WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Теорії пізнання права і держави - Реферат

Теорії пізнання права і держави - Реферат

Блюнчлі вважав державу чоловічим організмом, а Церкву – жіночим.

Держава – організм, а окремі люди – клітини організму.

Розповсюджували біологічні закони на суспільні явища.

Природою призначено щоби уряд управляв, а люди підкорялися.

Форми державного устрою є проявами природного розвитку певного державного організму.

Теорія природничого права виходить з дуалізму (подвійності) права. Поряд з позитивним правом, створеним державою, існує вище „природниче право", властиве людині від природи.

Природниче право є критерієм оцінки позитивного права. Все, що суперечить в позитивному праві праву природничому, не повинно вважатися правом.

А природниче право це уявлення про справедливість, загальне благо. Основними ідеями природничого права проголошені право приватної власності, право на життя, особисту свободу.

У свій час теорія була спрямована проти теологічних уявлень про право. Представники тогочасної школи природничого права – Г. Гроцій, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Лок.

Ідеї цієї теорії були відображені в змісті Декларації незалежності США (1776 р.), Декларації прав людини і громадянина у Франції (1789 р.).

З часом на зміну теорії природничого права (з укріпленням влади буржуазії) прийшли позитивістські ідеї про право. Після Другої світової війни ідеї школи природничого права відродилися у вигляді „відродженого природничого права", яке виступає вже як теологічне уявлення про право.

Природничим правом проголошується право Божественне (як у Х. Аквінського), вічне право, право, дане Богом.

Юридичний позитивізм виник на початку ХІХ ст. Заперечує природниче право, яке веде до порушення порядку.

Право є фактом реальності, позитивним фактом. Позитивне право походить від влади. Право – наказ влади, підтриманий санкцією примусу. Право є результатом правотворчої функції виключно держави.

Право не потребує ніяких обгрунтувань, крім факту свого існування.

К. Бергбом: Право є основою будь-якого ладу.

Позитивісти своє завдання бачать в описі права, у формально-логічному дослідженні його догми. Формально-догматичний описовий метод – основний метод дослідження.

В рамках юридичного позитивізму виникла і теорія правової держави.

Одним з напрямів сучасного юридичного позитивізму є нормативізм.

Нормативізм. Творцем його є Г. Кельзен, який сприйняв від позитивізму формально-догматичний метод, від І. Канта – поділ сфер пізнання на сферу буття і сферу „долженствования" (того, що повинно бути) /ідеальна/.

Кельзен відносить право до „сфери того, що повинно бути", яка ніяк не пов'язана зі „сферою того, що є", не залежить від дійсності.

Теорія Кельзена називається чистою теорією права. Сила права у самому праві. Кельзен створив піраміду норм, у якій кожна норма нижчого порядку діє тому, що створена згідно із процедурою, вказаною вищою нормою. Сила одних норм спирається на інші вищі норми, а не на реальні фактори. Сила всієї правової системи виходить із однієї основної норми, існування якої припускається. В основі піраміди – індивідуальні норми (рішення судів чи адміністрації, договори і т.д.), які включені в право. Держава – розчинена в праві, вона є правопорядком, відображенням права.

Суд в теорії Кельзена є правотворчим органом, що наближає його теорію до соціологічного напряму.

Кельзен вважає, що юридична наука повинна займатися тільки нормами. Оцінка права з точки зору моралі неприпустима, оскільки зв'язку між цими явищами не існує.

Кельзен поставив міжнародне право вище від внутрідержавного і на цій підставі вважають, що він виступив проти державного суверенітету.

Соціологічний напрям

Соціологічна юриспруденція" звертається до умов функціонування, дії права, до процесу його реалізації. Іноді називають „функціоналізмом". Значну роль у розвитку соціологічної юриспруденції відіграв рух „вільного права" (представники – Є. Ерліх, Г. Канторович, Ф. Жені та ін.), який протиставляв „живе право" праву в законах. „Живе право" створюється „союзами". Є. Ерліх твердить, що кожна профспілка, банк, об'єднання підприємців та ін. створюють своє право. Приписи держави лише невелика частина права. Основну ж його масу творить „живе право".

Судді не пов'язані жорстко державними приписами, особливо якщо є прогалина чи приписи застаріли. Суддя тоді може шукати норму „живого права" і на її підставі виносити рішення (таким чином обґрунтовували свободу суддівського розсуду. Звідси ж і рух „вільного права"). Представники цього руху фактично прирівнювали суддю із законодавцем, наділяючи його функцією правотворчості.

Філософською основою „соціологічної юриспруденції" є філософія прагматизму, згідно із якою істинним є те, що корисне, а стосовно права – правомірне те, що корисне.

Соціологічна юриспруденція розмірковує над питанням як діє право, залишаючи мало уваги питання що таке право.

Право „розчиняється" в інших соціальних факторах, прирівнюється до інших соціальних норм, до правозастосувальних актів і т.п.

Одними із напрямів соціологічної юриспруденції є інституціоналізм, представники якого виходять із тієї реальності, що поряд із державою у суспільстві існують ще й інші інститути (організації), кожен з яких творить своє право та реалізм – зменшують роль закону, вважаючи закон порожньою посудиною, яку може заповнити суддя.

Теорія правової держави виходить із того, що держава народжена правом, пов'язує і обмежує себе ним.

Держава служить праву.

Завданням держави є охорона правопорядку, встановленого правом, охорона приватної власності, інших прав і свобод громадян.

Ця теорія правового самообмеження державної влади виникає у другій половині ХІХ ст. як альтернатива абсолютно необмеженій державній владі.

У XVII-XVIII ст.ст. обставини феодальної роздробленості, посягання Церкви на панування в державі, вимагали обґрунтування необмеженої державної влади. В Англії XVII ст. – Гобс, XVIIІ ст. – Блекстон, У Франції XVIIІ ст. – Руссо говорили про потребу необмеженої державної влади. Залишалось невирішеним питання про те, хто ж буде цією необмеженою владою розпоряджатися: чи монарх (Гобс), чи монарх разом із парламентом (Блекстон), чи народ (Руссо).

Суть теорії правового самообмеження державної влади, основи якої заклав німецький юрист Р. Єрінг у 60-х рр. ХІХ ст. „Цель в праве", розвинув Г. Єлінек, полягає у тому, що створюючи обов'язкові правила поведінки, державна влада обмежує цим не лише підданих, а й саму себе.

У праці Г. Єлінека (німецького юриста ХІХ ст.) „Загальне вчення про державу" автор оспорює положення про те, що оскільки держава видала закон, то завжди може його відмінити і видати інший.

Г. Єлінек: Право є наслідок і вираз самообмеження держави. Основним у правовій державі є наявність і визнання суб'єктивних прав громадян.

І. Кант: держава – об'єднання людей під егідою права.

Загалом вважають, що правовими обмеженнями державної влади є складний механізм проходження законів у парламенті, контроль одних органів держави над іншими. Межі влади кожного органу визначаються його компетенцією, встановленою у законі.

На зміну теорії правової держави знову приходять теорії про всемогутність державної влади (фашистські).

Теорія плюралістичної демократії виникла у ХХ ст.

Loading...

 
 

Цікаве