WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Причини злочинності неповнолітніх у світлі зарубіжних кримінологічних теорій - Реферат

Причини злочинності неповнолітніх у світлі зарубіжних кримінологічних теорій - Реферат

Серед сучасних теорій причин злочинності привертає увагу теорія стигматизації. Проаналізовані вище теорії скеровані на з'ясування причин, які призводять до порушення права особою або певними групами, і намагаються простежити шлях, що приводить до злочину. Теорія стигматизації ставить за мету виявити суспільну реакцію на злочин (social reaction) – стигматизацію (таврування).

Сьогодні цей напрям у кримінології, представниками якого є Е. Лемерт, Г. Бекер, К. Еріксон, має великий вплив на бачення проблеми злочинності і особи злочинця, в тому числі і неповнолітнього [15-17]. Засновник цієї теорії Е.Лемерт стверджує, що не девіаційна поведінка породжує необхідність у суспільному контролі і не вона є результатом його послаблення. На його думку, саме суспільний контроль породжує девіацію.

Е. Лемерт поділяє девіаційну поведінку на первинну і вторинну. Первинна девіація означає для нього механізми, які схиляють людину до вчинення злочину. Причини девіації різноманітні: суспільні, культурні, психічні або фізіологічні, які можуть поєднуватись між собою у короткочасні або довготривалі взаємозв'язки. Пошук причин первинної девіації Е. Лемерт вважає справою другорядною, оскільки те, що насправді змінює статус і психічну структуру особи, перетворює "нормальну" людину на девіанта, є не сам факт крадіжки, зловживання алкоголем чи вживання наркотиків, а процес стигматизації, який приводить до того, що особа починає вживатися у "приписану" їй суспільну роль.

Вторинна ж девіація, як її розуміють прихильники теорії стигматизації, розпочинається із суспільної реакції на девіаційну поведінку: у випадку злочину вона розпочинається з моменту порушення кримінальної справи, а кульмінаційний момент настає підчас судового процесу. Саме тоді особу публічно визнають злочинцем, девіантом, "відмінним від інших".

Реакція суспільства на факт девіації зумовлює поведінку окремих осіб відповідно до "начіплених їм ярликів" [18, c. 75-76]. Хлопець, який до вчинення злочину не порушував права і, можливо, помилково закваліфікований як неповнолітній злочинець, у результаті стигматизації починає поводитися як злочинець. У людей, підданих процесу стигматизації, формується негативний образ власного "я" (negative self-image), який може мати далекосяжний вплив на їхню майбутню поведінку.

Наведемо приклад перебігу процесу девіації [3, c. 182]:

  1. – неповнолітній вчиняє просту девіантну дію (первинна девіація) – наприклад, кидає камінь у машину сусіда;

  2. – суспільна реакція на таку дію – гнів сусіда;

  3. – неповнолітній продовжує порушувати правила (первинна девіація) – наприклад, випускає собаку сусіда із загорожі;

  4. – цей вчинок викликає вже більш різку, проте все ще первинну соціальну реакцію – сусід скаржиться батькам неповнолітнього;

  5. – особа вчиняє серйознішу девіантну дію – її затримують під час крадіжки в магазині (це все ще первинна девіація);

  6. – наступна суспільна реакція на девіантну поведінку – винесення судом вироку у справі про крадіжку;

  7. – відтак неповнолітній "затаврований" судом як "злочинець" і як "важкий" підліток своїми сусідами, ровесниками та іншими;

  8. – неповнолітній починає вважати себе "злочинцем" і спілкуватися із собі подібними – злочинцями;

  9. – неповнолітній вчиняє іншу, більш тяжку девіантну дію (вторинна девіація) – грабує супермаркет у складі банди;

  10. – він знову потрапляє до суду за новий злочин, після чого його відштовхує суспільне середовище і він починає вести девіантний спосіб життя.

Особа, стигматизована суспільством як неповнолітній злочинець, алкоголік, психічно хворий відштовхується суспільством. Властива людям потреба у спілкуванні призводить до того, що кінцевим етапом процесу девіації є приєднання девіанта до організованої девіантної групи та ведення девіантного способу життя.

Теорії стигматизації можна закинути, з одного боку, багато спрощень, а з іншого – перебільшень. Щодо спрощень, то неважко виявити, що у багатьох ситуаціях люди неодноразово порушують закон, проте жодного разу не були за це затримані. У такому випадку процес стигматизації взагалі не відбувається. Щодо перебільшень, то у багатьох випадках факт суспільної реакції і стигматизації все ж стримує людей від учинення подальших злочинів.

