WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Типові ситуації та обставини, пов’язані з дійовим каяттям - Реферат

Типові ситуації та обставини, пов’язані з дійовим каяттям - Реферат

Реферат на тему:

Типові ситуації та обставини, пов'язані з дійовим каяттям

Упродовж віків вітчизняний і закордонний досвід кримінальної юстиції неодноразово переконував, що одним тільки посиленням засобів покарання неможливо досягнути зниження кількості вчинюваних злочинів та забезпечити їх повне розкриття.

Враховуючи цей досвід, законодавство України суттєво змінюється у напрямі закріплення заохочувальних норм щодо спонукання громадян добровільно припиняти свою злочинну діяльність із гарантуванням їм звільнення від покарання за умови проявів дійового каяття. Мова йде про норми ст. 45 КК України і ст. 7-2 КПК України.

Згідно з цими нормами, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

За наявності цих підстав прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі своєю мотивованою постановою направити кримінальну справу до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

У цих справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про їх закриття.

Самоочевидно, що для звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, факт цього каяття необхідно довести. Попередньо це відбувається під час досудового розслідування.

У рамках запропонованого дослідження розглянемо лише декілька із багатьох аспектів процесу встановлення і правової оцінки дійового каяття, а саме – пов'язані з ним типові ситуації та деякі обставини його розслідування.

Загальновідомо, що кожен злочин розслідується у конкретних просторово – часових умовах і взаємозв'язку з об'єктивною дійсністю та поведінкою певного кола людей, залучених у судочинний процес. Від взаємовпливу чинників цього дійства утворюється конкретна обстановка розслідування злочину, яка в криміналістичній науці набула назву "слідча ситуація".

Не вдаючись до аналізу наявних у спеціальній літературі підходів науковців до визначення поняття цієї категорії, в узагальненому вигляді слідча ситуація – це сукупність умов, за яких у конкретний відрізок часу проводиться розслідування в кримінальній справі, тобто та обстановка, в якій відбувається доказування (1, с. 129-139; 2, с. 90; 3, с. 13; 5, с. 75; 8, с. 58 та ін.).

Залежно від обставин справи, періоду провадження, умов перебігу процесу доказування у ній та багатьох інших чинників слідчі ситуації можуть бути різноманітними, зокрема, початковими, проміжковими і завершальними; типовими, окремими і специфічними; одно- та багатоелементними; конфліктними і безконфліктними; сприятливими і несприятливими. На утворення й видозмінення ситуації розслідування у конкретній справі впливають як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники, сутність яких у співвідношенні з класифікацією слідчих ситуацій ґрунтовно досліджена в криміналістичній літературі (4, с. 28; 6, с. 5; 7, с. 64 та ін.).

Вивчення й узагальнення відповідної літератури і практики доказування обставин, які пом'якшують покарання та становлять зміст дійового каяття (п. 1, 2 ст. 66 КК України) спонукає до висновку, що під час досудового розслідування і судового слідства у кримінальних справах можуть виникати такі типові слідчі ситуації:

1) дійове каяття підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (далі – обвинуваченого) виявляється в повному щирому визнанні ними своєї вини у вчиненні злочину, правдивому викладі всіх обставин справи, викритті співучасників у всіх епізодах злочинної діяльності;

2) обвинувачений під виглядом дійового каяття обмовляє себе у вчиненні злочину;

3) неправдиве дійове каяття або імітування каяття, тобто особа визнала вину і покаялась у вчиненні одного чи кількох злочинів з метою пом'якшення або уникнення кримінальної відповідальності за ці або інші (приховані і більш тяжкі) злочини;

4) дійове каяття у вчиненні одного чи кількох злочинів, поєднане з самообмовою у скоєнні інших епізодів злочинів;

5) дійове каяття, поєднане з обмовою інших осіб;

6) каяття у вчиненні лише власних діянь без викриття співучасників;

7) каяття, поєднане з частковою зміною (спотворенням, замовчуванням) показань щодо своєї участі та ролі співучасників у вчиненні злочинів;

8) дійове каяття з наступною повною відмовою від визнання своєї вини у вчиненому і від попередніх показань;

9) дійове каяття, поєднане з тимчасовою відмовою від дачі показань, дачею неправдивих показань і з наступними активними діями, що сприяють розкриттю й розслідуванню злочинів (9, с. 123; 10, с. 42-58).

Для перших двох названих ситуацій, тобто за умов справжнього дійового каяття, характерним є наявність обставин, що утворюють зміст об'єктивних ознак, причин та мотивів цього каяття

Зміст ситуації, пов'язаної з удаваним дійовим каяттям, формально утворюють справжні елементи такої поведінки, внаслідок чого його на початку практично неможливо відрізнити від справжнього каяття. Про таку ситуацію, з якою реально стикаються на стадії досудового розслідування, стає достовірно відомо лише тоді, коли на підставі інших джерел, окрім показань обвинуваченого, вже доведено факт учинення ним ще інших, більш тяжких злочинів, кримінальної відповідальності за які він намагався уникнути.

