WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Середньовіччя - Реферат

Середньовіччя - Реферат

Реферат на тему:

Середньовіччя

Охоплює розвиток політичної думки від V до XVI століття:

І. (V-X) Падіння Західної римської імперії (476 р.) започаткувало історію середньовіччя.

ІІ. (початок ХІІ – середина ХІІІ) розпочинає епоху пізнього середньовіччя, політична доктрина якого розвивалась під впливом відкриття творів Аристотеля (Х. Аквінський, Д.Аліг'єрі, М. Падуанський).

ІІІ. (XIV-XVI) третім періодом є епоха Відродження і Реформації; коли формуються національні держави та абсолютні монархії (Н. Макіавеллі, Ж. Боден).

Початок періоду пов'язують із падінням Західної Римської імперії 476 р., а закінчення з буржуазними революціями: у Європі – 12 століть (V-XVII ст.ст.), (Англійська революція 1640 р.), у Азії – до ХІХ ст.

Термін "середньовіччя" ввели італійські гуманісти для позначення періоду від падіння Західної Римської імперії до сучасного їм Відродження. Середньовіччя вони характеризували як період суспільного регресу.

У XVIII ст. діячі епохи Просвітництва пов'язують Середньовіччя із розвитком феодалізму, під яким розуміли соціальний порядок, який суперечив ідеальним уявленням про "природні права" і мав такі ознаки:

- роздробленість політичної влади;

- поєднання політичної влади із земельною власністю;

- станова, ієрархічна структура суспільства, що базується на відносинах сюзеренітету-васалітету, "пан-слуга";

- панування релігійного світогляду і особливе становище Церкви та духовенства. А відтак правові і політичні уявлення розвивались у боротьбі світської і духовної влади.

Розвиток правової і політичної ідеології у Середньовіччі характеризується зміною доктринальних основ уявлень про право і державу. Міфологічне та філософсько-етичне пояснення природи державно-правових явищ, яке панувало в античності, витісняється релігійним, носієм якого виступає католицька церква.

Головні правові і політичні проблеми, навколо яких дискутували:

  1. теза про примат духовної влади над світською, тобто Церкви над державою, бо "нема влади не від Бога, а існуючі влади від Бога встановлені";

  2. теза про верховенство релігійних норм над правовими як прояв могутності церковної влади.

Дуалізм (двоїстість, роздвоєність) духовної і світської влади зумовив плюралізм у поглядах на право і державу. Католицька релігія стала доктринальною основою різноманітних теократичних теорій, які обгрунтовували політичні посягання Церкви. А проблема співвідношення Церкви і держави стимулювала аналіз суті держави, її цілей і завдань, які відрізняють її від Церкви. Таким чином, поряд із релігійною традицією у дослідженні права і держави продовжує розвиватись і раціоналістична. Завдяки їй формуються: концепція державного суверенітету, виявляється різниця між власне правом як засобом, що регламентує зовнішню поведінку індивіда, органами державної влади і законами віри, совісті, моралі, які звернені до внутрішнього світу людини.

Однак, саме у період Середньовіччя посилюється раціоналістична критика теологічного світогляду, яка відобразилась у культурі Відродження (Ренесансу). Філософи, вчені, діячі мистецтва замінили вивчення Бога вивченням людини. Гуманізм став основною темою західного мислення, у зв'язку з чим право і держава раціоналістично інтерпретувалися, виходячи із природи людини.

Одночасне відбувався рух за реформу Церкви, що привело до релігійної революції – Реформації (1517-1550). Результатом Реформації було виникнення протестантства, що проповідувало свободу віросповідання.

У XVI ст. у країнах Західної і Центральної Європи виникає рух за реформування Церкви згідно із вимогами раннього християнства, коли не було ієрархії.

Церква була централізованою організацією, влаштованою за ієрархічною системою, мала суди, збройні сили, систему норм, встановлених Церквою, - канонічне право.

Церковна реформа мала полягати у поверненні до первісного християнства, яке було спотворене духовенством.

Обидва культурних явища сприяли секуляризації (звільненню від церковного впливу) суспільної свідомості і переходу від релігійної до світської картини світу. Тобто, вони стали духовними передумовами виникнення ідеології, що стала доктринальною основою правових і політичних учень Нового часу.

Епоха Відродження – революція у свідомості західного суспільства, яке довгий час перебувало під впливом католицької церкви.

Людина, її відносини з іншими людьми, її устремління і бажання стають у центр дослідження. Гуманізм – основа мислення нової епохи. Методами дослідження стають спостереження, досвід, раціоналістичні оцінки та узагальнення.

