WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові і політичні вчення давньої Греції і Риму - Реферат

Правові і політичні вчення давньої Греції і Риму - Реферат

Примітивним традиціям аристократичного виховання софісти протиставили усестороннє виховання, навчання мистецтву і ремеслам, яке дає людям незалежність. Але головну увагу приділяли риториці та діалектиці, мистецтву говорити і переконувати. Це пов'язане із розвитком демократичних форм управління у V ст. до н.е.

Софістика навчала як робити політичну кар'єру у демократично організованому суспільстві: як нав'язати свою волю і погляд співгромадянам на зборах народу.

Історик Фукідід про Перикла говорив, що видатний провідник, вміло промовляючи до натовпу, вміє над ним запанувати. Сила слова нав'язувалася народному зібранню навіть на противагу інтересам народу.

Метод софістських роздумів викладений зокрема у такому твердженні Протагора: "У кожній справі є дві протилежні думки". Треба тільки вміти підібрати аргументи pro (за) і contra (проти). Під її впливом виникла відома Геродотова "дискусія про устрої". При виборі устрою для перської держави (демократію, аристократію чи монархію), використавши аргументи pro і contra, віддали перевагу монархії. У Еврипіда почергово висловлюється хвала основам демократії і монархії. Сократ також використовує гру аргументів "за" і "проти" як метод викладання своїх думок.

Протагор: "Людина є мірилом всіх речей: тих, які є, що вони є, а тих яких нема, що їх нема". Людина означає жителя полісу, людина – єдине мірило всіх суспільних установ. Суспільні цінності є загальним добром обивателів. А відтак, передбачаються і певні правила, які є загальнообов'язкові. Право добре доти, доки поліс його таким визнає. Тому у Протагора бачать перевагу (першість, примат) домовленості (згоди) над природою.

Первинно людська природа була асуспільна, люди жили у ворожнечі. Але з часом, коли Зевс обдарував людей політичною здатністю, люди відчули почуття права і створили державу, об'єднану приязню. Тобто, бачимо елементи суспільної угоди.

Протагор не відкидав права і суспільного урядування, а стверджував, що вони залежать від домовленості людей, від суспільних умов.

Протагор наголошує, що почуттям права Зевс наділив усіх людей. Але почуття права – лише підстава для здобуття чесноти справедливості, що полягає у дотриманні засад, на які люди погодилися. Пізнання останніх не є справою інтуїції, людина повинна навчитися праву.

Таким чином релятивізм (право як змінна домовленість людей) поєднується у Протагора з позитивізмом (висока оцінка прийнятих правил і вказівка їх вивчати та беззаперечно виконувати).

Моральний плюралізм Горгія означає, з його точки зору, що окремою є мораль чоловіка і жінки, дитини і дорослого, вільної людини і залежної. У таких умовах норма права виступає лише загальним розпорядженням, а її застосування in concreto вимагає врахування часу, місця, обставини тощо.

Згідно з природним правом справедливість полягає у дотриманні прав держави. Але така справедливість приносить користь лише при свідках: коли їх нема, то краще дотримуватись природничих прав. Бо людські закони є довільні, а право природне є обов'язкове. "Більшість законів ворожі природі", вони рідко співпадають з природою, крім того підпорядкування людському законові часто завдає шкоди.

Антифон: Ідея вищого природного порядку, санкція якого є ефективніша за примус людських законів, приводить його до радикальних демократичних висновків.

Гіпій: Платон приписує тому тезу подібну до Антифона: всі люди є між собою "родичами", "співгромадянами" з причин природної родинності, "по природі, а не по праву". "Право тероризує людей і в багатьох випадках є насильством стосовно природи".

Гіпій пропонує конструкцію ідеального права, сформульованого філософами, і є кращим за позитивне право.

У "Спогадах про Сократа" Ксенофонт наводить дискусію Сократа та Гіпія. Йде мова про "неписане право", Божественне і справедливе, яке має "автоматичну силу відплати, реваншу", оскільки порушення його завжди каране природою, а не людьми. Людські закони змінні, і до того ж не завжди справедливі.

У Платона ("Мінос"): позитивне право може бути недобре, може бути продуктом помилки та невігластва; звідси його різноманітність та змінність. Добре право повинно виходити із природи речей, а тому добрим законодавцем є філософ, який відкриває правду про природу і досконалі правові норми.

