WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові і політичні вчення давньої Греції і Риму - Реферат

Правові і політичні вчення давньої Греції і Риму - Реферат

Іноді в імператорському дворі брали верх більш інтелектуальні ідеї. Так один із імператорів робив спробу впровадити до імперської теології основи неоплатонізму Плотина (205-270 рр.) Хоч у своїй основі неоплатонізм був аполітичним, імператор мав намір використати його як універсальну єдину філософію римської імперії. Таким чином у ІІІ ст. ідея найвищого Бога і спільної віри народів імперії прокладала собі дорогу у Римі. Монотеїзм ставав політичною потребою. І цю проблему Костянтин Великий розв'язав, прийнявши вже добре організоване християнство, яке в ідейній сфері було більш прийнятним, ніж спекулятивний неоплатонізм.

Під впливом еллінської (передусім стоїцької) філософії вдосконалювалась наука римських юристів. Основні поняття (природниче право, природа, ratio) мали стоїцьке забарвлення. Так само і способи доведення, дефініції, дедукції, аналогії правники запозичили із еллінського доробку. Це і впливало на доктрину правників. Натомість власним оригінальним доробком римських юристів були форми наукової праці юриста: правові експертизи для урядів, трактати, підручники, відповіді на правові питання в окремих справах. Найвищого розквіту наука права досягла у період імперії у ІІ ст. – на початку ІІІ ст. Саме тоді діяли найвидатніші вчені Сальвій Юліан, Гай, Павло, Панініан, Ульпіан. Пізніше у покласичний період посилювався вплив інших вчених, які менше були пов'язані із правовою практикою, натомість більше просякнуті еллінськими впливами і частково християнськими.

Римські юристи систематизували правові норми у три категорії: природниче право, право народів, цивільне право. Іноді цей поділ спрощувався: ius gentium, ius civile. Іноді ius gentium зливалося поняттєво з природничим правом як правом універсальним, що диктується природним розумом (ratio). Думка про те, що норми права повинні відповідати ratio naturalis очевидно походила від стоїків. Стоїцьким елементом також була теза про природну свободу і рівність людей.

Згідно з дослідженням українського філософа П. Юркевича право у спеціальному значенні, на відміну від справедливості та інших моральних ідей, уперше усвідомлено і визначено практичним генієм римлян.

Слово "ius" виявляє особливість римського погляду на право. Власне "ius" (від "iubeo" – "веліти") означає певне ставлення, за яким воля одного стає якимось чином панівною волею. Я маю право, тобто поставлений у таке відношення до іншого, що велю йому або зобов'язую його. Це не той дух, який шукає права і доброчесності разом. Питання в римському "ius" не про доброчесність, а про становище особистої волі, яка велить.

Римляни так розуміли, що на ґрунті практики може бути форма – визначення права без морального ставлення до іншого і поза всяким зв'язком із ним, це "ius strictum"1.

Основним змістом права є – "neminem laede"2. Але за значенням "ius" навпаки: нікого не ображає той, хто користується своїм. На перший погляд, є право на все, що не ображає інших; і навпаки – не ображає інших те, на що є право. Коли особа користується своїм правом, ніхто не повинен ображатися, хоч яке б це право не було важке.

Цей погляд на ідею права втілився у житті римлян. Римська цивілізація не знала суспільного життя як морального; Рим зібрався з усяких волоцюг, яких не могло з'єднувати безпосереднє товариство. Кожен різко виявляв свою особисту волю й досягав через право своєї мети, хоч би інші й страждали від цього. Щоб утримувати спокій серед прибулої людності, необхідно було визначити точно й чітко норму права, абстраговано від усіх інших стосунків. Унаслідок цього абстрактного поняття про право виникла допоміжна ідея "aequitas". Значення її – ідеальна справедливість, яка повинна пом'якшувати суворість права.

Таким чином, у понятті "aequitas" міститься примирення формального права з правом природним. "Аequitas" так впливала на "ius strictum", що формальна сторона права була з ходом історії значно пом'якшена. "Іus" вимагало послуху, а "aequitas" – пом'якшення тяжких стосунків. А з ідеї, яка міститься в "іus", виникло точне визначення "suum cuique"3. Доки існує моральна симпатія, нема точного визначення "мого і твого", а коли кожний бажав знати і мати своє, то потрібна була форма, яка визначала б "моє і твоє".

Універсальність римського права виникла від того, що на особу тут дивляться абстрактно, звільнившись від усього часткового, наприклад, від релігії і т.п.; воно має на увазі громадянське суспільство віддалено від держави. Це право однакове у будь-якій державі, бо завжди воно зайняте розмежуванням між "твоїм і моїм". Саме тому воно називається "іus civile".

