WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Предмет і методи дослідження історії правових і політичних учень - Реферат

Предмет і методи дослідження історії правових і політичних учень - Реферат

Парадигми не існували ізольовано одна від одної, а були взаємопов'язані, навіть використовуючи аргументи одна одної.

Дослідник Історії правових і політичних учень Р. Мухаєв виділяти такі три головні парадигми: теологічну, природничу, юридичну (соціальну).

А. Теологічна парадигма – була історично першою, оскільки релігія – найбільш рання форма суспільної свідомості. Відтак маємо надприродну інтерпретацію права, держави, явищ, з ними пов'язаних.

Спочатку теологічна парадигма одержала вираз у міфологічній формі у країнах Давнього Сходу. Теологічна парадигма як спосіб інтерпретації правових і політичних явищ має такі ознаки:

  1. панівним є уявлення про Божественне (небесне, надприродне) походження земних порядків та установ;

  2. Божественне начало існує у космосі, завдяки чому його система є більш впорядкована, ніж земна;

  3. Божа воля санкціонує відповідні земні порядки та установи і є основою їх походження, збереження і розвитку. Тобто надприродне начало є і першоджерелом, і провідним принципом, і основною моделлю земного суспільного та політичного устрою;

  4. надприродне пояснення влади, держави стає панівною тотальною ідеологією і не має жодної конкуренції;

  5. оскільки земний порядок, згідно з міфічними уявленнями, є частиною світового космічного порядку – його дотримання є священним.

Протягом періоду Середньовіччя парадигма змінювалась. Її класичний варіант, у якому обґрунтовується примат Церкви над державою в силу гріховності людини, викладений у концепції Аврелія Августина.

Вершиною релігійної політичної думки є томізм – вчення Хоми Аквінського, який поєднав божественний характер походження влади правителя з людським аспектом її набуття та використання. Згідно з його доктриною, яка стала офіційним вченням католицької церкви, форми і способи облаштування та використання влади можуть бути несправедливими і такими, що суперечать ідеї Бога; піддані тому мають право скинути такого правителя.

З початком XVI ст. парадигма модифікується в результаті Реформації – релігійного і політичного руху, спрямованого на перегляд догм католицької церкви. Так, М, Лютер (1483-1546) – засновник протестантства, вважав, що людина живе у двох світах – земному та духовному. У духовному світі панує Бог, а в земному – влада.

Багато світських теоретичних концепцій (як от: теорія природничого права, концепція прав людини) мали своїм джерелом християнство.

Б. Природнича парадигма. Державно-правові явища обумовлені впливом на них не соціальних факторів, а вроджених і незмінних властивостей людини, географічного середовища.

Один із засновників цієї парадигми – Ж. Боден.

Ідею залежності права і держави від характеру географічного середовища розвивали представники різних шкіл: Ш. Монтеск'є, Г. Макіндер, А. Тойнбі, теоретики фашизму, багато мислителів сучасності.

В. Юридична парадигма виникла у кількох державах Давнього Сходу (Китаї, Персії, Палестині), де вплив релігії не був настільки всеохоплюючим. А розквіту ця парадигма досягла у працях філософів Давньої Греції та юристів Давнього Риму. Для юридичної парадигми характерний раціоналізм у підході до аналізу права і держави, що і дало змогу подолати колишні міфологічні уявлення про них.

Для обґрунтування природи влади мислителі не використовують надприродне начало. Владу вони пов'язують з ідеєю права і закону. Право і закон у цій парадигмі не ототожнюються. Їх розглядають як загальний і рівний масштаб поведінки, дотримання якого і забезпечує правопорядок.

Правом є все, що відповідає природі речей і відносин, все, що існує об'єктивно і є свого роду об'єктивним розумом.

Закон – юридична форма існування права, закріплена у правових нормах. Закон – продукт людського волевиявлення.

А відтак Державу один із започаткувальників юридичної парадигми – Цицерон (106-43 рр. до н.е.) визначає як "об'єднання багатьох людей, пов'язаних між собою згодою в питаннях права і спільністю інтересів".

