WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові і політичні вчення у давнину (Єгипет, Месопотамія, Індія, Китай, Іудеї) - Реферат

Правові і політичні вчення у давнину (Єгипет, Месопотамія, Індія, Китай, Іудеї) - Реферат

Хань-Фей доповнив закони мистецтвом управління. У своїй концепції Хань-Фей звертається до вчень даосизму та конфуціанства, таким чином доповнюючи легізм певними моральними засадами.

Політичним ідеалом легістів була східна деспотія з необмеженою владою у руках правителя-деспота. Основна мета його правління – встановлення порядку і підкорення інших народів.

Отже, для міфологічної свідомості давньокитайського суспільства характерною є абсолютизація зв'язку природного, соціального і морального начал.

Особливості правових і політичних уявлень Давнього Китаю:

1. Доктринальною основою правової і політичної ідеології є не міфологія (яка була слабо розвинута), не релігія, а ритуал.

"Ритуал – це устрої (у відносинах) верхів і низів, основа і джерело неба та землі. Він дає життя народові".

Для психології китайців характерне розвинуте почуття покірності владі правителя, що ґрунтується на повазі молодших до старших, повазі до батьків, культі предків.

2. Підвищений прагматизм правової і політичної ідеології, її орієнтованість на пошук ефективних засобів управління, які у змозі забезпечити гармонію і порядок, були підставою співіснування різних за своїм напрямом політико-етичних вчень. Тобто ідеологічний плюралізм існував в умовах класичної східної деспотії.

Найбільшого розквіту правові і політичні вчення досягли у V-III ст.ст. до н.е., коли одночасно існувало шість основних шкіл, найвпливовішими серед яких були конфуціанство, моїзм, легізм і даосизм.

Давні іудеї

Правова і політична думка іудеїв сформувалась під впливом контактів з багатьма іншими народами, що позначилось на релігії, культурі і устрої Іудеїв. Серед інших – орієнтальні (східні) впливи.

Однак, у свідомості іудеїв залишились пустельна демократія, ідеї егалітаризму*, свобода і племінна солідарність.

Монархія з давніх-давен викликала опозицію як з боку народу, так і з боку священнослужителів, які прагнули вирішувати долю народу. Це пов'язують із легендою про те, що Бог на горі Синай уклав із богообраним народом договір і пообіцяв іудеям опіку, вимагаючи від народу виконання наказів.

Старій племінній демократії відповідало уявлення про договірні стосунки, які єднають цілий народ з Богом. Пізніше це сформувалося у рух чистої теократії, тобто, що тільки обраний народ, і тільки тому, що обраний керується безпосередньо Богом.

Антимонархічні настрої бачимо і у біблійних текстах. Гедеон відмовляє іудеям, кажучи, що „Не я буду панувати над вами, ані мій син: Господь буде над вами панувати". Коли ж іудеї далі наполягають, щоб священнослужитель Самуїл встановив над ними правителя як це є в інших народів, – Бог неохоче на це погодився, але сказав: „Погордили мною, щоб не панував над ними". Саме на ці тези посилаються і пізніше, обґрунтовуючи антимонархічні настрої. З поділом держави на дві: північну і південну, у північній (Ізраїль) далі сильні течії антимонархічні; у південній (Юди) критикують правителів, які не можуть піднятися на висоту ідеалу управління богообраним народом.

Племінна традиція відбивалася у виступах пророків проти урбанізації, військової техніки; за племінні норми співжиття і солідарності.

Монархічна доктрина у іудеїв виникла у такій формі. Бог обрав Давида і уклав з ним договір, який є реалізацією попередньої домовленості, укладеної на горі Синай.

Кожних сім років договір між Богом і людьми поновлювався. А за існування монархії це відбувалося щорічно. Це було „повторенням початку": повернення до джерел урядування Бога над світом і над народом.

Закони іудеї одержали безпосередньо від Бога (Закони Мойсея)

Текст Першої Книги Самуеля дає підстави стверджувати, що монархія іудеїв імітувала загалом орієнтальні зразки. Давид зміцнював свою владу племінними традиціями, а Соломон досягнув становища рівного орієнтальній деспотії. Побудова єрусалимської святині Соломоном було символом поєднання релігії і монархії влади: святиня була комплексом, єдиним з королівським палацом. Бог Яхве безпосередньо керує народом, а правитель і священики виконують волю Бога.