Разом з тим і за такої ситуації стосовно окремих злочинів, щодо яких обвинувачений проявив дійове каяття, винуватість у скоєному, окрім його показань, доказується іншими матеріалами справи. Тому сумнівів у щирості його каяття щодо вчинення інших злочинів у слідчого може і не виникати. У кожному разі показання обвинуваченого як особи, заінтересованої у результатах справи, не слід сприймати на віру і необхідно ретельно перевіряти.

Аналізуючи інші перелічені типові ситуації, відзначимо, що всім їм притаманна одна спільна особливість – у кожній із них обов'язково є загальні ознаки дійового каяття. Для багатьох із цих ситуацій є схожими причини, мотиви і умови їх утворення, заінтересованість обвинуваченого в результатах справи, небажання нести заслужену кару за вчинене, різноманітні прояви інстинкту самозбереження та самозахисту. Разом з тим кожній з них притаманні і певні відмінні риси, наприклад імітація каяття, обмова, самообмова, часткова зміна показань, відмова від попередніх свідчень.

Відомо, що обмова обвинуваченим інших осіб – це дача ним свідомо неправдивих показань про вчинення цими особами тих злочинів, до яких вони фактично не причетні. Причинами і мотивами обмови можуть бути помста, зведення особистих рахунків з іншими людьми, бажання уникнути кримінальної відповідальності. Інколи ініціаторами обмови можуть бути й окремі недобросовісні працівники оперативних підрозділів органів дізнання, які таким способом намагаються покращити показники щодо рівня розкривання злочинів.

Наступною є слідча ситуація, за якої обвинувачений повністю визнає свою вину у вчиненому, правдиво повідомляє про всі обставини злочину, що розслідується, сприяє проведенню слідчих дій, однак уже з перших допитів відмовляється назвати своїх спільників, хоча й не заперечує їх наявність. Мотивами такої поведінки можуть бути небажання піддавати небезпеці кримінального переслідування своїх родичів (яких, відповідно до ст. 63 Конституції України та ч. 2 ст. 69 КПК України, він і не зобов'язаний викривати), острах перед помстою з боку співучасників, певна залежність від них тощо.

Для ситуацій, коли змінюють показання або відмовляються від них стосовно визнання своєї вини або ролі співучасників, характерним є те, що причинами цього може бути винятково негативна або позитивна поведінка винної особи.

Негативна поведінка в таких ситуаціях передусім обумовлюється: бажанням обвинуваченого повністю уникнути кримінальної відповідальності за всі діяння або окремі епізоди, щодо яких, як він вважає, недостатньо зібрано доказів; небажанням у повному об'ємі відшкодовувати заподіяну злочином шкоду; впливом на нього з боку співучасників, співкамерників, знайомих, раніше суджених, а інколи і адвокатів; почуттям страху перед помстою з боку співучасників за свої правдиві показання щодо їхньої злочинної причетності; намаганням затягнути закінчення справи або прискорити розслідування з метою зміни місця перебування чи режиму утримання під вартою та ін.

Позитивною поведінкою у зазначених ситуаціях під час дійового каяття винної особи може бути зміна нею позиції щодо оцінки своїх показань про співучасників злочинної діяльності; повідомлення правдивої інформації внаслідок глибоких особистісних переживань після самообмови, що стала наслідком застосування незаконних методів ведення розслідування; а також коли виявлена добросовісна помилка внаслідок несприятливої процесуальної обстановки (під впливом непрямих доказів особа визнала себе винною у вчиненні злочину, помилково вважаючи, що заперечення вини лише погіршить її становище, а внаслідок оманливого каяття вона уникне кримінальної відповідальності, або покарання буде значно меншим).

Важливо врахувати, що та чи інша ситуація, як уже наголошувалось, формується також під впливом фізичного і психічного стану обвинуваченого; особливостей його мислення, пам'яті, сприйняття. Вона може зумовлюватись віком або статтю особи, рисами її характеру, орієнтацією щодо духовних і матеріальних цінностей суспільства; ставленням до сім'ї та родичів та ін.

З'ясуємо тепер деякі обставини доказування дійового каяття. Процес доказування дійового каяття на стадії досудового слідства, аналогічно процесу встановлення вини обвинуваченого та інших обставин справи, утворює передбачену законом діяльність слідчого щодо збирання, перевірки і оцінки фактичних даних про вчинений злочин, а також особу винного.

Доказуванню дійового каяття притаманна певна специфіка, зумовлена, власне, своєрідністю його змісту. Специфіка дійового каяття обвинуваченого полягає в тому, що обставини, внаслідок яких воно виникає, безпосередньо випливають із причин їх породження. Каяття пояснюється не тільки матеріальним інтересом у бажаному завершенні справи, але також і психологічними (передусім – емоційними) спонуканнями особи, яка вчинила злочин. Саме ті причини, що призвели особу до каяття, і треба встановити та довести (звичайно, паралельно і взаємоузгоджено із встановленням та доказуванням усіх інших обставин справи).

Loading...

 
 

Цікаве