WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові і політичні вчення давньої Греції і Риму - Реферат

Правові і політичні вчення давньої Греції і Риму - Реферат

Все ж певні елементи правової доктрини римських юристів, зокрема, на тему влади і права з волі народу, стали імпульсом для пізньосередньовічної доктрини.

Завдяки стоїцизму до римського квіритського, точного і суворого права внесено було вищі ідеї гуманності й справедливості.

За такого ходу ідей тим паче вражає, що такий гуманний юрист, як Ульпіан, санкціонував своїм моральним авторитетам ту аморальну революцію, які підкорила весь Рим деспотії імператора. Саме Ульпіан, говорячи про абсолютну владу Августа, сказав: "Що до вподоби імператорові, те має силу закону". У вмираючому римському організмі ми бачимо таке саме явище, тільки в більших розмірах: з одного боку гордо вивищується необмежена воля, а з другого – повне політичне рабство.

У давньому світі все – сім'я, господарство, суспільство, влада – ґрунтувалося на засадах пригнічення прав особи. Християнство відкинуло існуючі форми і на їх місце поставило цілком нові, на інших засадах.

Коли у давній Римській державі жив здатний до самопожертви знаменитий патриціанський дух, він виявився в "Законах ХІІ таблиць" у законі, заснованому на суворій квіритській справедливості. Але коли моральний дух падав, тоді "кожному своє" могло бути визначене тільки принципом егоїзму.

Римляни, розуміючи під назвою "ius strictum" право, уявляли його у формі вічної, невблаганної й незмінної ідеї справедливості або вічної правди. Грекам, як ми вже бачили, така абстрактна ідея права не була зрозуміла; тому вони й не могли сформулювати права з тією точністю, з якою воно виявилося у римлян. Але це абстрактне право "ius strictum", за влучним висловленням Цицерона, "є найбільша несправедливість".

Основне правило для розрізнення права і неправа у римському праві: "Volenti non fit iniuria" – хто чого бажає, то його право. Та через те, що кожен бажає ("vult") настільки, наскільки він сильний, то тут відкривається широке поле для експлуатації сильними слабких; бо вся ця експлуатація освячується законом.

У дусі християнської любові "Volenti non fit iniuria" – усякий вчинок, викликаний любов'ю до іншого, є правомірний. (Любов не егоїзм; інший мотив поведінки – те ж саме правило "Volenti non fit iniuria" і вже інший результат.) Відповідно до цього, вчинок, викликаний егоїзмом, неправомірний. З цього видно, що любов перетворилася на стимул приватного права, цілком вилучивши егоїзм.

Софістичне вчення, що право є сила, в практичному житті суспільства здійснювалося доти, доки принципом життя був егоїзм.

Суспільство, з погляду християнства, є цілим живим організмом, члени якого необхідні для цілісного складу організму; члени його, маючи потребу одне в одному, взаємно служать одне одному, до того ж так, що про слабих піклуються більше, ніж про сильних членів.

У грецькому світі переважає динамічний погляд на суспільство, у римському – механічний, а органічний тільки в християнстві. Динамічний погляд полягає в тому, що сили членів суспільства з'єднавшись в один потік усе затискували своїм бажанням і перетворювали на підвладний стан. Так, греки не могли прийняти в члени свого суспільства не тільки варвара, але й еліна, не применшивши його прав. Для набуття повноправності вимагалася неодмінно спорідненість. Отже, сила, яка виявлялася гармонійно, тяжіла над тим, що не складало її: раби, обмежені особи.

А в Римі переважав механічний погляд на життя й право; різні сили борються одна з одною і все мистецтво політичної діяльності полягає в тому, щоб одну силу урівноважити іншою. З цього випливає, що тут не може бути й мови про органічне, цілісне суспільство: воно все розбите на рівносильні, діаметрально протилежні партії.

Тільки у християнському вченні ми вперше знаходимо погляд на державу й суспільство як на органічне ціле; у християнському суспільстві кожен член існує для суспільства і всі для кожного. Цей організуючий дух християнства в той же час відбився в появі на всьому просторі світу християнських спілок, церков без цезарів, консулів, сенату. Саме ці зневажувані громади були верхом досконалості, тут кожен спирався на силу всіх і всі на силу кожного.

