WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові і політичні вчення давньої Греції і Риму - Реферат

Правові і політичні вчення давньої Греції і Риму - Реферат

Реферат на тему:

Правові і політичні вчення давньої Греції і Риму

Специфіка правової і політичної ідеології Давньої Греції

1. На відміну від держав Давнього Сходу, де правова і політична ідеологія мала прикладний характер і була у вигляді міфів, повчань, настанов, то у Давній Греції виступає у вигляді теорій і мала ознаки раціональності.

2. Як і в країнах Давнього Сходу правові і політичні погляди у Давній Греції ще не були самостійною формою суспільної свідомості, але у Греції вони були складовою філософії і тому володіли раціональним способом пояснення права, держави та явищ, з ними пов'язаних.

Філософська свідомість прагне виявити закономірності виникнення і функціонування права і держави, їх форми та описати їх за допомогою системи понять (категорій). До сьогодні політична наука використовує понятійний апарат, закладений ще грецькими філософами (зокрема, визначення права і держави, режимів, політики, влади).

3. Становлення античної держави викликало увагу до питань ідеальної держави, яка б гармонізувала інтереси, забезпечила загальне благо та справедливість. Тому мають місце концепції, де значної уваги надано формам правління, виділення їх переваг та недоліків, закономірностей їх зміни.

4. У Греції мислителі акцентують увагу на індивідуальній моралі, оспівують цінності свободи, а не цінності общинної моралі як у країнах Давнього Сходу.

5. Плюралізм підходів до розуміння права, держави, політики, який не дає змоги виділити єдиний критерій для їх класифікації.

Еволюція форм правової і політичної ідеології, перехід від міфології до раціонально-логічного, філософського розуміння права і держави дає змогу виділити три етапи в розвитку правових і політичних учень Греції.

І. XI-VI ст.ст. до н.е. дофілософський, коли ще переважають міфологічні уявлення про право і державу. Вихваляють аристократичну форму правління (Гомер, Гесіод, сім мудреців, Геракліт, Піфагор)

ІІ. Філософський (зароджується раціоналістична інтерпретація правових і політичних явищ (VI-IV ст.ст. до н.е.). Про різні форми держави (Демокріт, софісти, Сократ, Платон, Аристотель).

ІІІ. Криза і занепад правової і політичної ідеології (ІІІ-І ст.ст. до н.е.) втрата незалежності держав-полісів; їх перехід до складу імперії Олександра Македонського; криза колективної моралі, восхваляння індивідуальної свободи і рівності (Епікур, стоїки, Полібій).

Грецька культура формувалась у взаємовідносинах з іншими культурами Середземномор'я. Зокрема з орієнтальною цивілізацією. Греки узагальнили тогочасні здобутки людства і їх культура стала вже новим кроком в його розвитку.

У історії розвитку давньогрецької правової і політичної думки відрізняють три періоди:

І. Х-V ст. до н.е. пов'язаний із виникненням державності у давніх греків. У цей період помітний відхід від міфологічних до більш раціональних уявлень про право, державу, звичай, справедливість тощо. Це спостерігаємо у творчості Гомера та Гесіода, семи мудреців.

ІІ. V – перша половина IV ст. до н.е.) період розквіту давньогрецьких правових і політичних учень, представлений відомими іменами: софістів, Сократа, Платона, Аристотеля.

ІІІ. (друга половина IV – ІІ ст. до н.е.) – період еллінізму, коли занепадають міста-держави і виникають нові монархії. У правовій і політичній думці міцніє усвідомлення невідповідності політичної системи і права вимогам "природи". Тому часто виникають утопії. А в офіційній ідеології республіканські традиції замінюють обґрунтуванням деспотії, на зміну ідеалам міст-держав приходять космополітичні ідеї.

Характерним для цього періоду є змішування культур – грецької і східної.

У період еллінізму виникають три доктрини: стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм.

Стоїцизм протягом своєї історії підпадав під різні впливи, зазнавав змін, але був домінуючим напрямом протягом восьми століть. Під впливом філософії стоїків у Спарті була зроблена спроба суспільно-господарської реформи; правителі епохи еллінізму використовують доктрину для обґрунтування своєї божественності; завойовницька політика Римської Республіки прикривалася засадами стоїків; у період імперії римська духовно-розумова еліта самоусувається від політичного життя, що теж обґрунтовувалось цією доктриною; у зміненому вигляді стоїцизм стає частиною християнської доктрини.