Псалми засвідчують орієнтальне забарвлення іудейського монархізму.

1) Правитель - „помазаник Яхви" - наповнений Божим духом, володів надзвичайними властивостями, бо його обрав Бог;

2) Правитель має право сидіти по праву руку від Бога: це символ спільного урядування Бога і правителя над обраним народом; гарантія перемоги над ворогами. Королівський трон (а разом з тим і Божий трон) символізує верх світу, як це є традиційно для орієнтальних уявлень. Бог обіцяв правителеві панування над цілим світом „від народу до народу", як і у Вавилоні „від океану до океану".

Так як і в Єгипті Бог вчив фараона стріляти з лука, так і в іудеїв Бог керує рукою правителя при стрільбі з лука;

3) Правитель є будівничим святинь, регулював справи святкувань і культу, виконував функції верховного священнослужителя, що також є аналогією з орієнтальною концепцією;

4) Правитель є джерелом добробуту свого народу. Народ живе „у його тіні".

Але є багато відмінностей між правителем і східним деспотом. Східний деспот був Богом. В іудеїв правитель не був об'єктом культу, не мав власної могутності керувати силами природи. Це пояснюється міцністю традицій кочівної демократії і відмінної політичної ситуації. Коли орієнтальна доктрина правителя-Бога спиралася на могутні імперії – вавилонську, єгипетську тощо, то в іудеїв цього не було.

Розвиток монотеїзму ослабив вплив орієнтальних уявлень про Божественного правителя; у релігії єдиного Бога нема місця на правителя-Бога. Також у часи вигнання поширювалась ідея про месію, який прийде на допомогу вигнаному народові. Стосовно месії виникло два напрями:

  1. віра у месію – правителя з роду Давида;

  2. після вигнання виникає течія, що говорить про месію-сина людського, що терпів і помирав, що був слугою Бога. Саме до цих уявлень звернулось пізніше раннє християнство.

Месіанізм виражався у тому, що народ виступав за свої права, протистояв владі, критикував її устами своїх пророків.

Суть іудейського месіанізму в історії правових і політичних учень розкривають і через:

1) Церковна держава Езахеля. Правитель є опікуном церкви, але вся повнота влади у священнослужителів.

2) Виходячи із положення про богообраність народу – правителі більше піклувалися про народ. – за законодавством Мойсея – господар розпоряджався тільки працею невільника-іудея. Представники ж інших народів прирівнювались до речей.

Отже, у Єгипті, Вавилоні, в давніх іудеїв Боги, будучи джерелами влади правителя, самі залишаються вершителями людських доль.

У Єгипті, а згодом у Греції Боги виступають як початкові безпосередні правителі та законодавці в установлених ними суспільствах і державах. У єгипетських уявленнях – правитель має божественне походження і він рівний з Богами. У Єгипті бере свій початок теократична доктрина державної влади.

Закони, правосуддя, справедливість Єгипту уособлювала богиня Маат. Судді носили її зображення і вважалися її жерцями. Божественний характер земної влади фараонів, жерців і чиновників, а також Правила поведінки і основні джерела тогочасного права (звичаї, закони, судові рішення) відповідають чи мають відповідати Маат – природно-божественному порядку справедливості, що знаходило свій вираз у Рігведі у вигляді „рта" („ріта") (священні книги індоаріїв), дао у давньокитайській міфології, а потім дике у стародавніх греків.

1 Baszkiewicz J., Ryszka F. Historia doktryn politycznych I prawnych. – Warszawa, 1973. – S. 17.

* Вважається, що розвиток пізньосередньовічної політичної доктрини відбувався під значним впливом Арістотеля, твори якого у той час починають перекладати.

* Дхарма – боговстановлений порядок, релігійно-моральний закон.

* Егалітаризм – рівність, зрівняння власності на основі індивідуального господарства.

Loading...

 
 

Цікаве