WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми правового регулювання перейняття кримінального переслідування за клопотанням іноземної держави (кримінально-процесуальний аспект) - Реферат

Проблеми правового регулювання перейняття кримінального переслідування за клопотанням іноземної держави (кримінально-процесуальний аспект) - Реферат

Реферат на тему:

Проблеми правового регулювання перейняття кримінального переслідування за клопотанням іноземної держави (кримінально-процесуальний аспект)

Останнім часом поглиблюється співпраця українських та іноземних органів у формі перейняття кримінального переслідування. Така тенденція зумовлює потребу дослідження цього інституту правової допомоги у юридичній науці. Вказаний інститут є одним з найдієвіших засобів реалізації принципу невідворотності покарання, який не лише регулює відносини держав у сфері боротьби зі злочинністю, але й виступає гарантією виконання завдань кримінального судочинства. Зміст перейняття кримінального переслідування складає діяльність визначених державою органів. В Україні такими установами є Міністерство юстиції, Генеральна прокуратура та її органи на місцях. Їхня діяльність спрямована на перейняття чи передачу провадження у кримінальній справі. Враховуючи, що така діяльність безпосередньо пов'язана з провадженням у кримінальній справі і скерована на виконання завдань кримінального судочинства, то виявлення і вивчення закономірностей її правового регулювання також входить у предмет дослідження науки кримінального процесу.

Сучасному рівню розвитку цього інституту правової допомоги у міжнародній практиці держави має відповідати і рівень наукового дослідження цих питань у кримінально-процесуальній науці, яка розвивається поряд з законодавством, що визначає засади і порядок перейняття кримінального переслідування, та практикою його застосування. Вона сприятиме їхньому теоретичному осмисленню і розробці на цій підставі рекомендації щодо вдосконалення. Зауважимо, що в українській кримінально-процесуальній науці питанням перейняття кримінального переслідування не приділялась достатня увага.

Система досліджуваного законодавства, як і законодавства про правову допомогу у кримінальних справах у цілому, складають дві взаємодоповнюючі частини: міжнародна й внутрішньодержавна (національна). Міжнародна частина – це всі укладені чи ратифіковані Україною міжнародно-правові акти, що повністю чи частково присвячені процесуальним питанням перейняття кримінального переслідування, притому вона відіграє домінуючу і першочергову роль у системі досліджуваного законодавства. Міжнародно-правові акти, укладені Україною у цій сфері, виступають необхідною юридичною підставою щодо виникнення зобов'язання розглянути клопотання іноземних установ і, за наявності підстав, прийняти рішення про перейняття кримінального переслідування. Саме тому їм і відводиться першочергова роль. Домінування їх у системі досліджуваного законодавства пояснюється тим, що в Україні немає належного законодавчого регулювання процесуальних аспектів перейняття провадження у кримінальній справі – і це на фоні постійного розширення міжнародної договірної бази.

Особливу увагу треба звернути й на те, що міжнародна частина правової бази, яка регулює питання перейняття кримінального переслідування, формувалась упродовж тривалого часу. Розпочавшись у 50-х роках ХХ ст., цей процес не припиняється і сьогодні. В результаті у міжнародно-правових актах, укладених Україною, відображаються різні етапи становлення цього інституту правової допомоги у міждержавній практиці, з притаманними їм особливостями вирішення окремих питань. Отже, враховуючи їхню різноманітність і різні підходи до врегулювання питань перейняття кримінального переслідування, названі акти можна класифікувати на декілька груп:

  • міжнародні договори про правову допомогу колишнього СРСР, щодо яких оформлено правонаступництво України (Договір між СРСР і Республікою Кіпр про правову допомогу у цивільних і кримінальних справах 1974 р.);

  • міжнародні договори, укладені Україною. Серед них слід виділити: а) двосторонні договори, які регулюють питання надання правової допомоги у кримінальних справах, у тому числі і перейняття кримінального переслідування (Договір між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу і правові відносини у цивільних та кримінальних справах 1995 р. й ін.); б) двосторонні договори про екстрадицію (Договір між Україною та Китайською Народною Республікою про екстрадицію 1998 року);

  • міжнародні багатосторонні конвенції, які були ратифіковані Україною: а) конвенції, що регулюють процесуальні питання перейняття кримінального переслідування (Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 року, Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.; б) конвенції, які визначають лише загальну засаду перейняття кримінального переслідування і не містять процесуальних норм (Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами 1949 р., Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. та ін.)

  • міжнародні угоди з питань надання правової допомоги, укладені між міністерствами і відомствами окремих держав (Угода про правову допомогу і співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Республіки Грузія 1994 р.)

Чинні для України міжнародні конвенції, договори, угоди визначають, в основному, загальні засади перейняття кримінального переслідування, зміст відповідного клопотання та перелік матеріалів, що додаються до нього [9, с. 240; 10, с. 174; 11, с. 35]. Окремі з них додатково врегульовують такі питання: доказова сила одержаних матеріалів [8, с. 226; 10, с. 174], наслідки передачі кримінального переслідування і повідомлення про остаточне рішення у кримінальній справі [6, с. 146 ;7, с. 199]. Щодо цього, вигідно відрізняється з-поміж інших міжнародно-правових актів, що укладені Україною, Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 року. У Конвенції, крім вищезгаданих аспектів, також докладно врегульовано процедуру передачі матеріалів кримінальних справ, підстави для відмови у прийнятті клопотання про перейняття кримінального переслідування, застосування примусових заходів щодо підозрюваної особи, питання множинності кримінального провадження та ін.

Отже, поза межами регулювання міжнародно-правових актів залишаються: підстави передачі провадження у кримінальній справі, порядок розгляду відповідних клопотань і прийняття щодо них рішень. Вони повинні вирішуватись у кримінально-процесуальному законі України. Необхідність урегулювання перейняття кримінального переслідування у національному законодавстві України викликана також іншими причинами, до яких відносимо проблему встановлення єдиного підходу до регулювання окремих питань перейняття кримінального переслідування. Наявність уніфікованої норми у кримінально-процесуальному законі не лише сприяла б усуненню прогалин та відмінностей міжнародно-правових актів у регулюванні таких правовідносин, але й полегшило б роботу правоохоронних органів. Не менш важливою причиною є й те, що Україна ще не сформувала достатньо широку міжнародно-правову договірну базу у цій сфері. Проте, як свідчить міжнародна практика, клопотання про перейняття кримінального переслідування можуть надходити і від держави, яка лише забезпечує взаємність у цих правовідносинах. Тобто Україна може перейняти чи передати кримінальне переслідування державі, з якою вона не має двостороннього договору чи яка не є учасницею відповідних багатосторонніх конвенцій, що ратифіковані Верховною Радою України. У такому випадку звернення по правову допомогу чи надання такої іноземній державі повинно здійснюватись за правилами, що передбачені національним законодавством.

Процесуальні аспекти перейняття кримінального переслідування не знайшли свого врегулювання у КПК України. Лише окремі з них регулюються Інструкцією "Про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства" від 29.06.1999 р., наказом Генерального прокурора України від 26.11.1998 р. "Про організацію роботи органів прокуратури України в галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги" та затвердженою наказом Генерального прокурора України від 29.12.1998 р. Інструкцією "Про порядок підготовки, передачі та виконання органами прокуратури України звернень про правову допомогу у кримінальних справах". Останні два нормативні акти мають суто відомчий характер. Вказані підзаконні нормативно-правові акти складають національну частину досліджуваного законодавства.

Loading...

 
 

Цікаве