WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правові і політичні вчення у давнину (Єгипет, Месопотамія, Індія, Китай, Іудеї) - Реферат

Правові і політичні вчення у давнину (Єгипет, Месопотамія, Індія, Китай, Іудеї) - Реферат

Індія

Рабовласницькі держави у давній Індії виникли у ІІІ тисячолітті до н.е.

Специфічною особливістю правової і політичної думки давньої Індії було обґрунтування системи варн. Варни – це соціальні групи вільних, які мали різний обсяг прав. А також релігії, яких було багато і не існувало єдиного пророка та засновника. Політеїзм (багатобожжя) – відсутність єдиного Бога і засновника зумовили релігійну та ідеологічну толерантність, а відтак існувало дві традиції – релігійна і світська – для пояснення права і держави.

У давніх індійських книгах Ведах /релігійні книги аріїв/ (ІІІ-ІІ тис. до н.е.) згадують 4 варни, кожна з яких має дхарму, якої має дотримуватись.

Ще однією пам'яткою давньоіндійської думки є:

  1. священні книги бразманізму (до яких належать: Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа);

  2. релігійно-філософські твори Упанішади (повчання про божественне походження держави і права);

  3. наст. епопеї Махабхарата, Рамаяна;

  4. юридичні збірники, які мають характер політичних трактатів і дещо менше значення як юридичні збірники.

Перш за все це Закони Ману /прародича людини, напівбога/ (ІІІ ст. до н.е.). У цій пам'ятці багато уваги приділено питанню покарання, яке служить „... запорукою дотримання закону ..."Крім того, „покарання є правитель, це – керівник..." Правителі повинні поважати брахманів, дослухатися до їх порад. У правителя вся повнота влади: внутрішня і зовнішня політика, суд ...

Догмати, на яких базується політична теорія брахманізму у "Законах Ману":

  1. джерело влади правителя божественне (тому протистояти його владі – смертний гріх);

  2. головним способом забезпечення порядку є примус;

  3. верховенство релігійного закону над царським законодавством.

Держава у "Законах Ману" є у формі східної деспотії, де управляє одноособово цар. Зміст управління полягає у підтриманні встановленого богами порядку за допомогою вмілого застосування покарання – "данда" (палка). "Покарання управляє всіма людьми".

Вперше у "Законах Ману" держави не обмежена лише правителем. Тут дають його узагальнений образ, вказуючи необхідні складові елементи: цар, радник, країна, фортеця, казна, військо, союзники.

"Закон губить, якщо його порушують, охороняє, якщо його дотримують, тому закон не можна порушувати щоби порушений закон не покарав нас".

„Вчинене беззаконня ніколи не залишається без наслідків для того, хто його вчинив".

Приділено увагу питанню основних елементів держави, які перебувають у розпорядженні правителя (Стхана – ел.). Їх чотири: армія, скарбниця, місто, територія.

„Якщо б цар не карав постійно тих, хто має бути покараний, сильніші засмажили б слабших як рибу ..., не було б ні у кого власності і нижчі зайняли б місце вищих ..., всі варни були б зруйновані, всі закони були б порушені і настало б всенародне повстання ... Де діє чорне, червонооке покарання, яке знищує злочинців, там піддані не обурюються, якщо вождь добре наглядає".

Покарання, як бачимо, – дуже важливе для підтримки правопорядку. Не дивно, що у давній Індії мистецтво державного управління називалося „данданіті", тобто наукою про покарання.

Сильна влада царя – основа порядку. Для реалізації державної влади слід використовувати і радників, і шпигунів; побудована система управління аж до сіл, за ними треба шпигувати.

Згідно з ідеологією брахманізму кожна варна повинна слідувати своєму боговстановленому порядку (дхармі). Перші дві варни – володіють правом управляти державними справами. Кожен повинен виконувати встановлену для його варни дхарму.

Згідно з брахманістським праворозумінням нерозривним є зв'язок права і ритуалу, що зафіксовано і у Законах Ману.

В основі філософії брахманізму – уявлення про те, що весь матеріальний світ, почуття людей є ілюзією („майя"), відображенням реального світового духу – Брахмана.

Брахманізм розвинув анімістичне уявлення про переселення душ. Це стало основою вчення про „карму" – відплату. Перевтілення людей залежить від їх вчинків, від того, наскільки вони вчиняють у відповідності із визначеною їм „дхармою".

