WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Злочинність неповнолітніх як об’єкт кримінологічного дослідження - Реферат

Злочинність неповнолітніх як об’єкт кримінологічного дослідження - Реферат

Реферат на тему:

Злочинність неповнолітніх як об'єкт кримінологічного дослідження

У кримінології злочинність неповнолітніх виділяється у самостійний вид злочинності. Необхідність виділення для самостійного кримінологічного дослідження цього виду злочинності пояснюється низькою причин.

По-перше, особливостями у генезисі і мотивації злочинів, що вчиняються неповнолітніми, які зумовлені специфікою їхнього виховання та життєдіяльності (відносно обмежений період формування особистості, швидка зміна соціального становища, кола і змісту соціальних функцій, обмежена дієздатність), особливостями особистісних і соціально-групових, психологічних та інших характеристик. Звідси і специфіка рівня, структури та динаміки злочинності неповнолітніх, її причин та умов, а також висока злочинна активність.

По-друге, запобігання правопорушень серед неповнолітніх є одне з найважливіших завдань як для державних органів, так і для суспільства у цілому – адже від її ефективності багато в чому залежить стан й тенденції злочинності у майбутньому і навіть що не менш важливо, – моральний клімат у суспільстві. Небезпека зростання рівня злочинності неповнолітніх полягає у тому, що особи які почали вчиняти злочини у ранньому віці, у подальшому значно важче піддаються виправленню і в кінцевому результаті здебільшого становлять головний резерв для повнолітньої та рецидивної злочинності, й також і організованої злочинності. Раннє виявлення та своєчасне вжиття профілактичних заходів до неповнолітніх правопорушників у багатьох випадках створює передумови до того, щоб не допустити формування у цих осіб стійкої спрямованості на вчинення у подальшому будь-яких злочинів.

По-третє, однією з причин для такого виділення і є передбачення у Кримінальному кодексі України окремого розділу, у якому закріплені особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх. Кримінальним кодексом встановлено вікові критерії виділення неповнолітніх в окрему демографічну групу злочинців. Вод носач важливо необхідно врахувати, що її нижня межа – 14 років і верхня – 18 років мають певною мірою умовний характер, хоча й викликані вимогами вікової психології і кримінальної політики.

По-четверте, неповнолітні належать до числа найменш захищених соціальних груп. І профілактика злочинності неповнолітніх точніше їх захист від чинників кримінального ураження є одним з найважливіших завдань держави та суспільства.

Все це, й зумовлює необхідність всебічного аналізу злочинності неповнолітніх як відносно самостійного соціального феномена. Про це вже неодноразово зазначалось у кримінологічній літературі [1]. Однак відомі й інші міркування. Зокрема, Г.Ф. Хохряков вважає, що виділення в окремий вид злочинності неповнолітніх веде до протиставлення її зі злочинністю інших вікових груп, а порівняння неповнолітніх віком від 16 до 18 років з дорослими у віці від 18 до 19 років, на думку автора, є штучним, оскільки між ними більше спільного, ніж відмінного. Тому автор пропонує говорити не про злочинність неповнолітніх, а про злочинність молоді [2, с. 264-265].

Самоочевидно, що між злочинністю неповнолітніх та злочинністю молоді є багато спільних ознак проте, за висновками вікової психології, самостійні судження про навколишнє оточення з'являються у підлітка десь близько 11-12 років. Це – судження за принципом "що є добре і що погано ". Біля 14-16 років на ґрунті цих суджень формуються переконання, які утверджуються у спорі як власні погляди, і вже до 18, а то і 20 років на підставі відфільтрованих, сформованих суджень активно формується світогляд – як стійкій психологічний, ментальний феномен, який у значною мірою і визначає майбутнє підлітка [3, с. 280-327]. Відтак можна стверджувати, що неповнолітні віком до 18 років набувають крім соціальних ще й психологічні та психофізіологічні особливості, які безпосередньо впливають на їхню поведінку.

З цього ще не випливає що дослідження злочинності неповнолітніх і формування заходів з її запобігання не повинні ґрунтуватися на загальній положеннях наук кримінології і кримінального права, на загальний концепції політики боротьби зі злочинністю. Мова йде тільки про кримінологічні особливості у формуванні системи запобігання злочинності неповнолітніх відмінної від інших видів злочинності, про що у літературі вже зазначалось [4, с. 237-278]. Саме тому у предмет вивчення злочинності неповнолітніх кримінологами обов'язково входить питання про її місце у структурі всієї злочинності, про її співвідношення зі злочинністю молоді і дорослих (у тому числі про віковий вплив початку злочинної діяльності на рецидив, про її вплив дорослих злочинців на неповнолітніх, тощо) [5]. Такий підхід простежується не тільки у наукових дослідженнях, але і в діяльності державних органів, а також формуванні заходів запобігання злочинності неповнолітніх. Наприклад, у Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 роки, яка затверджена указом Президента України від 25 грудня 2000 р. №1376/2000, передбачено окремий розділ про мінімізацію злочинного впливу на неповнолітніх та молодіжне середовище, і заходи, що у ньому передбачені випливають із загальних підходів, закладених у цій програмі.

Проте на сьогодні не має єдиних підходів щодо значення та впливу особистісних особливостей неповнолітніх на її поведінку, злочинну.

Відтак для вироблення наукових підходів до дослідження злочинності неповнолітніх необхідною і важливою умовою є встановлення природи цих особливостей (соціальні чи генетичні або ж співвідношення у їх поєднанні) та правильне трактування їх значення у структурі чинників, що зумовлюють злочинність неповнолітніх. І чи можна ми трактувати неповнолітніх як досить відособлену гомогенну соціально-вікову групу, яка нібито протистоїть іншій частині населення?

З певних причин (головне це викликано певними результатами досліджень у генетиці, психології, соціології) сталось так, що останнім часом у кримінології приділяється більше уваги дослідженням особистісних деформацій неповнолітніх правопорушників, ніж встановленням соціальних детермінант такої поведінки, або ж, навпаки, особистісні деформації неповнолітніх не беруться до уваги під час аналізі протиправної поведінки неповнолітніх. І тому одним з найважливіших у колі питань, які виникають на сьогодні при визначені злочинності неповнолітніх як об'єкта кримінологічного дослідження, є а проблема співвідношення особистісних психофізіологічних деформацій неповнолітніх і соціальних детермінант їхньої злочинної поведінки.

Деформації, зокрема і неповнолітніх, можуть мати глобальний характер або ж відображати окремі сторони особи, як соціальні (моральні, правові) так і біологічні (фізіологічні, психологічні, психіатричні).

Формування антисоціальної поведінки у неповнолітніх є процес накопичення особистісних деформацій у сферах потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій.

В умовах несприятливого формування особи виникає невідповідність між її рисами та якостями і вимогами оточуючої дійсності. Особа виявляється не адаптованою до навколишнього соціального середовища, у якому повинна жити, навчатись, працювати.

У процесі дослідження особистісних деформацій, виявлення закономірностей їх виникнення важливо встановити той об'єктивний вплив соціального середовища, який сформував їх у минулому й підтримує тепер. Саме такий підхід дає змогу мати об'єктивні дані, які допоможуть виробити виробляти систему заходів запобігання злочинній поведінці неповнолітніх.

На підставі такого підходу можна не тільки виявити динаміку розвитку і вираження особистісних деформацій, але й ізолювати неповнолітнього від обставин, які зумовлюють розвиток антисоціальних настанов особи, як у мікросередовищі, так і в системі соціального контролю в цілому [6, с. 18].

Loading...

 
 

Цікаве