WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінально-виконавчі установи і громадські організації: партнери чи опоненти? - Реферат

Кримінально-виконавчі установи і громадські організації: партнери чи опоненти? - Реферат

У зв'язку з необхідністю відкритого реформування системи виконання покарань України, ще більше турбує відмова ДДУПВП у випуску власного інформаційного бюлетеня, останній з який вийшов у світ у 1 кварталі 2001 року і називався "Про результати оперативно-службової та фінансово-господарської діяльності органів і установ кримінально-виконавчої системи України [8]. Це видання об'єктивно відображало процеси, що відбувалися у місцях позбавлення волі, та створювало сприятливі умови для наукових досліджень з цього напрямку.

2. 90 % опитаних не задоволені роботою судової системи і глибоко переконані, що вона потребує негайної перебудови. Більше того, діяльність судів майже половина громадян вважають незадовільною.

Очевидно, що зміни внесені у чинне, кримінальне-процесуальне законодавство та у Закон "Про судоустрій", де тільки не оптимізували відповідні правові відносини, алей ще більше дистанцію вали судову систему від громадського контролю.

3. Кожний десятий та кожний двадцятий опитаний негативно, тобто вороже, відноситься до особи відповідно засудженого та представника адміністрації кримінально-виконавчої установи, що свідчить про наявність гальмівних елементів суспільства в реформуванні системи виконання покарань та про суб'єктивність і однобічність висвітлення цих процесів у засобах масової інформації.

Є й об'єктивне пояснення такої позиції. Практично щорічно в Україні вчинюється більше 500 тисяч злочинів, жертвами яких стають майже 700 тисяч громадян. При цьому, третина злочинів залишається нерозкритою [9].

З іншого боку, незадовільні умови тримання засуджених в СІЗО та КВУ формують негативний стереотип оцінки кримінально-виконавчої системи України не тільки у самих засуджених, їх близьких родичів, адвокатів, але й в інших зацікавлених осіб.

4. Майже половина опитаних заявила, що при виняткових обставин (безробіття, низькі заробітки тощо) готова працювати в кримінально-виконавчій системі. Наявність такої великої частини "пристосуванців" та осіб, які не за покликанням, а чисто з матеріальних позицій бажає використати можливості статусу державної служби повинна насторожити кадрові апарати системи ДДУПВП та створити реальні бар'єри та механізми якісного підбору кадрів для роботи в органах і установах виконання покарань України.

Саме тому, на нашу думку, пояснюється така велика кількість молодих людей у структурі персоналу КВУ (більше 60 % до 30 років) [10].

5. Більше 40 % респондентів вважають, що виконанням покарань та вирішенням усіх проблем, у тому числі реформуванням системи, повинна займатись держава.

Ці дані найкращим чином доводять сьогоднішню інертність громадських інститутів в управлінні держави та її органів. З іншого боку, це "лакмусовий папірець", який проявляє рівень суспільної правової свідомості та культури і у цілому стан демократії у нашій країні.

При цьому, більше третини громадян вважають, що ці процеси не повинні бути гласними, а здійснюватись державою у межах конфіденційності.

Тому, мабуть, пояснюється сьогодні позиція окремих керівників КВУ та обласних апаратів ДДУПВП, які відкрито не бажають співпрацювати з громадськими організаціями.

6. Досить тривожною обставиною є те, що майже половина опитаних оцінюють роботу адміністрації КВУ, як незадовільну. Серед розмаїття причин такої характеристики слід, на нашу думку, відмітити такі:

  • історична "спадщина", яку залишив після себе так званий "ГУЛАГ";

  • ототожнення діяльності кримінально-виконавчої системи України з роботою міліції та інших правоохоронних структур, а отже і штучне перенесення їх недоліків на цілісну оцінку роботи КВУ;

  • незадовільне висвітлення роботи системи ДДУВПВП у засобах масової інформації. Більше того, це єдиний орган виконавчої влади, який не має, на відміну, наприклад, від міліції, підрозділів по зв'язках громадскістю (так звані ЦГЗ – центри громадських зв'язків.

7. Наявність більше третини респондентів, які заперечують необхідність соціальної реабілітації та періодичного зняття психологічного навантаження з працівників органів та установ виконання покарань, характеризує сьогоднішній стан суспільної та державної психології з цих питань. Окрім цього, цей фактор пояснює відсутність у системі ДДУВПВП таких спеціалістів, як психологи по роботі з персоналом КВУ, центрів психологічного розвантаження тощо.

