WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Предмет і методи дослідження історії правових і політичних учень - Реферат

Предмет і методи дослідження історії правових і політичних учень - Реферат

Л. Гумплович вважає, що теорії держави є відображенням боротьби між суспільними групами. "Теорії держави висувалися як засоби для партійних цілей, але ніколи не в інтересах пізнання. У всіх тертях воювали правовими і політичними теоріями, які були створені для того, щоб їх можна було використовувати у боротьбі". Але з другого боку Л. Гумплович стверджує, що "Природні права, які керують суспільством, не зважають на наші наміри і цілі. Ми прямуємо не туди, куди маємо намір, а туди, куди веде нас природа".

4) Ще одним способом пояснення історії політичних доктрин є напрям, представники якого говорять про взаємовплив між вченням і конкретним устроєм.

Ланде пояснює історію вчень виходячи із прихильності автора теорії до існуючого політичного устрою. Відтак еволюція суспільства проявляється у заміні егоїстичних мотивацій на альтруїстичні.

Г. Сабін (A History of Political Theory, 1954) вважає, що політична теорія є зібранням міркувань, оцінюючих правові і політичні інституції (установи) і політичні цілі та засоби їх досягнення.

Б. Рассел(History of Western Philosophie, 1947) наголошує на ставленні мислителів до сучасного їм суспільства. Вони або були в згоді зі своїм оточенням, або настроєні революційно, або вважали за потрібне пропагувати зміни на краще, якого можна досягти у найближчий час, або відкидали існуючий лад, розуміючи, що, незважаючи на необхідність змін, вони не будуть реалізовані.

Таким чином, загалом підходи до вивчення історії вчень зводяться до розкриття їх суті; підкреслення вирішальної ролі політичних доктрин при вдосконаленні існуючого політичного устрою; підходи, які зводяться до тлумачення значення слів, утримуючись від будь-яких оцінок цінності досліджуваного вчення (оксфордський метод дослідження).

Методи (methodos – шлях дослідження) – логічні прийоми і засоби, які дозволяють виявити зміст теоретичних знань про державно-правові явища, сформульовані у концепціях мислителів минулого.

Виділяють три групи методів, які дають змогу розкрити зміст учень, що їх використовують в Історії правових і політичних учень:

І) загальнонаукові;

ІІ) загальнологічні;

ІІІ) спеціально-юридичні.

Серед першої групи виділяється історичний метод, пов'язаний із виявленням місця і значення конкретних теорій і концепцій у системі політико-правових знань конкретної історичної епохи.

Соціологічний метод виявляє залежність теоретичних концепцій від соціальних та економічних структур суспільства; розкриває залежність державно-правових явищ від типу культури, ідеології тощо.

Антропологічний підхід, який пояснює зміст права і держави природою людини як родової істоти.

Нормативно-ціннісний підхід, завдяки якому державно-правові явища розглядаються крізь призму їх відповідності (чи невідповідності) принципам справедливості, загального блага, свободи і т.д. Підхід цей зародився ще в давнину і передбачає вироблення певного ідеалу – ідеального правового чи політичного порядку і оцінку з його точки зору реально існуючих правових чи державних установ. Такий підхід вносить у теоретичні конструкції моральне начало.

У ХХ ст. ця група доповнюється системним, біхевіористським, структурно-функціональним, інституційним підходами (методами).

Призначенням методів другої групи є організація пізнавального процесу; у виборі прийомів міркування. Це відомі вам методи: аналізу і синтезу і т.д.

Споконвічно мислителі цікавилися питаннями виникнення права і держави. Залежно від рівня розвитку суспільства, від суспільно-політичних обставин, навіть від обставин особистого життя, ці люди по-різному розуміли і висвітлювати ті чи інші питання. Кожен з них шукав відповіді на питання про виникнення права і держави, про їх суть та ідеал, прагнув вдосконалити державний устрій, покращити життя людей, обґрунтувати існуючий лад, встановити справедливість чи знайти істину.

На цих шляхах і виникають різноманітні теорії, школи, течії, представники яких навіть в різні часи і в різних країнах висловлювали подібні ідеї, підтримували певні погляди.

