WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Забезпечення прав цивільного позивача в стадії досудового розслідування - Реферат

Забезпечення прав цивільного позивача в стадії досудового розслідування - Реферат

Реферат на тему:

Забезпечення прав цивільного позивача в стадії досудового розслідування

Визнання особи цивільним позивачем зумовлено наявністю матеріально-правових наслідків у вигляді шкоди, заподіяної злочином. Відповідно до ч. 1 ст. 50 КПК України, цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і заявили вимогу – цивільний позов про її відшкодування.

Як зазначається в юридичній літературі, потерпілий і цивільний позивач вправі також пред'явити позов про компенсацію моральної шкоди при провадженні у кримінальній справі [1, с. 183]. Це доктринальне положення знайшло своє відображення в проекті КПК, де сказано, що "потерпілий, який зазнав майнової чи моральної шкоди від злочину чи іншого суспільно небезпечного діяння, вправі при провадженні у кримінальній справі пред'явити позов про її відшкодування" і "позивачем визнається фізична чи юридична особа, якій злочином чи іншим суспільно небезпечним діянням заподіяно майнову чи моральну шкоду" Конкретизується, що в кримінальному процесі можуть розглядатися позови про відшкодування шкоди, заподіяної не лише безпосередньо злочином, але й суспільно небезпечним діянням неосудної особи, а також позови про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину.

КПК і проект КПК встановлюють низку основних положень, що характеризують пред'явлення і розгляд цивільного позову у кримінальному процесі та мають важливе значення для цивільного позивача: 1) цивільний позов у кримінальній справі звільняється від державного мита; 2) цивільний позов може бути заявлений як під час досудового слідства й дізнання, так і під час судового розгляду справи, проте до початку судового слідства; 3) доказування цивільного позову відбувається за правилами, встановленими Кримінально-процесуальним кодексом, а якщо певні процесуальні відносини ним не врегульовані, то до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства; 4) особа, яка не заявила цивільний позов у кримінальному процесі, а також особа, чий позов судом залишений без розгляду, вправі заявити його в порядку цивільного судочинства; 5) у випадках, коли цього вимагає охорони інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть самі захистити свої майнові права, цивільний позов у кримінальному процесі заявляє прокурор.

КПК не передбачає, в якій формі і на чиє ім'я має подаватися цивільний позов. Питання про адресата цивільно-правових вимог є дискусійним. Вирішуючи це питання, за С.А. Александровим, необхідно поряд з кримінально-процесуальними нормами враховувати вимоги і ЦПК (ст. 137), який зобов'язує в позовній заяві зазначати назву суду, назву позивача. Тому автор поділяє думку, згідно з якою позов адресується відповідачу і компетентним органам одночасно [2, с. 21-22]. Думається, що дана позиція не враховує специфіку цивільного позову в кримінальній справі.

Орган розслідування не може залишити позовну заяву без розгляду на тій підставі, що вона не відповідає вимогам названої статті ЦПК. Поява в кримінальній справі цивільного позивача допустима вже тоді, коли особа, яка вчинила злочин, ще не відома, розмір заподіяної шкоди не визначений і про підсудність справи конкретному судові ставити питання передчасно. У початковий період розслідування позовна заява особи, що зазнала шкоди від злочину, може і не містити конкретного відповідача і точної ціни позову. В подальшому слідчий може запропонувати цивільному позивачеві усунути ці недоліки і подати іншу, уточнюючу позовну заяву в додаток до першої [3, с. 92-93].

Під заявленням цивільного позову в кримінальній справі слід розуміти фактичне звернення юридично зацікавленої або іншої уповноваженої особи до судово-слідчих органів із проханням про відшкодування заподіяної їй злочином майнової чи моральної шкоди [4, с. 54]. Таке звернення, на думку В.С. Шадріна, може міститись у заяві громадянина про вчинений щодо нього злочин [1, с. 185].

У разі позитивного вирішення питання щодо заявленого позову слідчий виносить постанову про визнання особи цивільним позивачем. Згідно із ст. 123 КПК, про винесення постанови повідомляється цивільний позивач або його представник. У випадку явки цивільного позивача чи його представника їм роз'яснюються їхні процесуальні права, про що роблять позначку на постанові, яка засвідчується підписом позивача чи представника.

Звертає на себе увагу значне розширення прав цивільного позивача в проекті КПК. Зокрема, передбачається надання йому додаткових, порівняно з тими, що уже є, прав: знати суть обвинувачення, з дозволу дізнавача, слідчого брати участь у слідчих діях, з додержанням передбачених законом вимог застосовувати науково-технічні засоби, знати про принесені в справі подання, апеляційні і касаційні скарги та подавати на них свої заперечення.