Загалом, для правової і політичної думки давньої Греції характерна особлива увага до питань державного устрою, кола осіб, які беруть участь у політичній діяльності. Відтак, майже у кожного із грецьких мислителів, шкіл чи напрямків знаходимо відповіді на питання про критерії класифікації та види форм держави, причини їх зміни, про закономірності переходу від однієї форми правління до іншої, про конструкцію ідеальної держави тощо.

У Гомера влада монарха походить від Бога, і то від найвищого, від самого Зевса. Добрий король в силі забезпечити не лише справедливе урядування, але й добрий урожай та приріст худоби. В "Іліаді" одночасно гомерова монархія є династична і спадкова королівська влада з волі Божої, що переходить від батька до сина в межах "королівської раси". Анаменон з Гомерової "Іліади" є "пастирем народу" (така характеристика прийнята з орієнтальної ідеології), він воєначальник у Троянській війні. Як воєначальник у війні має владу над іншими королями греків, є найвищим володарем (це вже початки суверенності державної влади). Його авторитет є дуже високим, але і він радиться з іншими королями, а іноді скликає збори всього війська. Збори є істотною рисою гомерової державності. Збори можуть критикувати короля, але остаточне рішення залишається однак за ним.

Влада короля ґрунтується не лише на законах, але і на мудрій пораді та індивідуальних рішеннях. Він направлений Божою мудрістю і виступає від імені Бога. У Гесіода вже можна бачити конфлікти між справедливістю і несправедливими рішеннями "королів". Проте ще нема дуалізму людського і Божого права, правовий порядок є спільним для Богів і для людей. В своїй засаді справедливою вважалась воля Богів і королів, що виступали від імені Бога. Гомер зважає на волю Богів, виразниками якої були володарі. Гесіод вже надав більш об'єктивного змісту волі Богів і виявив, що дії влади не завжди з нею співпадають.

В "Одісеї" відображається період ослаблення королівської влади. Тут вже менше централізації: кожен шляхтич в Ітаці є "королем": а король (чи Одісей, чи Телемах) – тільки primus inter pares (перший серед рівних).

Вже існує думка про те, що бувають розбіжності між тим, що є справедливим (згідне з волею Зевса), і тим, як поступає влада. Тому, праця простого люду і справедливий суд "королів" є умовами загального добра.

Гомер вживає термін "дике" для позначення "справедливості", яка є основою звичаєвого права (теміс). У свою чергу звичаєве право є конкретизацією вічної справедливості, яка панує у відносинах людей і Богів.

У творчості Гесіода вперше виникають два поняття, які протягом історії розвитку правової і політичної думки використовувалися багатьма мислителями, причинами дискусії про їх розрізняння чи співпадіння – природниче право (фесеї) та право встановлене людьми (номо), природне і позитивне право.

Поет Піндар (518-438) представник аристократичних поглядів, знав вже троїстий поділ устроїв, який пізніше став одним з канонів політичної доктрини. Отже, на його думку, управляти може 1) володар, король; 2) натовп або 3) група мудреців. Це попередники класичного поділу на монархію, демократію, аристократію. Мислитель на стороні аристократії, панування "добрих, в руках яких шляхетне управління переходить від батька до сина"; демократія для нього – урядування "народної маси з сліпим серцем". Проте хвалить і владу одного, там, де устабілізувалась вона в його часи. Це вже не давня тиранія, що паразитувала на демагогії і незадоволенні народу, а влада квазі-монархічна, яка опиралась на аристократію.

Як і в Гомера, король знаходиться під опікою Бога; влада його походить від Бога; Бог є керівником короля.

Піндар зачіпає ідею меж влади одноособового правителя. Влада одного не може бути визначальною. Кожен король є на вершині, не повинен жадати більшого, ніж йому дано.

Легальність влади не є для нього важливою: важливо щоб тиран, хоч би приведений на трон революцією, здійснював владу шляхетним, гідним способом. Співпраця шляхетних аристократів в уряді, а не визначальність одного – програма монархії Піндара. В його думках – перший нарис "моделі ідеального монарха".

Софісти цікавилися передовсім суспільними проблемами. Гегель назвав рух, започаткований софістами грецьким Просвітництвом. Платон представляв їх як нігілістичних поборників найсвятіших засад і традицій. Праці софістів до наших днів не дійшли. Про зміст їх концепцій знаємо із праць інших філософів, зокрема Платона.

На місце міфу софісти поставили розум. Визначальною рисою софістики є практичний, педагогічний аспект доктрини. Софісти були учителями, які навчали мудрості за плату. За це їх критикував Сократ.

Loading...

 
 

Цікаве