих держави.

Модифікація ідеї лояльності співпадає із зміною поглядів на тему права. Бо концепція феодального права суперечила романістичній доктрині як і ідеї суверенітету.

Думка, що право є свідоме рішення, прояв волі суверенного органу суперечила феодальній концепції. Згідно з нею правом є звичаї, а законодавча діяльність зводилася до кодифікації звичаїв. Видання нових правових норм могло мати місце лише за умови їх узгодженості зі звичаями. У Декреті Граціана написано, що нові права повинні мати підтвердження у зобов'язуючих звичаях (Corpus juris cononici).

Генріх Бректон (ХІІІ ст.), розкриваючи феодальну концепцію права, віддає першість звичаєвому праву; стверджує, що монарх підлягає лише Богові та праву. Управління всупереч праву є гріхом. „Нема монарха там, де шириться безправ'я".

Порушення права королем могло викликати розгляд питання на раді, відмову послуху, позбавлення його трону і навіть страту тирана.

В кінці ХІІІ ст. вже переважає погляд про свідоме творення права, яке конкурує зі звичаєвим правом. Визначальну роль тут відіграло римське право, яке вивчають після шести століть забуття. Завдяки Дигестам середньовічні юристи пізнали методи, ясність і лаконічність римського права.

Loading...

 
 

Цікаве