WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Предмет і методи дослідження історії правових і політичних учень - Реферат

Предмет і методи дослідження історії правових і політичних учень - Реферат

Ідеологія – система правових, політичних, моральних, релігійних, естетичних і філософських поглядів та ідей, в яких усвідомлюється та оцінюється ставлення певної соціальної спільноти до дійсності. (Політичні ідеології: лібералізм, консерватизм, радикалізм тощо.)

Разом з тим правова і політична ідеологія – одна із найдавніших форм суспільної свідомості, яка має безпосередній вплив на суспільну практику. Політика у всі часи прагне знайти своє обґрунтування у філософії або релігії та виправдання в моралі. Кожна політико-правова доктрина обґрунтовує свою науковість відповідністю загальним інтересам, загальному благу, справедливості тощо. Лібералізм, консерватизм виникають у Новий час. Раніше роль політичного світогляду виконувала релігія, зокрема християнство.

Правові і політичні вчення це:

  • основні погляди на тему права і держави протягом розвитку людства від початків нашої культури аж до найновіших часів.

  • це концепції окремих мислителів-"класиків", які найбільш адекватно і разом з тим видатним способом виразили у формі вчення уявлення своєї епохи; які внесли оригінальний вклад у скарбницю правової і політичної думки; мислителі, які здійснили видатний вплив на майбутні теорії; мислителі, творча спадщина яких "актуалізована" у сучасних умовах.

Історико-правові дослідження полягають у пізнанні історико-правових явищ. Історико-правове явище – це конкретні державно-правові події, процеси, властивості, які виражають зовнішні сторони об'єктивної соціальної дійсності, що нерозривно пов'язані із суттю, змістом соціальної дійсності.

Повніше зрозуміти зміст історико-правових явищ можна, проаналізувавши об'єкт і предмет окремих історико-правових наук, про які мова йшла вище.

У дослідженні історичного процесу важливе місце посідає історико-правовий напрямок дослідження.

До історико-правового напряму дослідження історичного процесу належать Історія права і держави зарубіжних країн, Історія права і держави України, Історія правових і політичних учень.

Історико-правові дослідження загалом полягають у пізнанні історико-правових явищ.

Історико-правове явище – це конкретні державно-правові події, процеси, властивості, які визначають зовнішні сторони об'єктивної соціальної дійсності, що нерозривно пов'язані із суттю, змістом соціальної дійсності.

Повніше зрозуміти зміст історико-правових явищ можна проаналізувавши об'єкт і предмет окремих історико-правових наук, про що мова йшла раніше.

Для історико-правового пізнання притаманний ретроспективний характер. Пізнання в багатьох випадках прямує від сучасності до минулого, від наслідку до причини.

Тому дослідження починають від більш досконалих форм, переходячи через менш досконалі, таким чином реконструюючи історичний процес. Залежно від мети і ситуації можливим є і зворотній порядок.

Специфічність пізнання Історії правових і політичних учень, яка пов'язана з історичними науками, теоретичними та загальноосвітніми дисциплінами, полягає власне і у методах дослідження.

Методологія (шлях дослідження, пізнання; логос – вчення) – філософське вчення про методи пізнання.

Суть методології у цій сфері полягає у встановленні правильного підходу до дослідження конкретного державно-правового явища з метою

  • класифікації державно-правових явищ, які підлягають дослідженню;

  • виділенню в них найсуттєвішого;

  • виділенню і розмежуванню загального, особливого одиничного.

У зв'язку із специфікою даної дисципліни особливе місце займають історичний та теоретичний підходи у пізнанні, які і демонструють у своїй сукупності особливості ІППВ порівняно з іншими дисциплінами.

Суть історичного підходу полягає у вивченні і розумінні тієї чи іншої теорії, концепції в історичному контексті, який і обумовив її появу.

Цей підхід дає можливість зрозуміти суть ідеї чи теорії, оцінити її з точки зору сучасності (її актуальність чи неприйнятність для практики державотворення чи ін.). Але треба мати на увазі, що уявлення про право, законність, справедливість, мораль і т.д. мають багато спільного на різних історичних етапах навіть у різних народів.

Теоретичний підхід відображає філософські, загальнометодологічні, пізнавально-гносеологічні сторони вчення, показує як обґрунтовувалися конкретні політико-правові погляди, в які теоретичні концепції вони оформлялися, які вихідні принципи покладено в їх основу, які форми, моделі та конструкції думки відображено у вченні, доктрині, що розглядається і є провідними та визначальними для того чи іншого мислителя або вперше вводяться ним у теоретичний оборот.

