WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Причини злочинності неповнолітніх у світлі зарубіжних кримінологічних теорій - Реферат

Причини злочинності неповнолітніх у світлі зарубіжних кримінологічних теорій - Реферат

Характерним для цього напряму є твердження Е. Сатерленда, який з позицій соціологічних теорій відзначає, що злочинна дія поєднується з такими аномаліями суспільного і особистого характеру, як бідність, важкі житлові умови, низький моральний рівень родин, розумова недорозвиненість, емоційна нестабільність та ін. А проте, зауважує Е. Сатерленд, злочини вчиняють й такі особи, які живуть у нормальних умовах. Отже, умови не можна вважати основними причинами злочинності. Необхідно також враховувати чинники фізичні (анатомічні, фізіологічні), психологічні (психози, алкоголізм, наркоманія) і культурні (звичайно, оцінюючи рівень культури залежно від оточуючого середовища) [2, c. 759-761].

Дж. Пінатель вважає, що, розглядаючи злочинність неповнолітніх, необхідно враховувати чинники генетичні, психічні і суспільні. Це:

  1. чинники, властиві особистості злочинця, його схильності, інстинкти, інтелект і почуття;

  2. спричинені алкоголізмом, ураженнями мозку, зокрема ендокринологічними порушеннями;

  3. поєднання чинників біологічних і психічних (будова тіла, психічні процеси).

Натомість до суспільних чинників він відносить рівень життя, еміграцію, професію, заняття, вид середовища та ін. [8, c. 86].

Серед сучасних кримінологічних теорій причин злочинності неповнолітніх у зарубіжній кримінології привертає увагу теорія субкультур.

Класична концепція злочинної субкультури сформована представником чиказької соціологічної школи Ф. Трaшером [9]. У своїй відомій праці про молодіжні банди він використав поняття суспільної дезорганізації, яким послуговувалися дослідники, що проводили екологічні дослідження територіального поширення злочинності у великих містах

Стан суспільної дезорганізації означає послаблення суспільного зв'язку і послаблення суспільного контролю на територіях, де проживають певні групи населення (національні меншини, щойно прибулі емігранти та ін.). Відтак Ф. Трашер вбачав причину виникнення і функціонування молодіжних банд у недостатньому суспільному контролі за поведінкою дітей (особливо з боку батьків – неповні сім'ї), що у ситуації життєвих нестатків у бідних районах призводить до формування молодіжних субкультур. У цьому розумінні субкультура є "замінним" середовищем, вона рекомпенсує брак батьківського дому, надає можливість розважатися і набувати нових емоцій, які не можна реалізувати іншим способом у бідних районах.

Інший представник теорії субкультур В. Міллер вважає, що виникнення і діяльність молодіжних банд є результатом культурних традицій нижчих верств суспільства. Цій культурі притаманні такі риси, як "крутість", "спритність", "емоції", "автономія", "проблеми" (як створення, так і уникнення проблем). Особливо поширені особистісні зразки, які акцептуються цією культурою – це боксер, гангстер, – вона виразно зорієнтована на чоловічі суспільні ролі. А оскільки у нижчих суспільних верствах у сім'ях домінують жінки, молодіжна банда створює умови для навчання та практикування суспільної ролі чоловіка та чоловічої ідентифікації. Банда забезпечує молоді з нижчих суспільних верств почуття належності, можливості досягнення вищого становища шляхом реалізації вартостей, які хоч і високо ціняться у рамках культури нижчих суспільних верств, проте можуть негативно оцінюватися представниками середніх і вищих верств суспільства, стандарти поведінки яких є віддзеркаленням норм права [10, c. 185-186].

Д. Матза створив ще одну теорію субкультур – теорію "дрейфу". На його думку, немає різниці між злочинною молоддю з банд та іншою молоддю [11]. Злочинність банд, вважає він, є результатом короткочасного розриву зв'язків з дотримуваною нормативною системою, у результаті чого настає "дрейф" у бік злочинності. Для підтримки своєї тези про те, що злочинність членів банди не є неуникною і не є єдиною життєвою дорогою для тих, які коли-небудь вчинили злочин, Д. Матза наводить аргументи двоякого типу.

По-перше, цьому суперечить так зване виростання із злочинності. Згідно з детерміністичними концепціями, які розглядалися попередньо, з обраного злочинного шляху звернути вже не можна. А проте є докази, що відносно невеликий відсоток неповнолітніх продовжує злочинну діяльність після досягнення повноліття і навіть у період неповноліття вони покидають банди.

По-друге, про тимчасовий розрив зв'язків з рештою суспільства свідчить той факт, що члени банди можуть відрізнити добро від зла і виявляють почуття вини. Тому злочин вчиняється лише тоді, коли неповнолітній "виправдає" свою поведінку так, щоб вона видавалася правильною. Таке виправдання, назване Д. Матзою і Г. Сикозом "технікою нейтралізації", може набирати різних форм [12, c. 664-670].

  1. Заперечення відповідальності (the denial of responsibility) – винуватець пояснює, що він не винен у збігу обставин або визначає себе як людину "втягнуту" у ситуацію, яка не дала йому вибору іншої поведінки. Наприклад, що він виховувався у неповній сім'ї, яка не забезпечила здобуття добре оплачуваної професії, не дала належного старту в житті.