Концепція природного права софістів була ще дуже загальною. Право (наказ) природи є природною необхідністю. Тут з'являється дуалізм вищого, досконалого права і права позитивного, далекого від досконалості й змінного.

Калікл виклав діаметрально протилежні висновки з роздумів про природу і людське право. Вважають, що Калікл – постать фіктивна, створена Платоном. Однак, погляди не вигадані. Вони представляють ідеї олігархічної антидемократичної партії. Калікл – кар'єрист і демагог, який підлабузьнюється до натовпу, паразитуючий на демократичній системі, який говорить демосові (афінському народові) лише те, що він хоче почути. По суті Калікл відкидає філософію і моральні норми (справедливість і стриманість. Це тільки "людські умовності, що суперечать природі".

Філософською основою у нього виступає твердження про природу, яка показує, що "справедливим є аби особа краща мала більше, ніж гірша, і сильніша більше, ніж слабша". Позитивні права є справою слабких, яких є більшість, але людина сильніша від природи відкине ці "формули" і права, суперечні природі. Природною справедливістю є панування такої особи. Таким чином, відкинуте Гесіодом "право кулака" тут стає програмою.

Герої Еврипіда обґрунтовують порушення прав в ім'я влади. Фукідід з обуренням стверджував, що схильність до порушення прав властива людям. У історика зафіксовано вираз брутальності афінян тезою, що у стосунках між державами "сильніший досягає своєї мети, а слабший уступає".

Подібні думки описані Платоном стосовно софіста Фрасимаха. На відміну від Сократа, який твердить, що влада діє в інтересах підлеглих, а не у власних інтересах, Фрасимах стверджує, що "кожен уряд встановлює права для власного інтересу". Справедливість прирівнюється до інтересів правлячих, які розпоряджаються силою. Можна поставити знак рівності між справедливістю та інтересом сильнішого. Врешті Фрасимах вихваляє крайню диктатуру, "яка все грабує". Те, що люди вважають найбільшою несправеливістю, робить правителя найщасливішим.

Такі ж ідеї знаходимо у памфлеті другої половини V ст. до н.е. "Устрій Афінський". Автор невідомий. Його називають "старим олігархом", що вважає олігархічний устрій найкращим. А демократію критикує за рівний доступ до урядування, за свободу слова, за участь в управлінні простого люду. Однак, визнає, що саме завдяки цим основам демократія процвітає.

П'яте століття до нашої ери було золотим віком грецької демократії. Але в столиці демократії Афінах і в інших грецьких містах-полісах демократія функціонувала в постійних змаганнях з олігархічними партіями багачів. У сфері доктрин конфлікт зосередився навколо засад демократичного устрою. Найвидатнішими захисниками демократії були Платон і Ксенофонт, а критиками – Ізократ та Аристотель.

Рівність, свобода і панування права – основні ознаки, притаманні грецькій демократії. Звичайно це не стосувалось жінок, дітей, численних іноземців і невільників.

При виборі провідників афінське населення схилялось до вибору багатих і видатних за походженням людей для виконання високих функцій. Вважалось, що багатий буде більш освіченим, компетентним і менше схильним до корупції вождем.

Щодо принципу панування права, то вважалось, що в демократії право повинно бути паном, а вільний грек підкоряється лише праву. Але в грецькому демократичному суспільстві громадяни підкорялись ними ж установленому праву. Противники демократії критикували нестабільність її правового порядку, постійні порушення народом власної конституції. Аристотель критикував такий стан, коли "вирішальну роль відіграють одноразові ухвали, а не закони (право)". Це був натяк на афінську практику схвалення на народних зборах декретів, що змінювали конкретизуючи загальні норми. Що створювало безпорядок в правовій системі.

Попри деякі недоліки, Афіни залишили цінну спадщину для правової і політичної думки – теоретичне обгрунтування народоправства.

Від кінця п'ятого століття до н.е. Греція переживала кризу. В той час зростала роль Македонії з її монархічною формою правління: відроджувалось єдиновладдя в грецьких полісах Малої Азії, Тесалії, Кіпру і Сіцілії. Греки не вважали монархію за можливу, але вже були знайомі з моделлю "доброго правителя" (з драм Aischylosa та поезій Піндара). В другій половині п'ятого століття до н.е. різниця між добрим королем і злим тираном уточнюється: тиран порушує права, а король їх шанує. На фоні кризи ставиться питання чи не була б монархія відповідним виходом із кризи.

Loading...

 
 

Цікаве