WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Теорії пізнання права і держави - Реферат

Теорії пізнання права і держави - Реферат

Сучасне суспільство є сукупністю соціальних „страт", які об'єднують індивідів за різними ознаками: поєднання за ознакою віку, професії, релігійних переконань, матеріального становища, місця проживання та ін. Інтереси цих груп є різними і суперечливими, але „примиримі". Для вираження і охорони їх інтересів створюються численні громадські організації („групи тиску", „зацікавлені групи"): профспілки, об'єднання інвалідів, пенсіонерів, асоціації промисловців і т.д. Ці „групи тиску", виражаючи інтереси певних груп, впливають на різні ланки державного апарату, на парламент, тим самим проводячи в життя інтереси своїх груп.

При цьому виділяються дві форми впливу на державу: а) прямий – формулювання певних вимог, участь в голосуванні, діяльність лобістів, які представляють інтереси груп в парламенті; б) непрямий – шляхом мобілізації суспільної думки „за" чи „проти" якогось заходу (виступ в пресі, по радіо, на мітингах і т.д.).

Державі наділяється роль арбітра при вирішенні соціальних конфліктів між групами. У суспільстві здійснюється „дифузія влади": вона здійснюється як державою, так і недержавними об'єднаннями громадян. Державу розглядають не як головне знаряддя влади, а лише як одну із багатьох і рівних форм організацій, які виражають „загальну волю" і „народний суверенітет". Тобто, всі страти через свої організації беруть участь у здійсненні влади. Завданням держави є координація та узгодження зусиль всіх суспільних об'єднань.

Елітарні та технократичні теорії

Серед елітаристів існують різноманітні школи. Деякі з них, обґрунтовуючи необхідність влади еліти, заперечують такі ідеї як суверенітет народу, представництво; інші – висувають доктрину „демократичного елітаризму", в якій провідне місце займає правляча еліта чи сукупність еліт.

Всі течії обґрунтовують владу еліти, розглядають її як необхідний елемент політичної системи.

В період науково-технічної революції виникає технократичний напрямок елітаризму, представники якого стверджують, що науково-технічний прогрес створив „суспільство достатку". Проголошено появу класу менеджерів, технократів.

Демократичні методи управління, на думку цього напрямку, застаріли і навіть стають небезпечними, оскільки передбачають участь в управлінні осіб, які не володіють належними знаннями.

До цієї ж теорії належать прихильники „постіндустріального суспільства", яке йде слідом за „індустріальною" стадією розвитку суспільства.

В цьому суспільстві, наприклад, за Д. Беллом, провідне місце займає наука (університети, вчені і т.д.) і основним напрямом політики є сфера освіти та науки. А наукові знання є засобом формування, визначення політики. Влада зосереджується в руках урядових інститутів, вчених, організаторів виробництва, тобто в руках еліти. Д. Белл називає цю владу меритократією, тобто владою осіб, які мають заслуги перед суспільством.

Теорія солідаризму

Засновник Л.Дюгі (перша третина ХХ ст.) французький юрист.

Основні положення, висунуті Л.Дюгі: людина – істота, яка усвідомлює своє становище; людина – істота суспільна і не може жити відокремлено. А суспільство існує завдяки солідарності, яка об'єднує індивідів. Із цього положення робить висновок про наявність незмінної норми (принципу) солідарності: „поступай солідарно". Ніхто не повинен порушувати норму солідарності: не робити нічого такого, що би могло завдати шкоду солідарності, а робити лише те, що сприяє солідарності. Принцип солідарності є постійним, хоч його зміст і змінюється разом із зміною суспільного життя. Він є основою правопорядку і державної організації.

Із розвитком розподілу праці люди стають більш залежними одні від других, а тому й повинна розвиватися солідарність. На підставі ідеї солідарності в суспільстві стихійно складаються різні соціальні норми, в т.ч. і правові.

Право не є створене державою. Правові норми існують без держави, яка тільки ці норми виявляє і формулює їх у формі закону. Правові норми є вищими від держави, вищими від законодавця. Якщо держава видає правила, які суперечать солідарності, то вони не увійдуть до соціальних норм, їх не будуть дотримуватися.

Право не є інструментом політики держави, воно виражає солідарність різних соціальних груп.

Існування держави обумовлене розподілом праці і необхідністю встановлення і формулювання права, яке виражає солідарні інтереси.

Розподіл на правлячих і тих, ким управляють, також є наслідок прагнення сильних, енергійних індивідів використати свою енергію на охорону соціальних норм, організацію громадського реагування на їх порушення. Люди такого суспільства не мають суб'єктивних прав, а здійснюють соціальні функції. (Наприклад, приватна власність – не є право, а соціальна функція, без якої суспільство немислиме.) Ці ідеї солідаризму були використані в теорії „корпоративної держави".

Теорія держави загального благоденства виникла після Другої світової війни на противагу „державі – нічному сторожу" (де держава охороняє приватну власність і свободу, але не втручається у сферу приватної власності, економічного життя і т.д.).

Згідно із теорією загального благоденства держава виражає інтереси всіх верств; втручається у регулювання економіки, створює державний сектор у промисловості; надає соціальний захист населенню країни. Шляхом відповідного оподаткування держава перерозподіляє національний доход на користь бідних.

    Література

  1. Див:.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України та ст. 248 (2) ЦПК України // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – №2; Рішення Конституційного Суду України за конституційним зверненням громадянки Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення ст. 55, 64, 124 Конституції України // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – №1.

  2. Clapham A. Human Rights in the Private Sphere. – London, 1993.

  3. 20 New Encyclopedia Britannica. – Oxford, 1992.

  4. Рабінович С.П.Тора // Права людини і громадянина: проблеми реалізації в Україні. – К., 1998.

  5. Macdonald R. St.-J., Matscher F., Petzold H. European System for the Protection of Human Rights and Liberties. – Bordrecht, 1993.

  6. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – К., 1995.

  7. Гомиен Д. Коментарий к Европейской Конвенции о защите прав человека. – Совет Европы, 1995.

  8. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – Львів, 1996.

  9. Новицкий М. Что такое права человека? // Заметки о правах человека и мониторинге прав человека. – Варшава, 1997;

  10. Осятинський В. Введение в концепцию прав человека // Заметки о правах человека и мониторинге прав человека. – Варшава, 1997.

1 Марчук В.П. К вопросу о классификации современных буржуазных теорий права // Право и борьба идей в современном мире: Материалы научной конференции. – Москва, 24-26 декабря 1979 г. – С. 105-110.

* Імперативний – обов'язок; атрибутивний – правомочність, уповноважуючий.

* Евдемонізм (гр. щастя, задоволення) – напрям в етиці (виник в античній філософії), що визнає джерелом моральності прагнення людини до щастя.

Loading...

 
 

Цікаве