WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Щодо питання про систему і компетенцію органів дізнання в Україні - Реферат

Щодо питання про систему і компетенцію органів дізнання в Україні - Реферат

Іноді неможливість наділення ряду державних органів кримінально-процесуальними повноваженнями пояснюється тим, що їм нібито не властиві оперативно-розшукова діяльність і засоби примусу, які так необхідні для виявлення і розкриття злочинів. Не всі органи дізнання і тепер мають право проводити оперативно-розшукові заходи, проте це зовсім не впливає на їхнє правове становище в кримінальному процесі. До таких, зокрема, відносяться командири військових частин, капітани морських суден, органи державного пожежного нагляду. Характерним для них є те, що виявляти і розкривати злочини їхньої компетенції вони можуть під час своєї повсякденної адміністративної (дисциплінарної) роботи. Посадові особи деяких органів забезпечені вогнепальною зброєю і засобами індивідуального захисту (співробітники органів рибоохорони, лісового і мисливського господарства та ін.). Тому зазначені аргументи проти можливості адміністративних органів виконувати функції дізнання в сфері своєї компетенції явно недостатні.

Таке становище дає підставу часто покладати на міліцію, яка повинна забезпечувати громадський порядок і громадську безпеку, обов'язки, далекі від її основного призначення і повсякденних турбот. Адже органом дізнання про злочини проти порядку землекористування, медичного обслуговування, безпеки будівельних робіт і багато де чого іншого, є саме вона, а не більш компетентні у цих відносинах органи земельних ресурсів, санітарного нагляду та ін. Хоча це виглядає просто абсурдним.

Здійснюючи дізнання у зазначених злочинах, працівники міліції відчувають брак у спеціальних знаннях і вони змушені залучати до провадження у кримінальній справі різних фахівців, висновки яких дають можливість прийняти основні процесуальні рішення. Фахівцями ж найчастіше є посадові особи органів, у сфері управління яких виникла кримінальна ситуація. І замість того, щоб ці особи самостійно розібралися в обставинах події, провели потрібні слідчі дії і швидко прийняли правильне рішення, вони лише консультують недостатньо кваліфікованих у цих питаннях працівників міліції. Часто це призводить до зайвого формалізму, тяганини, втрати або пошкодження слідів злочину, а відтак і до уникнення злочинцями відповідальності.

Адже відомо, що на первинному етапі розслідування злочинів вирішальну роль відіграє своєчасне проведення невідкладних слідчих дій і найменше зволікання може призвести до непоправної втрати важливих доказів. У реальному житті період передачі матеріалів з органів державного управління до міліції і прийняття нею їх до свого провадження зазвичай займає від декількох днів до тижня. Зрозуміло, у цей термін злочинцям нерідко вдається позбутися низки обвинувальних доказів чи сфальсифікувати їх на свою користь, сфабрикувати такі докази, що їх виправдовують, а якщо це вже неможливо - ухилитися від попереднього розслідування і суду.

Таке становище перешкоджає реалізації принципу верховенства права, зменшує авторитет органів державної влади, штучно знижує рівень злочинності і, отже, сприяє порушенню конституційних прав та свобод людини і громадянина, інтересів держави й суспільства.

Можна заперечити, що органи державного управління, виявивши під час своєї діяльності ознаки злочину, зобов'язані відразу реагувати на такі факти і можуть передати відповідні матеріали для розслідування не тільки в міліцію, але й у прокуратуру. Саме такий порядок виправдовував себе у минулі роки і тепер влаштовує тих, хто формально ставиться до виконання своїх обов'язків і не бажає обтяжувати себе новими турботами.Видається, що в умовах нових демократичних перетворень діяльності органів державної влади цей порядок потрібно змінювати.

І справа не лише у тому, що звернення до прокуратури не може реально зменшити час з моменту виявлення злочину до початку його розслідування і що працівникам прокуратури, як і їхнім колегам з міліції, також буде потрібна допомога фахівців у сфері державного управління. Прокуратура як орган нагляду за додержанням законності в державі покликана вирішувати завдання, що суттєво відрізняються від покладених на органи дізнання, і тому не повинна підміняти їх на шкоду виконання своїх конституційних обов'язків.

Відтак – чи не краще прямо зобов'язати органи державного управління виявляти злочини у сфері свого регулювання, і, виявивши їх, не лише використовувати свої адміністративні повноваження для встановлення обставин їх вчинення, але й самостійно проводити з цією метою дізнання.

З цього приводу деякі автори слушно пропонують надати права органів дізнання керівникам санітарно-епідеміологічних станцій та інспекцій [6, с. 80]. Підтримуючи цю пропозицію, вважаємо, що до складу органів дізнання варто ввести: державні органи санітарного нагляду, до компетенції яких віднести справи про кримінальні порушення санітарних правил; екологічні інспекції, які уповноважити здійснювати дізнання у справах про кримінальні забруднення навколишнього середовища; органи контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, лісового і мисливського господарства для розслідування злочинів у сфері їхньої діяльності; усіх керівників органів виконавчої влади у справах про посадові злочини підлеглих службовців. Повноваженнями органів дізнання потрібно наділити усі державні органи, інспекції, служби та посадових осіб, які виконують владні функції у сфері регулювання правовідносин, що перебувають під охороною кримінально-правових норм.

Якщо найближчим часом не зробити цього, то реальне забезпечення конституційних прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інтересів юридичних осіб, громадськості й держави в Україні видається досить проблематичним.

Крім того, у КПК повинна бути чітко визначена компетенція всіх органів дізнання, як це зроблено під час визначення підслідності кримінальних справ для слідчих, з наведенням конкретних норм КК. Це дасть змогу уникнути суперечок про предметну належність справ і матеріалів про злочини, усунути прогалини у процесуальному забезпеченні реальної дії норм КК і сприятиме зміцненню взаємодії кримінального і кримінально-процесуального права.

На жаль, за ч. 1 ст. 31 проекту нового КПК України [7, с. 11], передбачається наділити повноваженнями щодо провадження дізнання досить вузьке коло органів і посадових осіб. Фактично у цьому законопроекті перелік органів дізнання і їхня компетенція майже не відрізняється від переліку, закріпленого у ст. 101 чинного кодексу. Вважаємо, пропозиція щодо значного розширення системи органів дізнання в Україні та уточнення їхньої компетенції не залишиться поза увагою і матиме позитивний вплив на формування нового кримінально-процесуального законодавства України.

Література

  1. Дубровин А.П. Краткая информация о структуре органов расследования основных капиталистических стран // Бюллетень Главного следственного управления МВД СССР. – №4 (66). – М., 1990. – С. 83-89.

  2. Головко Л.В. Дознание и предварительное следствие в уголовном процессе Франции. – М.: СПАРК, 1995.

  3. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Казахстан. - Алматы, 1998.

  4. Луковников Г.Д. Истоки дознания в российском уголовном судопроизводстве // Уголовный процесс и криминалистика на рубеже веков: Сб. научн. тр. – М.: Академия управления МВД России, 2000. - С. 41-55.

  5. Борьба с преступностью в Украинской ССР. – В 2 т. / Под ред. П.П. Михайленко. – К.: КВШ МООП СССР, 1967. – Т.2.

  6. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник.- К., Либідь, 1992.

  7. Кримінально-процесуальний кодекс України: Проект, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України / (за станом на 1 березня 2000 року).- К., 2000.

Loading...

 
 

Цікаве