WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові і політичні вчення давньої Греції і Риму - Реферат

Правові і політичні вчення давньої Греції і Риму - Реферат

Ідею колективних чеснот римського народу протиставив попереднім уявленням Като Старший. Він вважав, що держава – витвір багатьох геніальних людей і твориться не протягом одного життя, а протягом життя кількох поколінь. Мислителя засмучувала експлуатація підкорених Римом провінцій, якій він протиставив концепцію "справедливої влади" (imperium iustum).

Проникнення Риму до Середземномор'я викликало проникнення до римського суспільства еллінських ідей. Однак треба мати на увазі, що грецькі мислителі говорять про ідеальну державу, а римські ідеалізують існуючу. Їм характерний позитивізм (право справедливе, бо установлене державою).

Серед еллінських політичних систем можна було вибирати, і римляни зробили такий вибір. Вони відкинули платонізм, забарвлений скептицизмом. Натомість сприйняли стоїцизм з його раціоналізмом, культом космічного ладу, обов'язком послушенства наказам розуму, ідеєю чеснот, що гарантує щастя. Стоїцький космополітизм добре підходив до римської ідеї світової експансії.

На межі ІІІ-ІІ ст. до н.е. грецькі філософські ідеї проникали до Риму. Римлянам зокрема відповідала ідея загального права, виголошена учнем Зенона Хризапом: "Право – правитель над всіма речами божественними і людськими, суддя добра і зла, справедливості і несправедливості, найвищий володар сотворінь, дружніх від природи. Воно наказує те, що має бути і забороняє речі, які цьому суперечать". Джерелами загального права є Бог, який є найдосконалішим правом і справедливістю.

Римляни вважали, що вони покликані реалізувати це право. Їм підходили твердження Хризапа про те, що кожна людина має обов'язок добре виконувати ті завдання, до яких вони покликані, заклики до послуху, посилаючись на волю Бога.

У загарбницькій політиці прикривалися запозиченими від стоїків засадами етики, проголошення загальнолюдської справедливості, порядку, який відповідає природі.

Філософ Панетій змодифікував стоїцизм, використавши доктрину про особисту відповідальність та обов'язок займатися публічними справами, але передовсім надавала ідеалістичне забарвлення римській імперській політиці.

Свідоцтвом того, як далеко відійшов цей стоїцизм від первісного вигляду, є заміна тези про самодостатню особистість, відірвану від зовнішнього світу ідеалом служіння державі. Вважали, що розум є чинником, який запроваджує порядок і право до розрізненого суспільства, де є місце як мудрецям, багатим, так і звичайним людям, яким гарантований мінімум прав. Ця концепція схвалювала та ідеалізувала існуючі суспільні відносини. Перші ж стоїки протиставляли ідеальне суспільство мудреців сучасному суспільному устрою.

Дослідники вважають, що саме Панетій та Полібій пристосували стоїцьку доктрину до потреб аристократичного Риму.

Для розвитку римських вчень особливе значення мав доробок грецького історика ІІ ст. до н.е. Полібія, який жив у Римі і хвалив республіканський устрій. Його концепція склалась під впливом стоїцизму, Платона, Аристотеля.

Полібій виклав ідею циклічного розвитку держав і устроїв, що була більш емпіричною і простою, ніж схема Платона. Однак, як і останній, Полібій вважав, що еволюція устроїв прямує до дегенерації. А для того, щоб цьому запобігти треба створити стабільний змішаний устрій. Традиційний поділ устроїв на монархію, аристократію і демократію є обмежений: рідко державний устрій можна звести до однієї простої формули (так як і Арістотель).

Устрій Риму створився природним способом, спонтанно і є саме досконалий мішаний устрій, що поєднує елементи монархії (два консули), аристократії (сенат) та демократії (народні збори). Всі ці чинники разом творять систему ідеальної рівноваги. Грецький вплив був виражений у преконанні Полібія, що історія (в якій Римові припадає провідна роль) є історією розширення цивілізації, а виразом цивілізації є універсальне панування права.

До теорії Полібія про внутрішню рівновагу і стабільність мішаного устрою часто звертались в давні часи, в середньовіччі та в нові часи. Але вона була ідеалізацією дійсного устрою римської республіки. Насправді в ІІ ст. до н.е. це була держава з сильними аристократичними рисами, що виражене було перевагою сенату і обмеженням ролі народних зборів.