Свого розвитку юридична парадигма досягла у Новий час. У той період релігійне світосприйняття, остаточно замінюється світським юридичним світоглядом. Згідно з яким зміст права і держави виводиться із природи людини, її розуму та досвіду, протилежністю до яких є феодальні порядки.

Юридичний світогляд пройшов три етапи у розвитку:

І етап природно-правових теорій (XVII-XVIII)

ІІ етап лібералізму (XVIII-XIX)

ІІІ етап позитивізму (ХІХ)

На першому етапі зміст всіх природничих теорій зводиться до того, що згідно з вічними та незмінними принципами природничого права феодальний політичний порядок та установи оголошені нерозумними і такими, що не відповідають природничому праву, і тому повинні бути відмінені.

Згідно з теорією природничого права автономно існуючий індивід є першоосновою соціуму – суспільства. Сукупність незалежних індивідів складає суспільство у його природному стані. Перехід від природного стану суспільства до державно-організованого здійснюється через укладення суспільного договору.

Різними є причини, що на думку авторів, примушують індивідів до укладання договору:

  • прагнення запобігти "війні всіх проти всіх";

  • бажання встановити порядок та справедливість;

  • потреба підкріпити природну рівність індивідів їх рівністю перед законом.

Другий етап Ідеологи лібералізму відстоювали самоцінність індивідуальних прав і свобод, включаючи свободу підприємницької діяльності, необхідність обмеження державної влади та її невтручання в економічне життя суспільства.

Третій етап Юридичний світогляд знаходить своє завершення у нормативізмі австрійського правознавця Г. Кельзена (1881-1973), що визнаний крайньою формою позитивізму. Право тут розглядається як "специфічний порядок або організація влади". Характерною рисою права є використання примусу, який здійснюється державними органами. Держава як централізований правопорядок існує у нормативних актах, які створює і застосовує.

Соціальна парадигма – об'єднує групу різних концепцій, які пояснюють природу та зміст політики, права, держави зовнішніми по відношенню до них соціальними факторами: економікою, культурою, цінностями, ідеологією, соціальними інтересами класів та груп і т.д. Соціальна парадигма виникла у Давній Греції. Марксистську концепцію відносять до соціальних парадигм.

Існує політична інтерпретація права, держави, політики, яка виходить із того, що право, держава, політика мають власну логіку розвитку і обумовлені внутрішніми причинами, властивостями, елементами. Її засновником є італійський мислитель Н. Макіавелі.

Культурологічна концепція права, держави, політики, яку розвинув німецький соціолог М. Вебер (1864-1920) право, державу, політику виводить із культурно закріплених мотивацій і форм поведінки людини.

Правові і політичні вчення можуть розглядати право, державу, політику як продукт конфлікту інтересів політичних сил (конфліктологічні теорії) чи консенсусу політичних сил.

    Література

  1. Див:.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України та ст. 248 (2) ЦПК України // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – №2; Рішення Конституційного Суду України за конституційним зверненням громадянки Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення ст. 55, 64, 124 Конституції України // Вісник Конституційного Суду України. – 1998. – №1.

  2. Clapham A. Human Rights in the Private Sphere. – London, 1993.

  3. 20 New Encyclopedia Britannica. – Oxford, 1992.

  4. Рабінович С.П.Тора // Права людини і громадянина: проблеми реалізації в Україні. – К., 1998.

  5. Macdonald R. St.-J., Matscher F., Petzold H. European System for the Protection of Human Rights and Liberties. – Bordrecht, 1993.

  6. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. – К., 1995.

  7. Гомиен Д. Коментарий к Европейской Конвенции о защите прав человека. – Совет Европы, 1995.

  8. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – Львів, 1996.

  9. Новицкий М. Что такое права человека? // Заметки о правах человека и мониторинге прав человека. – Варшава, 1997;

  10. Осятинський В. Введение в концепцию прав человека // Заметки о правах человека и мониторинге прав человека. – Варшава, 1997.

Loading...

 
 

Цікаве