А проте теорія стигматизації має важливе практичне значення. Її постулати повинні бути застереженням для органів правосуддя щодо можливих наслідків у разі поспішних неправомірних звинувачень у скоєнні злочину. Особливо це торкається неповнолітніх, з їхньою ще несформованою психікою, внаслідок чого вони особливо схильні до сприйняття суспільних ролей, які їм накидають. Часто надто похопливе порушення кримінальної справи проти неповнолітнього може пришвидшити процес втягнення його у злочинну діяльність замість того, щоб цьому запобігти.

Викладені нами теорії причин злочинності були досить поширені у зарубіжних країнах у різні періоди XIX та XX ст. Деякі з них зберігають свою актуальність і сьогодні. Як бачимо, злочинність неповнолітніх вчені у різні періоди пояснювали біологічними, психологічними рисами осіб, вдавалися до генетичних досліджень, шукали причини злочинності у суспільному устрої, економіці і навіть в системі права. Кожна з теорій певною мірою підтверджувалась отриманими результатами, хоча і не уникала критики.

Процеси та явища економічного, ідеологічного, культурно-виховного, демографічного, соціально-психологічного характеру, які відбуваються у суспільстві, головно детермінують поведінку неповнолітніх, визначають її сутність і характер. Специфіка їхнього впливу на поведінку неповнолітніх, на відміну від дорослих, полягає у більш опосередкованому їх впливі (як позитивному, так і негативному), який відбувається через найближче оточення. Досить часто саме найближче оточення послаблює, нейтралізує або навіть перетворює негативні наслідки цих процесів, надає їм іншого, здебільшого сприятливого формуючого значення, захищає неповнолітнього від життєвих труднощів та бід. Проте за певних умов саме це оточення може сприяти тому, що навіть позитивні сторони соціальних процесів діятимуть значно повільніше та слабше, ніж це необхідно для позитивного формування особистості. Нерідко вони спотворюються мікросередовищем такою мірою, що діють у протилежному, негативно перетвореному вигляді.

Отже, досліджуючи причини такого складного явища, як злочинність неповнолітніх, необхідно розглядати всі чинники, які можуть її детермінувати, комплексно, у сукупності, не намагаючись абсолютизувати або виділити один з них. Адже неповноліття – це період, коли молода людина формується як фізично так і психічно, а тому значно легше і більшою мірою підпадає під вплив оточуючого середовища.

Література

  1. Maguire M., Morgan R., Reiner R. The Oxford Handbook of Criminology. Second ed. – New York: Oxford University Press, 1997.

  2. Hołyst B. Kryminologia. Wyd. IV.Warszawa: Wydawnictwa Prawnicze PWN, 1999.

  3. Adler F., Mueller O.W.Laufer W.S. Criminology. – New York: McGraw-Hill Inc., 1995 second ed.

  4. Gluek S., Gluek E. Physique and Delinquency. – New York: Harper & Row., 1956.

  5. Goddard H. Feeblemindeness: Its Causes and Consequences. – New York, 1914.

  6. Gluek S., Gluek E. Unraveling Juvenile Delinquency. – New York: Commonwealth Fund, 1950.

  7. Dollard J., Doob W., Miller N.E., Mowrer O.H., Sears R.S. Frustration and Agression. – New York: New Hawen, 1939.

  8. Lipka M. Przestępczość nieletnich w Polsce: zapobieganie i zwalczanie. – Warszawa: Państwowe wzdawnictwo naukowe, 1971.

  9. Thrasher F.M. The Gang. – Chicago: University of Chicago Press, 1963

  10. Тitus Reid S. Crime and Criminology.seventh ed. Wm.C.brown Communications, Inc, 1994.

  11. Matza D. Delinquency and Drift. – New York;John Wiley, 1964.

  12. Sykes, G., Matza D. Techniques of neutralization. American Sociological Review. – №22, 1957.

  13. Gottfredson M., Hirschi T. A General Theory of Crime. – Palo Alto, 1990.

  14. Cohen L.E., Vila B.J. Self-control and social control: an exposition of the of the Gottfredson-Hirschi/Sampson –Laub debate // Studies on Crime and Crime Prevention. – 1996. – №2(5). – С. 125-150.

  15. Lemert E. Human Deviance. Social problems and Social Control. – Englewood Cliffs: Prentice-Hall, 1967.

  16. Becker h. Outsiders. Study in the Sociology of Deviance. – New York: Free Press, 1966.

  17. Erikson K.T. Notes on the Sociology of Deviance // The Other Side: Perspectives of Deviance. – New York: Free Press, 1964.

  18. Lemert E. Social Pathology. – New York: McGraw-Hill Inc., 1951.

Loading...

 
 

Цікаве