Порівняно з чинним КПК автори проекту, на нашу думку, звузили безпідставно права позивача на ознайомлення з матеріалами справи в повному обсязі, надавши йому їх лише в тій частині, що стосується цивільного позову.

Заявлений у кримінальній справі цивільний позов має бути забезпечений. Незалежно від реалізації цивільним позивачем права просити слідчого про вжиття заходів щодо забезпечення цивільного позову, здійснення таких заходів є обов'язком органів розслідування. Закон вимагає вживати заходи не лише щодо забезпечення заявленого цивільного позову, але й можливого в майбутньому, захищаючи тим самим інтереси потенційного цивільного позивача (ст. 29 КПК). Це правило є важливою складовою єдиного комплексу умов і заходів забезпечення майнових та інших прав громадянина, порушених злочином.

Щодо поняття забезпечення цивільного позову в теорії кримінального процесу є різні погляди. На думку А.Г. Мазалова, забезпечення цивільного позову полягає в накладенні арешту на майно обвинуваченого або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, чи осіб, у яких перебуває майно, нажите злочинним шляхом [3, с. 102].

З.З. Зінатулін розглядає це поняття в більш розгорнутому вигляді і зазначає, що сукупність дій щодо забезпечення позову має бути диференційованою залежно від виду злочину. Стосовно розкрадань ця сукупність містить в собі: 1) розшук викрадених матеріальних цінностей; 2) виявлення інших джерел відшкодування шкоди; 3) накладення арешту на майно осіб, які несуть матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду. Щодо інших злочинів, то заходи забезпечення цивільного позову можуть бути зведені лише до виявлення джерел відшкодування шкоди і накладення на них арешту [4, с. 63].

В.Я. Понарін діяльність щодо забезпечення позову не поділяє залежно від виду злочину і включає в неї: 1) виявлення майна, що підлягає арешту; 2) накладення арешту на майно; 3) забезпечення збереження майна [5, с. 47].

З урахуванням зазначених поглядів під забезпеченням цивільного позову слід розуміти, головно, діяльність слідчого стосовно виявлення майна, яке підлягає арешту і накладенню арешту на нього. Однак редакція ст. 29 КПК не заперечує розглядати вимоги щодо забезпечення цивільного позову і в ширшому значенні – забезпечення як і самого позову, так і процесуальних прав цивільного позивача. Якщо права позивача належно забезпечуватимуться, їх реалізація сприятиме досягненню і в кінцевому результаті забезпеченню його вимог, викладених у цивільному позові.

Діяльність, яка полягає у розшуку майна, що підлягає арешту, може охоплювати як оперативно-розшукові заходи, здійснювані органами дізнання, так і різні дії слідчого, передусім обшук і виїмку та інші процесуальні, зокрема витребування необхідних даних від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.

Накладення арешту виражається в оголошенні заборони розпоряджатися майном на розсуд власника (володільця), тобто передбачає його тимчасове вилучення з цивільного обороту [3, с. 102]. Арешт майна завжди супроводжується забезпеченням його схоронності.

У будь-якому випадку слідчий зобов'язаний зробити все від нього залежне для забезпечення позовних вимог у кримінальній справі, в тому числі виявити майно, що підлягає опису, і накласти на нього арешт як на прохання цивільного позивача, так і за власною ініціативою. Одночасно на слідчого покладається обов'язок забезпечити кожне з належних позивачеві процесуальних прав, створюючи необхідні умови і сприяючи їх здійсненню. Реалізуючи свої процесуальні права, цивільний позивач впливає на слідчого, активізує його діяльність щодо забезпечення цивільного позову шляхом, наприклад, оскарження дій слідчого прокурору, якщо слідчий ігнорує його прохання стосовно накладення арешту на майно.

Належне забезпечення процесуальних прав цивільного позивача безпосередньо пов'язано із забезпеченням цивільного позову, який виявляє інтереси даного учасника кримінального судочинства.

Література

  1. Шадрин В.С. Обеспечение прав личности при расследовании преступлений. – М.: Юрлитинформ, 2000.

  2. Александров С.А. Разрешение гражданского иска в уголовном процессе. – Горький, 1978.

  3. Мазалов А.Г. Гражданский иск в уголовном процессе. – М., 1977.

  4. Зинатуллин З.З. Возмещение материального ущерба в уголовном процессе. – Казань, 1974.

  5. Понарин В.Я. Защита имущественных прав личности в уголовном процессе России. – Воронеж, 1994.

Loading...

 
 

Цікаве