Джерела раціоналізму мислителі Відродження черпали в ідеалах античності. Особливості розвитку правових і політичних учень в епоху Відродження:

  1. Політика як самостійна сфера людської діяльності остаточно сформовується, бо вже відокремлена від моралі, інтереси суспільства відокремлені від інтересів їх окремих громадян. Політику розглядають як відносини між людьми з приводу влади. Найважливішою проблемою світської політичної теорії стає проблема людини, її взаємовідносин з державою.

  2. На зміну теологічному світогляду приходить юридичний світогляд, згідно з яким всі суспільні відносини базуються на формальному праві, тобто рівності всіх перед законом, на безпосередньому зв'язку влади і держави з ідеєю права і закону. Політичні вчення епохи Відродження дали початок європейській політичній традиції, в основі якої є концепції природного права і суспільного договору. Вихідними ідеями цих концепцій були свобода людської особи у її вчинках, а, отже, – відповідальність за їх наслідки.

  3. Суспільні відносини з того часу розуміють двояко: як юридичні (політичні) та етичні (моральні), залежно від того, за власною чи не за власною волею вступають у них громадяни. А звідси – концепції прав людини, громадянського суспільства і правової держави.

Правова і політична ідеологія періоду абсолютної монархії (сер. XVI – др.пол. XVII ст.) розвивалась під впливом двох тенденцій. Перша полягала у протистоянні королівського абсолютизму і феодального сепаратизму. Закінчення релігійних війн (католиків і протестантів) та утворення централізованих держав до початку XVI ст. означало завершення боротьби між папською курією та світською владою королів на користь монархії. Однак посилилось протистояння між королем і феодалами, які прагнули обмежити королівський абсолютизм і зберегти незалежність від королівської влади. У той час, однак, саме королівський абсолютизм об'єктивно сприяв розвиткові нових (буржуазних) відносин та створенню націй, єдиного ринку.

У Франції феодальний сепаратизм обґрунтовували тираноборці, а ідею централізованої держави сформулював Ж. Боден у доктрині державного суверенітету.

Друга тенденція проявилась у концепціях раннього комунізму. Це було зумовлене розчаруванням у можливості реалізації принципів формальної рівності, індивідуальної свободи, приватної власності, які принесуть звільнення від експлуатації. Тому виникають концепції соціального порядку, протилежного існуючому, де є спільне майно, соціальна справедливість і соціальна рівність.

Переважно цей період подають з великими скороченнями і зводять до процесу використання Церквою окремих фрагментів античної думки.

Справді це був час, коли:

  • християнська доктрина була офіційно визнана багатьма правителями;

  • одночасно існувала боротьба за владу між світськими правителями і представниками Церкви;

  • виникали ідеї боротьби проти Церкви, проти насильства феодалів, ідеї боротьби міщан за свою незалежність, за новий тип господарювання

  • зароджувалися ідеї новітньої політичної думки.

Разом з тим гносеологічне походження, родовід доктрин Середньовіччя і їх окремі ідеї виходять поза межі античного світу.

Так значно вплинули на європейську думку іслам та Візантія. У першій половині ХІІІ ст. у результаті нападу монголів Європа навіть зіткнулася із Далеким Сходом.

Ідейні зв'язки антицерковних доктрин Середньовіччя можна побачити передовсім на Сході. Адже саме звідти джерела аріанізму, найширшого руху опозиції, який потряс фундамент Церкви. На Сході зародився маніхеїзм, який навчав людину на противагу Церкві – почуттю власної гідності та самостійного управління своїм релігійним життям. У світі ж ісламу бере свій початок латинський авероїзм, найстрашніша загроза догматичної філософії.

Близько 320 р. у Александрії католицький священик Арій стверджував, що наука Церкви про Святу Трійцю містить помилки, які не відповідають світовому природному порядку.

Погляди Арія знаходили прихильників серед широких верств, виражають протест проти християнства як нової доктрини пануючих; так і проти нової церковної організації, яка значно відрізнялася від раннього християнства.

Грізною опозицією пануючого у Візантії устрою були творці маніхеїзму. Вони відкидали все земне, відкидали дійсність, засуджували суспільні інститути, правові і політичні інститути, бачачи у них прояв вічного зла.

Осуд матеріальної сторони життя довів прихильників маніхеїзму до відкидання власності, пропагування вбогості, закликів до утримування від всіх благ цього світу.

Loading...

 
 

Цікаве