  2. Заперечення протиправності (the denial of injury) – винуватець вважає, що його дії не спричинили нікому шкоди або шкода є неістотна і те, що сталося, є особиста справа його та жертви, отже, це не повинно нікого хвилювати. Наприклад, розбиття телефонного апарату не приносить нікому шкоди, бо "на бідного не натрапили", а порахунки всередині банди є її власною справою.

  3. Заперечення жертви (the denial of victim) – винуватець переконаний, що його жертва заслужила відплати; злочинець може вважати себе Робін Гудом, який встановлює справедливість, не беручи до уваги діючі закони.

  4. Обвинувачення обвинувачуючих (the condemnation of the condemners) – винуватець виправдовує себе тим, що інші, а особливо ті, котрі його переслідують, вчиняють такі ж і навіть гірші злочинні дії. Наприклад, поліція є корумпованою і брутальною, батьки наживаються на своїх дітях.

  5. Посилання на вищі цінності (the appeal to higher loyalty) – винуватець посилається на колізію цінності, яка передбачає пожертвування благом, що, на його думку, має меншу вартість. Наприклад, побиття з метою оборонити товариша, крадіжка для виживання сім'ї .

Упродовж останніх років серед зарубіжних кримінологів великої популярності набула теорія самоконтролю Т. Хірші і М. Готфредсона [13]. Вони стверджують, що самоконтроль є стабільним явищем, якого можна набути у процесі розвитку в досить ранньому віці (близько 8-го року життя). З того моменту, коли самоконтроль набуто, він запобігає злочинній поведінці, яка могла б з'явитися упродовж подальшого життя [14].

За допомогою теорії самоконтролю Т. Хірші і М. Готфредсон намагаються з'ясувати причини злочинності, в тому числі і злочинності неповнолітніх. Вони підкреслюють значну роль у запобіганні злочинності негативних наслідків для особи, що вчинила злочин. У цій теорії ймовірність появи злочинної поведінки перебуває у тісному взаємозв'язку з рівнем самоконтролю. Вплив таких чинників, як, наприклад, вік, умови до застосування сили або шахрайства, коли ризик невисокий, низький рівень інтелектуального розвитку трактуються як другорядні.

Низький самоконтроль є ключовим елементом теорії Т. Хірші і М. Готфредсона. Особи, які характеризуються низьким рівнем самоконтролю, найчастіше є імпульсивними, мало вразливими, схильні до застосування насильства, з низьким рівнем вербальної освідченості. Ці риси часто поєднуються в одній і ті й же особі і зберігаються упродовж усього життя.

Як головну причину низького рівня самоконтролю Т. Хірші і М. Готфредсон вказують на хибне виховання дітей. Вони вважають, що головні вимоги щодо виховання пов'язані з такими чинниками:

  • адекватний контроль за поведінкою дитини;

  • розпізнання девіаційної поведінки, щойно вона виявляється;

  • належне покарання за невідповідну поведінку.

Дитина, вихована в такий спосіб, стає здатною до відчуття ратифікації, більш уважною до потреб інших, більш незалежною, здатною контролювати задоволення власних потреб.

Т. Хірші і М. Готфредсон проаналізували також додаткові чинники, зокрема такі як група ровесників, школа і сім'я. Відтак вони зазначають, що неповнолітні, перебуваючи в школі, в сім'ї, спілкуються з ровесниками, які є злочинцями. Такі особи звичайно імпульсивні, безвідповідальні, егоїстичні – це риси, які не дають підстави передбачати появу в них тривалих міжособистісних зв'язків. Разом з тим це особи, перебування з якими може бути привабливим, оскільки вони люблять пригоди і ризик. Тому неповнолітні, котрі проводять багато часу із своїми ровесниками – злочинцями, частіше втягуватимуся у злочинну діяльність, ніж їхні колеги.

Т. Хірші і М. Готфредсон, погоджуючись з іншими вченими, стверджують, що неповнолітні злочинці – це здебільшого особи, які не мають успіхів у навчанні, часто пропускають шкільні заняття і кидають школу. Проте вони вважають, що чинники, пов'язані із школою, не мають прямого взаємозв'язку із злочинністю неповнолітніх, оскільки такі особи характеризуються низьким рівнем самоконтролю, який формується до початку навчання у школі.

Школа потребує від учня пунктуальності, порядку, концентрації уваги, слухняності та стриманості рухової активності упродовж певного часу і застосовує різноманітні засоби впливу з метою схилити учня до підпорядкування цим вимогам. Особи ж, які характеризуються низьким рівнем самоконтролю, зазнають значних труднощів із виконанням цих вимог. Здебільшого ці особи інтелектуально менш розвинені і менш схильні до інтенсивної праці, тому вони не досягають належних показників у навчанні. Отже, особи, котрі не можуть пристосуватися до вимог школи як у сфері навчання, так і поведінки, дуже часто залишають школу, не здобувши початкової освіти, і йдуть шляхом менш вимогливих середовищ [14, c. 133-135].

Loading...

 
 

Цікаве