Ці обидва основні підходи (історичний та теоретичний) лежать в основі структури політико-правового знання. Єдність і взаємозв'язок їх (історичного та теоретичного) не заперечує, а навпаки передбачає їх відносну самостійність, завдяки чому теоретичні категорії, ідеї, формулювання, конструкції того чи іншого автора минулого вивільняються зі свого конкретно-історичного контексту і входять у теоретико-методологічний арсенал людського пізнання.

У зв'язку з тим, що історико-правове дослідження ґрунтується на знанні минулого, суттєвою його особливістю є часова характеристика, а відтак хронологічний підхід у дослідженні ІППВ, який належить поєднувати із проблемним (проблемно-категоріальним, проблемно-концептуальним) способом дослідження, що дає можливість прослідкувати зародження і розвиток тієї чи іншої ідеї, теорії від найдавніших часів до сьогодення.

Поєднання хронологічного і проблемного способів (підходів) дозволяє виявити загальне та особливе у різних правових і політичних вченнях, співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в ІППВ, взаємодію та взаємовплив загального (всесвітня історія політичних і правових вчень), особливого (історій політико-правової думки у певних регіонах і країнах у той чи інший період часу), одиничного (концепцій певного мислителя).

Принагідно належить згадати різноманітні підходи до вивчення правових і політичних учень, до розуміння причин їх зміни, місця в реальному житті, які склалися в процесі їх дослідження. Так, відомий дослідник Історії правових і політичних учень Г. Зейдлер називає їх кілька:

1) політичні доктрини керують історією суспільства. Ці перебільшення, вважає Зейдлер, виникли під впливом гегелівського ідеалізму. Таким є дослідження Ф. Шталя (F.J. Stahl, 1858), який трактує політичні доктрини, як відображення об'єктивно існуючих ідей. Шталь виходить із того, що явища суспільного життя є реалізацією абсолютних релігійних ідей, а філософію права визначає як науку про те, що є справедливим. Заперечуючи гегелівську діалектику розвитку руху, однак приймає об'єктивне існування абсолютної ідеї справедливості, а відтак історія політичних доктрин повинна представляти шляхи і способи пізнання людьми цієї абсолютної ідеї справедливості. Протягом історії – на думку Шталя – філософські правові системи змінювалися залежно від того, яким способом людство реалізовувало і пізнавало, цю об'єктивно існуючу ідею справедливості.

Так само як і Ф. Шталь, Й. Блюнчлі пояснює історію політичних доктрин з точки зору ідеалізму. На його думку, у державних установах відображається дух епохи, який розвивається. Погляди на право і державу, що змінюються, віддзеркалюють змінні ідеї епохи, які на відміну від науки про право і державу – формують реальні політично-правові установи у контексті відображення об'єктивної ідеї.

2) Є й інший підхід – критично-оглядовий – таке дослідження політичної доктрини, при якому автори здійснюють відбір вчень, класифікуючи їх на правдиві і фальшиві, добрі чи погані, критикуючи їх з точки зору apriori (наперед) прийнятої засади. Наприклад, Джанет (P. Janeta Historia doktryn politycznych) підходить до політичних вчень з точки зору засад ліберальної етики, а відтак поділяє їх на помилкові та правильні.

Так само В. Дюнінг (A History of Political Theories, 1932) вважає, що історію політичних доктрин треба досліджувати на фоні існуючих правових та політичних установ. Правові інститути та установи підлягають процесові вдосконалення, а політичні вчення є "балансом того поступу". Для Дюнінга критерієм оцінки вчень є правопорядок та правові інститути, які повинні бути підставою "розрізнення і відбору доктрин".

3) Соціологічний підхід дослідження історії правових і політичних учень, при якому певні події, випадки реального життя приймають як причину виникнення і обґрунтування політичних теорій. Один елемент реального життя обирається як основна причина. Катлін вважає, що політичні вчення є відображенням двох постійно існуючих у суспільстві суперечностей, які виступають з різною гостротою. Тими суперечностями, які характеризують людське суспільство, є: *конфлікт між розвитком, поступом цивілізації і щастям людства (а поступ цивілізації залежить від багатьох мотивів, в тому числі утилітаризму, егоїзму); *конфлікт між інтересами цілого суспільства і справедливим трактуванням особи.

Loading...

 
 

Цікаве