WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінальний процес та криміналістика свідок у кримінальному процесі україни:коло осіб, предмет показань та свідоцький імунітет - Реферат

Кримінальний процес та криміналістика свідок у кримінальному процесі україни:коло осіб, предмет показань та свідоцький імунітет - Реферат

Реферат на тему:

Кримінальний процес та криміналістика свідок у кримінальному процесі україни:коло осіб, предмет показань та свідоцький імунітет

Показання осіб, які володіють певною інформацією про обставини, що підлягають встановленню (доказуванню) у кримінальній справі, є чи не найважливішим процесуальним засобом, з допомогою якого забезпечується встановлення істини у справі. З урахуванням значення показань свідка для досягнення мети і вирішення завдань кримінального процесу держава закріплює обов'язок свідка дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі. Невиконання цього обов'язку у формі відмови від давання показань або завідомо неправдиве показання тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до ст. 383, 385 КК України. Після прийняття нової Конституції України в 1996 році до кримінального-процесуального кодексу України (у подальшому – КПК) були внесені суттєві зміни щодо кола осіб, які можуть бути свідками в кримінальному процесі, та їхніх прав і обов'язків.

Проблемі показань свідків як доказу у кримінальному судочинстві ще в радянський період було присвячено ряд монографічних досліджень [1; 2], дисертаційне дослідження С.М. Стаховського [3] та стаття М. Казаренка [4]. Проте в них не могли бути враховані зміни, що відбулися у кримінально-процесуальному законодавстві останнім часом. Відтак виникає потреба аналізу норм чинного законодавства, що торкаються свідка та його показань у кримінальній справі. Аналіз ст. 68 КПК України дає можливість визначити коло осіб, які можуть бути свідками у кримінальному процесі, що є предметом їхніх показань та які особи користуються свідоцьким імунітетом. Спробуємо дати відповідь на ці запитання.

Свідок як суб'єкт кримінального процесу – це фізична особа, щодо якої у органів, що ведуть кримінальний процес, є точні відомості або обґрунтоване припущення, що вона володіє інформацією про обставини, які підлягають встановленню або перевірці у кримінальній справі. Тому її викликано на допит, де вона зобов'язана дати правдиві показання. Як свідок особа може бути викликана і допитана лише після порушення кримінальної справи. Процесуального статусу свідка така особа набуває з моменту виклику його для допиту у визначеному законом порядку (ст. 166 КПК).

Інформація (дані) про зазначені обставини може бути одержана свідком як у результаті особистого, безпосереднього сприйняття фактів, ("свідок – очевидець"), так і зі слів інших осіб, які бачили або іншим шляхом їх сприймали ("свідок з чужих слів"). Отже, особа може бути викликана і допитана як свідок і в тому випадку, коли вона безпосередньо не сприймала обставин, про які дає показання, але чула про них від інших осіб, одержала інформацію про них з документів або довідалась іншим шляхом. Незважаючи на те, що самостійне доказове значення показань таких свідків незначне і суд не може обґрунтовувати ними свої висновки, вони важливі тим, що дають змогу виявити і допитати свідків-очевидців, перевірити першоджерело інформації, здобути відомості про інші джерела доказів (документи, предмети тощо).

Закон не встановлює вікових обмежень для осіб, які можуть бути викликані і допитані як свідки у кримінальній справі, це можуть бути і діти. Здатність неповнолітнього, у тому числі і малолітнього, правильно сприймати події і повідомляти про них залежить від ступеня його розвитку, характеру обставин, свідком яких він був, умов їх сприйняття тощо. Виклик і допит таких свідків відбувається у спеціальному порядку (ст. 166, 168 КПК).

Не є перешкодою для виклику і допиту як свідка особи, яка перебуває у дружніх чи неприязних відносинах з підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним. Характер цих відносин враховується під час оцінки показань такого свідка.

Як свідки можуть бути допитані також працівники правоохоронних органів, зокрема міліції, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовці, які виконували обов'язки щодо охорони громадського порядку стосовно обставин, спричинених затриманням ними підозрюваного чи припиненням злочину, поведінки обвинуваченого в минулому, тощо. Свідками можуть бути також працівники органів, що проводять оперативно-розшукову діяльність, які спостерігали за діями підозрюваного чи обвинуваченого. Нерідко це працівники контрольно-ревізійних органів та інспекцій, матеріали яких були приводом для порушення кримінальної справи.