Згідно з цим могутнім організуючим духом християнства і перша його епоха вирізняється особливою здатністю організовувати всю приватну діяльність особи. Цією епохою ми вважаємо всі середні віки, коли були організовані верстви, корпорації, гільдії, цехи, університети, школи. Одне слово, тут скрізь особа спирається на силу корпорації й разом з тим є необхідним членом цієї корпоративної одиниці.

Вдивляючись глибше в стосунки особи й корпорацій, багато сучасних істориків, юристів і політико-економістів віддають перевагу середнім вікам, порівнюючи їх із сучасним станом особи. Щоправда, організація цих спілок була тоді дуже виняткова, але вона давала особі захист від сильних.

Від періоду відродження наук починається реакція, на чолі якої стає держава: вона розбиває всі ці спілки, організуючі громади, щоб надати особі індивідуальної волі. На цьому ступені стоїмо тепер ми. Ця індивідуальна воля полягає не в тому, що в цілому організмі кожний ставиться на своє місце, а в тому, що кожний відлучається від нього і стоїть ізольовано. На перший раз відчуття цієї волі подіяло привабливо. Але тепер ми стали усвідомлювати незручності цієї волі. 1) Коли людина стоїть одна, ставлення держави до неї важке для неї, бо це стосується її безпосередньо.

Християнство знищило суперечності між організацією й волею. Досі ще є багато юристів, які стоять на грунті римського права, протиставляють організації волю як щось необхідне: або людина вільна й стоїть поза організацією, або не вільна, коли входить до спілки.

Християнство поставило в цілком інші стосунки владу й підлеглих. "Ви знаєте, – казав Христос своїм учням, – що князі панують над народами і вельможі владарюють над ними. Але між вами хай не буде так; а хто поміж вами хоче бути більшим, хай буде вам за слугу. Бо Син людський не для того прийшов, аби служили Йому, а щоб послужити". Цей принцип нових стосунків влади з підвладними потужно діяв у історії. Основа влади, з цього погляду, полягає в служінні суспільству, а не суспільства – владі, як у деспотичних державах Азії. "Нині кожен вінець є водночас і терновий вінець"; бо обов'язки дуже великі. Згідно з цим значенням влади, кожна європейська держава є система не тільки юридичних інститутів, але й моральних обов'язків.

Всяка влада має своє право не у своїй силі, а в поклику служити тим, стосовно яких вона є владою. Більший є всім слуга.

Уряд (представництво) – це принцип, який і за духом, і практично запровадило християнство. Давньому світові цей принцип був невідомий. Окремі сили складали ціле або так, що вони зливалися безпосередньо одна з одною, або так, що більша сила єднала їх.

У християнстві будь-яка влада представницька, тобто її моральне значення полягає у тому, що вона є речник осіб і гаразду підвладних. У міру ухилення від цього принципу вона переходить у силу.

Християнство сповістило про нове становище особи. Християнство вперше надало людству вільність віри. Цей принцип "вільності віри" був невідомий давнім, для яких релігія була національним інститутом.

Право визначалося або прагнуло визначатися заслугою (привілеєм), і в заслузі перед державою містився початок права.

Уся держава великодушно дає своє заступництво і тим, які не рідня їй, але працювали і працюють на її добробут. Для неї особистість, сама собою вже має гідність, завдяки чому їй надаються всі відповідні права незалежно від служби в державі. Це надавало новій державі здатності приймати до свого національного середовища все людське.

Християнство змінює, хоч і повільно, але нестримно, і становище особи перед карним кодексом. Система виправлення злочинця як мета покари є найвищий ідеал для кримінального права.

Отже, треба піклуватися про виправлення злочинця, і якщо всі спроби до виправлення будуть даремні, то тільки тоді слід накласти на злочинця покару; ця покара одна і найтяжча, якщо її накладає жива, одухотворена громада; це вигнання з громади, розірвання спілки з нею, а отже, покара моральна, а не фізична.

1 лат. суворе (тверде) право.

2 лат. нікому не зашкодить.

3 лат. кожному своє.

4 Лат. право є мистецтво добра й рівності.

Loading...

 
 

Цікаве