Ці теорії часто містили і практичні вказівки для влади, одночасно базувалися на основних людських цінностях: свободі, справедливості, загальному благу. Тому, при викладі не оминатимемо і моральних, а загально кажучи, філософських основ правових і політичних теорій. Ці засади такі ж важливі для вдосконалення цих теорій як і суспільні умови та ідеологічний фон правової думки.

Однак, довгий час правові і політичні вчення є частиною релігійних, етичних, філософських поглядів. Вважається, що у Давніх Греції та Римі відбулась суттєва раціоналізація та концептуалізація правових і політичних ідей. Це ставлять у заслугу зокрема роботам Платона, Аристотеля, Полібія Цицерона, у яких правові і політичні уявлення набули форми теорій, набули орган цілісності, самостійності та системності.

Хоча більшість дослідників схиляються до думки, що лише Н. Макіавелі, Ж. Боден, Т. Гобс, Дж. Лок, Ш.Л. Монтеск'є заклали основи науки, чітко визначивши її предмет, метод та закономірності.

Спеціальні узагальнюючі праці з історії вчень з'являються у кінці XVII – XVIII ст.ст. Це такі праці: "Історія природничого права" (1695) Буддея; Людовіці (професора університету в Галлі) "Нарис історії божественного природничого права і загального позитивного права" (1701). Обидві праці містять огляд літератури з філософії права до часу видання цих праць. Шмаус "Історія природничого права" (1754); Хюбнер "Нарис історії природничого права" (1757) та ін.

Загалом у цих та інших працях систематизовано висловлювання філософів, правознавців минулого про право, державу, політику, закони, справедливість, мораль та ін.

Проте лише у ХІХ ст. вивчення Історії правових і політичних учень переходить на новий – теоретичний рівень. Саме в цей період ця сфера дослідження конститується у відносно автономну галузь знань і стає справді науковою дисципліною.

Етапи розвитку науки Історії правових і політичних учень:

І етап – IV тис. до н.е. – XVIII ст. Перші уявлення про право, владу, державу, політику з'являються ще у IV тис. до н.е. Вони переплітались із віруваннями, традиціями, звичаями. Основні проблеми того періоду – ідеальний державний устрій і справедливий правопорядок, Божественний характер влади.

Формою пізнання права, держави, політики, влади у цей період виступає релігійно-міфологічна форма пізнання.

Уявлення про право і державу та явища, пов'язані з ними, збагачуються, потребують систематизації та узагальнення, виявлення закономірностей еволюції поглядів на право і державу. Так виникає потреба в науці, яка вивчає історичний процес виникнення правової та політичної думки.

ІІ етап – XVIII-XIX ст.ст. Історія правових і політичних учень починає формуватися як самостійна юридична наука і юридична дисципліна. В цей період домінує раціонально-критична форма знання.

Цей період характеризується "забарвленням" учень соціальними факторами (нерівність, власність, ментальність, соціальна структура тощо).

Не будучи ще самостійною галуззю знань, Історія правових і політичних учень розвивалася разом з Історією Держави і права, Теорією держави і права у складі єдиної Енциклопедії права. Зростання кількості концепцій про право і державу викликало у ХІХ ст. потребу опрацювання історії правової і політичної думки. Історія правових і політичних учень постає у ХІХ ст. як окрема наука зі своїм предметом та системою вивчення. Пізніше Історію правових і політичних учень викладають у вищих навчальних закладах і мали різні назви: Історія філософії права, Історія суспільної думки, Історія доктрин.

ІІІ етап – сучасний, ХХ-ХХІ ст.ст. Характеризується помітним впливом на Історію правових і політичних учень суміжних юридичних дисциплін, що вивчають теоретичні концепції права і держави, а також соціології, психології, філософії, політичної науки тощо.

В історії правових і політичних учень виділяють парадигми, які є основними, відрізняються відповідними відмінностями у поясненні природи права, держави, явищ, з ними пов'язаних, або крізь призму надприродних, природних чи соціальних засад.

Парадигма – модель теоретичного тлумачення державно-правових явищ, яка розглядається як стандарт, зразок постановки і логічного вирішення пізнавальної проблеми.

Цей термін "парадигма" ввів у науковий обіг американський дослідник Т. Кун у 20-х роках ХХ ст.

Loading...

 
 

Цікаве