Свідками можуть бути також особи, присутні під час проведення слідчих дій на досудовому розслідуванні справи (поняті, спеціалісти, перекладачі та ін.), зокрема у тих випадках, коли виникають сумніви щодо дотримання процесуального порядку проведення таких дій та їх процесуального оформлення (прогалини і неточності в протоколі, недотримання форми тощо), а також з метою усунення розбіжностей в інформації, зафіксованої у протоколі слідчої дії та одержаної під час судового слідства.

Як свідка можна допитувати особу, кримінальна справа щодо якої закрита, проте не закрита стосовно інших осіб – співучасників злочину. Засуджений так само допитується як свідок у справі його співучасника злочину, яка виділена в окреме провадження.

Представники служби в справах неповнолітніх, міліції в справах неповнолітніх, підприємств, установ і організацій, у яких навчався чи працював неповнолітній, також можуть бути допитані як свідки у судовому засіданні під час розгляду справи про обвинувачення неповнолітнього (ст. 442, 443 КПК).

Свідок є незамінним. Закон забороняє поєднувати його з виконанням інших функцій в одній і тій же кримінальній справі. Якщо особа допитувалась або підлягає допиту як свідок (наприклад, безпосередньо сприймала обставини, які необхідно встановити в кримінальній справі), вона не може в цій справі виконувати обов'язки судді, прокурора, слідчого, дізнавача, секретаря судового засідання, захисника, перекладача і цивільного відповідача (ст. 54, 58, 60, 61, 62, 63 КПК). Лише законний представник неповнолітнього підсудного може бути допитаний як свідок (ч. 3 ст. 441), притому за ним зберігається процесуальний статус законного представника. Проте на підставі ст. 63 Конституції України та п. 6 ст. 691 КПК давати показання – це його право, а не обов'язок, і він вправі відмовитися від давання показань.

Орган, що веде кримінальний процес, вправі допитувати, а свідок зобов'язаний давати показання про обставини, які підлягають встановленню у даній справі (ст. 64, 23, ч. 2 ст. 417, 433 КПК) і які він сприймав безпосередньо (сам бачив, чув або сприймав іншими органами чуття) або відомості, які він одержав з інших джерел (опосередковане сприйняття).

У випадку, коли свідок дає показання на підставі інформації, одержаної від інших осіб, взятої із документів чи від предметів, він водночас допитується про відомі йому дані, з допомогою яких можна встановити, викликати і допитати цих осіб, знайти відповідний документ чи предмет і використати їх як джерело доказової інформації.

До предмету свідоцьких показань належать також відомості про факти, що характеризують особу підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного та взаємовідносини свідка з ними і з потерпілим (ч. 4 ст. 167, ч. 2 ст. 303 КПК). Знання про характер цих взаємовідносин (нормальні, дружні, родинні, ворожі, неприязні відносини, немає жодних відносин, оскільки бачив (чув) уперше, тощо) дасть змогу правильно оцінити показання свідка.

Якщо свідок не може повідомити джерело, з якого він одержав інформацію про обставини, охоплювані предметом доказування у кримінальній справі ("десь чув", "хтось говорив", "всі про це знають" тощо), то такі відомості не можуть бути доказом.

Кримінально-процесуальний закон (ч. 2 і 3 ст. 141 ; ст. 69 КПК) встановлює коло осіб, які не підлягають допиту як свідки, а також осіб, які мають право відмовитися давати показання. Він дає перелік декількох груп осіб, які користуються свідоцьким імунітетом – абсолютним чи відносним (факультативним). Чинне кримінально-процесуальне законодавство України не вживає терміна "свідоцький імунітет", проте його широко використовують в юридичній літературі та правозастосовній діяльності. Під ним розуміється безумовне (абсолютне) чи під умовою (відносне) звільнення перелічених у законі груп фізичних осіб від обов'язку давати показання про відомі їм обставини кримінальної справи. Серед таких виділяють: а) осіб, яких заборонено допитувати як свідків; б) осіб, які вправі відмовитися давати показання як свідки.

Loading...

 
 

Цікаве