WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Проблеми забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди - Реферат

Проблеми забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди - Реферат

Реферат на тему:

Проблеми забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди

Реальне та повне усунення злочинної шкоди потребує вчинення слідчим, суддею комплексу дій, спрямованих на забезпечення виконання вироку. У річищі вказаного напряму процесуальної діяльності М.І. Газетдінов, С.П. Щерба, О.А. Зайцев, А.П. Рижаков вирізняють дії у таких напрямах: 1) встановлення матеріально-зобов'язаної особи; 2) визначення характеру та обсягу злочинної шкоди; 3) розшук майна, яке може бути джерелом компенсації; 4) накладення арешту на таке майно; 5) забезпечення його збереження; 6) оформлення цих дій [1, с. 31; 2, с. 2; 3, с. 11-12]. Побудова аналізу проблем забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди виходячи саме з такого бачення є методологічно виправданою. У цілому психологічний, немайновий характер моральної шкоди не впливає на процедурні моменти забезпечення відповідного цивільного позову. Тому дії, названі у п.п. 1, 3-6 переліку заходів із забезпечення, не містять відмінностей у випадку, якщо предметом позову є вимога про компенсацію моральної шкоди. Немайнова ж природа моральної шкоди на практиці породжує проблему визначення розміру необхідного забезпечення, на чому й зосередимо увагу. Однак, приступаючи до аналізу цієї проблеми, передусім треба з'ясувати принципову можливість майнового арешту за цивільним позовом про компенсацію моральної шкоди.

Чинний КПК, регулюючи забезпечення цивільного позову, у ст. 28, 29, 228, 242 містить вказівку про необхідність забезпечення відшкодування матеріальної шкоди, збитків, завданих злочином. Очевидно, що такі приписи у сучасних умовах не охоплюють можливості захисту особистих немайнових прав у кримінальному процесі. Проте цю прогалину можна усунути іншими нормами КПК, які регулюють забезпечення позову у кримінальному процесі. Російський правознавець С. Наріжний звернув увагу на те, що ст. 175 КПК РФ (аналогом якої є ст. 125 КПК України) зобов'язує слідчого вжити заходів, скерованих на забезпечення цивільного позову, не уточнюючи яких саме. Наявна судова практика уможливлює охоплення цією нормою і провадження про компенсацію моральної шкоди [4, с. 41].

У правовій науці можливість накладання майнового арешту для забезпечення компенсації моральної шкоди обстоює низка вчених-процесуалістів – як цивілістів, так і криміналістів. Зокрема, Г. Падва, О. Короткова, В. Жуйков зауважують, що заперечення накладення майнового арешту за позовами про компенсацію моральної шкоди заздалегідь ставить під загрозу можливість виконання судових рішень щодо цілої категорії справ [5, с. 43; 6, с. 14]. М.К. Трєушніков зазначає, що позов про компенсацію моральної шкоди є позовом про присудження. У випадку його задоволення стане необхідним виконавче провадження з метою реального стягнення присуджених для компенсації моральної шкоди сум, майна [7, с. 39]. Є підстави погодитися із такими аргументами. Тим більше, що цивільний позов про компенсацію моральної шкоди класифікований нами саме як позов про присудження, а згідно з чинним законодавством формою компенсації моральної шкоди є стягнення грошей чи іншого майна (ст. 440-1 ЦК України).

В.Я. Понарін вказує, що обов'язок забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди покладений на органи держави, які керують провадженням по кримінальній справі. Їхні посадові особи повинні зробити все, аби моральна шкода від злочину була повністю та своєчасно компенсована потерпілим [8, с. 29]. А.П. Рижаков констатує можливість забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди, навіть якщо злочин не заподіяв майнової шкоди [2, с. 13]. Я. Клименко відзначає, що доцільно було б з урахуванням законодавчих положень у відомчих актах звернути особливу увагу на вжиття заходів стосовно забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди [9, с. 68].

На противагу наведеним позиціям науковців та практиків Г. Рєзнік висловив думку, що накладення арешту на майно унеможливлюється самою природою моральної шкоди, яка визначена законом та офіційним його роз'ясненням як немайнова. Відтак, майновий арешт не припустимий для забезпечення немайнового позову [10, с. 10; 11, с. 35-36]. На наш погляд, цей догматичний аргумент не переконує у принциповій неможливості забезпечення цивільного позову про компенсацію моральної шкоди.