Особу з її інтересами розглядали так, що право встановлювало "кожному своє". У праві було дві особи, які постійно протистояли одна одній: одна велить, а друга виконує зобов'язання. Цей напрямок обумовлюється тим, що в основу держави було покладено етично не поєднані елементи.

Ляйнбніц, чудовий знавець римського права, порівнював його з геометрією за витонченістю, якістю, чіткістю й глибиною визначення. Це порівняння справедливе. Але римське право має в собі й усі недоліки геометрії, яка займається формальними відношеннями.

Римські юристи користувалися грецькою філософією, зокрема, стоїчною. Однак основні ідеї: "ius naturae, gentium, civile" виробив практичний римський геній.

1. Визначення права Визначення запозичене у грецьких філософів. Цельс каже "ius est ars boni et aequi"4; це визначення він узяв із стоїчної філософії. "Справедливість є рішуче і постійне бажання віддати кожному своє". У цьому визначенні поєднуються Аристотель, стоїки і Цицерон. Недолік цього визначення глибоко відбивається тут у тому, що основа права є "воля" замість моральної якості або моральної норми волі.

2. Класифікація Ми бачили, що царина права розглядається з трьох боків: 1) "ius naturae, gentium, civile", а також 2) "ius naturale", природне право. "Природне право є те, чому природа навчила всіх живих істот. Бо право є властиве не самому людському роду, а й усім тваринам, які родяться на землі й у морі. Звідси веде початок спілка чоловіка й дружини, яку ми називаємо шлюбом; звідти народження дітей і виховання. Бо ми бачимо, що й іншим тваринам відоме це право". Отже, натуральне право, за визначенням римських юристів, спільне у людини з тваринами.

Крім цих різновидів римське право поділялося ще: а) на публічне і приватне; б) на писане і неписане; в) на право загальне і індивідуальне.

3. Джерела права як на них дивилися римські юристи. Стосовно природного права, то воно має своє джерело в природі або в "naturalis ratio", тобто в Богові. Джерелом "ius gentium" є народи і держави, оскільки вони згодні в деяких правових стосунках, наприклад, щодо шлюбу, народження і виховання дітей, самооборони. "Ius civile" випливає із правомірної діяльності членів окремої держави.

4. Основа обов'язкової сили права Кожне право черпає свою санкцію у своїй основі. Так "ius naturale" грунтується на тому, що людина підвладна Богові й природі; "ius gentium" засноване на тому, що всі народи й держави є частинами одного людського роду; і що частини повинні підкорятися цілому; або, кажучи іншими словами, воно ґрунтується на згоді всіх народів стосовно деяких визначень права. "Ius civile" знаходить свою силу в згоді членів одного суспільства. Отже, три види права і три види "consensus": а) узгідненість із природою (стоїчне) і Богом (пантеїстичне) складають санкцію "ius naturale"; б) згода різних народів і держав у деяких визначеннях права складає санкцію "ius gentium"; в) згода членів одного суспільства складає санкцію для "ius civile".

5. Загальний зміст права або верховні визначення. Питання: до яких небагатьох визначень звести величезні кодекси законодавства? Ульпіан каже: "Настанови права такі: чесно жити, не шкодити іншому, віддавати кожному йому належне". У Хрістіана Томазія під впливом ульпіанових міркувань стосовно вищого сенсу права зроблено таку різницю: "Чесно жити, віддавати кожному його належне, не шкодити іншому; настанови доброчесності: роби й іншим те, що ти хочеш, або інші робили тобі".

"Чого не хочеш, аби сталося з тобою, не роби іншому". Бути доброчесним, любити інших, не ображати інших.

6. Суб'єкт права В "corpus iuris civilis" на цей пункт є мало вказівок, але все ж таки із цих вказівок можна вивести потрібний висновок. У "ius naturale" – суб'єкт права є всяка тварина; у "ius gentium" – вільна людина, але не будь-яка. Для "ius civile" суб'єкт є громадянином певної держави. Ось увесь філософський елемент, який формулює і систематизує, який панує в усьому римському праві.

Цікавим елементом політичної доктрини римських юристів було визнання, що воля правителя є правом. Але це так є лише тому, що народ так хоче. Бо ж народ передав правителеві всю свою владу. Ульпіан підкреслював роль народу як джерела первинної суверенності. Правитель є носієм влади, яка делегована народом. Тобто, римські юристи говорили про роль народу, як джерела суверенності, та про волю народу, яка творить право (Гай: Закон – це те, що народ наказує і встановлює). Хоч це і не заважало їм віддано служити монархії, яка ставала щоразу більш абсолютною.

Loading...

 
 

Цікаве