8. Переважна більшість опитаних переконана у тому, що для удосконалення роботи системи виконання покарань необхідно "покращити" закони. Це, на наше переконання, ознака того, що чинне кримінально-виконавче законодавство, не дивлячись на те, що протягом 1991-2001 p.p. у нього внесено десятки змін і доповнень, залишається антидемократичним та таким, що суперечить основним положенням, які закріплені в Конституції України про те, що людина, її життя, честь і гідність є головною соціальною цінністю держави.

Позиція кожного четвертого респондента засвідчує і інший бік проблеми: необхідно кардинально змінити кадрову політику в системі ДЦУПВП. Саме таким чином, ця категорія опитаних бачить процес видозміни діяльності кримінально-виконавчої системи.

До речі ця проблема є ключовою у теперішніх наукових розробках і в практичній діяльності органів та установ виконання покарань, некомплект персоналу у яких складає майже 33%.

Як відомо, перший моніторинг діяльності кримінально-виконавчої системи України здійснили у червні-серпні 1996 року експерти Ради Європи, результати якої вони відобразили у Спільній програмі [11].

У цілому міжнародні спостерігачі досить позитивно оцінили кримінально-виконавчу систему України. Більше того, розроблені експертами рекомендації були покладені в основу реформування діяльності органів та установ виконання покарань, яке здійснюється по теперішній час.

У подальшому такі "місії" експерти Ради Європи здійснювали щорічно. Як, результат, в Україні не тільки були створені умови для організації діяльності громадських інститутів у цьому процесі, але й для співучасті їх у контролі за виконанням державою такої важливої внутрішньої функції, як кримінально-виконавча.

З чисто практичної точки зору – велика різниця, хто стурбований станом кримінально-виконавчої системи: керівник ДДУПВП (при тому, що немає сьогодні в Україні ідеальної державної структури) чи громадськість. Та й ще тоді, коли ця тривога ґрунтується на результатах коректно проведених досліджень. І якщо громадськість вважає, що існує нагальна необхідність внесення змін у законодавство, що перенаселення кримінально-виконавчих установ, недостатність фінансування системи несуть небезпеку самому суспільству, то вірогідність бути почутим все таки є вищою.

Важливим є і такий момент: у результаті проведення досліджень їх учасники отримали досвід спілкування як з персоналом КВУ, так із засудженими, їх близькими родичами та те, що вони почули інші відмінні від них, відповіді.

І такий досвід, а переважна більшість учасників опитування вперше отримала можливість безпосереднього контакту, безумовно, знадобиться для подальшого співробітництва з системою виконання покарань: а це і освітні програми, юридична допомога, реінтеграційні програми, т.д.

Завдання проведеного нами дослідження та його результати ми могли б обмежити тільки оприлюдненням цифр, відсотків тощо, які, як ми вважаємо, дають більш-менш реальну оцінку діяльності системи ДДУПВП. Але нам дуже хотілося б, щоб здійснений нами науковий моніторинг ніс ще і достатню інформацію, яка стосується як теоретичних розробок, так і практичних напрацювань системи виконання покарань.

Література

  1. Кримінально-виконавча система України: Рік 2001. // Інформаційний бюлетень "Аспект". – Донецьк, 2002, – №1 (6). – С. 3-6.

  2. Висновки й рекомендації Комітету ООН проти катувань.

  3. Україна. Розгляд доповідей, поданих державами – учасницями. 21 листопада 2001 р. // "Аспект". – 2002. – №1 (6). – С. 27-28.

  4. Витяг з узагальнення стану прокурорського нагляду за додержанням законів щодо попередження рецидивної злочинності адміністрацією місць попереднього ув'язнення та позбавлення волі за підсумками 2001 року: Вказівка Генеральної прокуратури України від 11. 02. 02 р. №16-38 н/т. – К., 2002. – 7 с.

  5. Інформаційний бюлетень Державного департаменту України з питань виконання покарань. – К., 2000. – №4. – С. 17.

  6. Тюрьма и общество. – Донецк, 2000. – 115 с.

  7. Стерн В. Международные механизмы подачи жалоб. // "Аспект". – 2001. – №4. – С. 43-47.

  8. Доктринальна модель закону "Про пенітенціарну систему України" // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Бюлетень КІВС. – К., 1997. – №2. – C.1-52.

  9. Інформаційний бюлетень ДДУПВП. – К., 2001. – №5. – 87 с.

  10. Дані відділу оперативної інформації УМВС України у Волинській області.

  11. Льовочкін В. Кримінально-виконавча системи України: Рік 2001. // "Аспект". – 2002. – №1 (6). – С. 3-6.

  12. Див.: Спільна програма Комісії Європейських Співтовариств і Ради Європи у галузі реформи правової, місцевого самоврядування та правоохоронної системи України. – Страсбург: Рада Європи, 1997. – 92 с.

Loading...

 
 

Цікаве