Г. Рєзнік, заперечуючи можливість забезпечення позову про компенсацію моральної шкоди, також указав, що, згідно з законом, розмір відповідного стягнення визначається судом. По-перше, оскільки розмір компенсації моральної шкоди до позитивного вирішення позову невідомий, Г. Рєзнік вбачає у забезпеченні позову про компенсацію моральної шкоди фактичне випередження висновків суду стосовно її розміру, тобто нав'язування судові певної позиції [10, с. 10; 11, с. 30]. По-друге, вказаний потерпілим розмір не має юридичного значення. Отже, виникає ситуація, коли суб'єкт правозастосування фактично не має орієнтирів для визначення обсягу необхідного забезпечення [10, с. 11].

Зауважимо, що навіть у випадку заявлення цивільного позову про відшкодування збитків ціна позову є лише попередньою оцінкою заявника. Слідчий та суд не обмежені вказаною потерпілим величиною і повинні доводити її самостійно. Внутрішнє переконання суду щодо показності підстави та предмета цивільного позову про компенсацію моральної шкоди не виникає раптово та на підставі однієї правової позиції потерпілого щодо заподіяної йому шкоди. Тому суд, вирішуючи позов, вправі задоволити його частково. Якщо немає підстав для позитивного вирішення позову, суд повинен відмовити у задоволенні вимог потерпілого, незважаючи на вжиті заходи стосовно забезпечення цивільного позову.

Проблема визначення обсягу забезпечення цивільного позову у тому випадку, якщо слідчий не може безпосередньо визначити грошове обчислення розміру шкоди від злочину, зауважена Г. Рєзніком на прикладі компенсації моральної шкоди, не нова. ЇЇ пряма аналогія простежується під час забезпечення майнової шкоди у формі пропущеної вигоди або коли розмір збитку не може бути встановлений абсолютно точно (наприклад, у випадку ушкодження здоров'я). З іншого боку, можливий і зворотній вплив, коли точній оцінці у грошах не піддається майно, на яке слід накласти арешт. Така ситуація спостерігається, коли річ перебувала у вжитку і тому втратила первинну вартість або коли майно є одиничним (наприклад, витвір мистецтва). Тоді вартість майна визначається експертною оцінкою. Спільністю обох випадків є те, що розміри шкоди та арештованого майна співвідносяться як еквівалентні з певною долею умовності, якої неможливо уникнути з об'єктивних причин. Забезпечуючи цивільний позов пропонуємо звернутися до окреслених у теорії кримінального процесу способів подолання невизначеності розміру заподіяної шкоди.

Загальновизнаною є теза про пряму залежність обсягу арешту від величини заподіяної шкоди. М.І. Газетдінов, погоджується з авторами, які вважають, що слідчий повинен накладати майновий арешт у розмірі, необхідному для повного відшкодування заподіяної шкоди. Проте така теза є неконкретною, оскільки складнощі виникають саме під час визначення точного розміру шкоди [1, с. 55]. А.Г. Мазалов зазначає, що слідчий повинен орієнтуватися на вказану позивачем суму, оскільки арешт має накладатися лише на таку кількість майна, вартість якого є достатньою для відшкодування заподіяних збитків [12, с. 113.].

З.З. Зінатулін з цього приводу висловив інше міркування, стверджуючи, що необхідно визначити орієнтовну суму в розумних межах, якщо до часу накладення арешту точну суму заподіяної шкоди встановити не можливо. Коли ж згодом виявиться, що фактична шкода є меншою, аніж маса арештованого майна, то відповідна його частина підлягає звільненню від арешту [13, с. 66].

Радикальне вирішення проблеми запропонував свого часу П.П. Гурєєв. Він вважає, що у випадку, коли слідчому невідома точна ціна позову, то у постанові доцільно вказати у загальній формі, що арешту підлягає усе майно, яке належить обвинуваченому [14, с. 49]. Згідно з дослідженями А.Д. Давлєтова, на стадії попереднього слідства, здебільшого, не вдається накласти арешт на майно в обсязі фактично заподіяної шкоди, оскільки її розмір не вважається достовірно встановленим. Автор зазначає, що немає принципових застережень проти накладення арешту на все майно, яке перебуває у власності обвинуваченого чи цивільного відповідача, за винятком майна, що не підлягає конфіскації. Однак не суперечитиме закону винесення слідчим постанови про зняття арешту з майна у відповідному розмірі вже після того як орган розслідування повністю встановить розмір заподіяної шкоди [15, с. 169]. На наш погляд, така рекомендація на практиці має впроваджуватись дуже виважено, оскільки тягне істотне обмеження соціально-економічних прав обвинуваченого та матеріально-відповідальних за нього осіб.

Loading...

 
 

Цікаве