Противагою брахманізму є буддизм, який говорить, що всі можуть вдосконалюватись. Заперечує систему варн. Ранній буддизм говорить про те, що правитель обирав народ. І правив він у згоді з народом. Пізній буддизм акцентує увагу на ідеї покірності, заперечує опір владі.

Буддизм проголошував втечу від реальності і до цієї течії горнулися різні народи. Так, від І ст. н.е. з Індії вона проникла через Ірак до Китаю. Розвинувся буддизм як критика брахманізму.

Буддисти вважали, що всі люди мають однакове право на спасіння.

Вважається, що спочатку люди жили щасливо, були рівні і вільні. Тоді люди обрали правителя, який мав обов'язок судити і розв'язувати суперечності.

Людина, яка бажає позбутися життєвих мук і досягти блаженного стану (нірвани) не повинна проявляти злобу, бо це не є шлях досягнення нірвани.

Світська доктрина права і політики представлена у Індії Артхашастрою.

Трактат „Артхашастра" (Настанови (поради царю) про користь), автором якого є брахман Каутілья (державний діяч, міністр) – IV ст. до н.е. Вважається, що у ньому помітний відхід від брахманізму до більш раціональних уявлень про право і державу. Так, на відміну від тогочасних шкіл брахманізму, які наполягали на верховенстві релігійного закону, у „Артхашастрі" серед чотирьох видів узаконення дхарми* - царського указу; священного закону, судового рішення і звичаю – вищою силою володіє царський указ. Якщо священний закон не узгоджується з дхармою, встановленою царським указом, то слід застосовувати дхарму, бо інакше книга законів втрачає свою силу. В ієрархії джерел права священний закон мав перевагу над судовим рішенням і звичаєм.

Правитель повинен підпорядковуватись законові, бо він базується на істині.

Однак, найважливішим принципом політичних дій виступає земна користь (артха). Правитель повинен перш за все керуватися інтересами зміцнення держави, політичною користю, навіть порушуючи релігійні обов'язки. Земна користь має перевагу над дхармою. „Лише земне корисне є головним".

У Артхашастрі чітко видно таку визначальну характеристику правових і політичних вчень давнини, як їх прикладний характер. А саму Артхашастру часто називають енциклопедією політичного мистецтва.

У вступі до Артхашастри йдеться про те, що в основу трактату покладені різні підручники з політики, створені мислителями минулого з метою завоювання світу, панування на землі.

Трактат спирається на багаті традиції давньоіндійської політичної думки.

Політику Каутілья розглядає як одну із галузей знань, поряд філософією, теологією тощо.

Китай

Виникнення рабовласницького суспільства і держави у Китаї датується ІІ тисячоліттям до н.е. Історію давнього Китаю поділяють на дві великі епохи: І – Іньське рабовласницьке суспільство (поч. ІІ тис. – ХІІ ст. до н.е.); ІІ – Джоуське рабовласницьке суспільство (ХІІ – ІІІ ст. до н.е.)

Панівною політичною ідеологією була ідеологія, в якій значне місце займала ідея божественного походження і характеру царської влади.

Міф про божественне походження і характер земної влади був представлений у моноперсональній версії (особа верховного правителя піднебесної (імператора) – єдина точка зв'язку з вищими небесними силами.

Відтак, вся влада сконцентрована в особі правителя у вигляді внутрішньої сили, всі інші службові особи і державний апарат в цілому лише помічники і провідники влади правителя.

Для давнього Китаю характерною є розробка ідей ролі народу в управлінні державою, про владу правителів, про її межі, про природниче право, критика насильства і тиранії, ідея верховенства народу та ін.

Із утворенням Іньської держави, у якій панувала іньська знать, була висунута ідея, що це панування є санкціоноване Небом. Державна ідеологія представляла царя надприродною істотою, називала його "сином неба". Вважалося, що цар керує "Піднебесною" (називали Давній Китай) за повеліннями Неба. Для обґрунтування панування іньської знаті існували ідеї дотримання ритуалу ("лі"), дотримання чеснот ("де") і пошани до предків ("сяо").

Ідеї "лі" та "де" тлумачилися у розумінні суворого дотримання встановленого порядку, у чому і полягала основна умова дотримання чеснот. Ідея "сяо" використовувалася з метою консолідації всіх верств в умовах загострення існуючих суперечностей.

Loading...

 
 

Цікаве