Полібій застерігав від порушення внутрішньої рівноваги на користь народу в ім'я гасел свободи і демократії, які гарно звучать, але є згубними.

Політична криза республіки проявилась у боротьбі між політичною "народною" партією (популярів) з консерватистами (оптиматами).

Монархічні тенденції в Римі в І ст. до н.е. росли. Конфлікти партій, а потім громадянські війни породили ностальгію за сильною владою, здатною забезпечити зовнішній спокій.

Характерна для давньогрецької думки ідея взаємозв'язку політики і права отримала свій подальший розвиток і нове втілення у трактуванні Ціцероном держави як публічно-правової спільності. Погляди грецьких стоїків щодо відповідного індивіда були використані римськими авторами при створенні по суті нової концепції – поняття юридичної особи.

Значним досягненням давньоримської думки було створення самостійної науки – юриспруденції. Римські юристи детально розробили значний комплекс політико-правових питань у галузі загальної теорії держави і права, а також окремих юридичних наук. Давньоримські юристи внесли суттєвий вклад в історію вчень про право та державу. Їх ідеї продовжували розробляти мислителі Середньовіччя і Нового часу.

Марк Тулій Цицерон (106-43 рр. до н.е.) у філософії шукав рецептів для подолання політичної кризи. Написав трактати „Про державу", „Про закони", „Про обов'язки"; його політичні і судові промови, листи зробили значний вплив на розвиток політичних ідей. Його твори були переказом платонівських та стоїцьких ідей для наступних поколінь, в тому числі і для багатьох християнських письменників.

Державу Цицерон визнає як справу, надбання всього народу, тобто "об'єднання багатьох людей, пов'язаних між собою згодою в питаннях права і єдністю інтересів". Держава у трактуванні Цицерона виступає не тільки як втілення інтересів всіх її членів, що було характерне і для давньогрецьких концепцій, а як узгоджене правове спілкування.

Головну причину виникнення держави Цицерон вбачає у потребі людей жити разом. Слідом за Аристотелем, Цицерон вважав сім'ю початковою основою суспільства, з якої поступово, природнім шляхом виникає держава. Тобто держава виникає природнім шляхом, а не є штучним утворенням (договір). Залежно від кількості правителів, він розрізняє три прості форми правління: царську владу; владу оптиматів (аристократів); народну владу (демократію).

"Коли верховна влада знаходиться в руках однієї людини, ми називаємо її царем, а такий державний устрій царською владою. Коли вона знаходиться в руках у виборних, то кажуть, що це громадянська спільнота керується волею оптиматів. Народною ж є така спільнота, в якій все знаходиться в руках народу". Кожна з цих форм має свої позитивні і негативні риси. При царській владі всі інші люди усунуті від участі в прийнятті рішень і законів; народ не користується свободою і усунутий від влади при пануванні оптиматів. При демократії, який би справедливий і поміркований народ не був, все ж таки сама рівність вже несправедлива, якщо при ній немає відмінностей у суспільному становищі.

Головним недоліком цих форм Цицерон вважає їх нестабільність, яка може привести до тиранії, панування кліки ("коли найбагатші люди вважаються найкращими") чи "безумства і свавілля натовпу". Цицерон вважає, що ці види панування вже не є державою, оскільки тут відсутні спільні інтереси і загальнообов'язкове для всіх право, відсутня сама держава. Щоб цього не сталося Цицерон пропонує як засіб – змішану форму державного устрою, яка містить позитивні риси трьох простих форм, що має забезпечити стабільність і правову рівність громадян. Саме такою Цицерон вважає Римську сенатську республіку, мішаного устрою вимагають і розміри римської держави. Носієм царського начала тут є повноваження консулів, влади оптиматів – повноваження сенату, влади народу – повноваження народних зборів і народних трибунів. Між цими трьома частинами повинна бути рівновага, рівномірний розподіл повноважень, прав і обов'язків, бо самого тільки мішаного устрою мало, потрібна це і внутрішня рівновага.

Характеризуючи три форми державного устрою Цицерон пише: "Благоволінням своїм нас приваблюють до себе царі, мудрістю – оптимати, свободою народи" і разом з тим зазначає, що "нічого нема менш певного, ніж натовп, нічого менш ясного, як його воля".

Loading...

 
 

Цікаве