WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Причини злочинності неповнолітніх у світлі зарубіжних кримінологічних теорій - Реферат

Причини злочинності неповнолітніх у світлі зарубіжних кримінологічних теорій - Реферат

Реферат на тему:

Причини злочинності неповнолітніх у світлі зарубіжних кримінологічних теорій

Упродовж тривалого часу вчені намагаються з'ясувати причини злочинної поведінки людини, зокрема і злочинності неповнолітніх осіб. У деяких державах дослідження впливу певних чинників на злочинну поведінку людини розпочалися в кінці ХVIII ст., проте лише в останній чверті ХІХ ст. інтенсифікувались емпіричні дослідження, які торкалися винятково проблематики неповнолітніх. У своїх працях дослідники аналізували існуючі погляди вчених на цю проблематику, а також розвивали та конкретизували їх з урахуванням нових досягнень.

У цих дослідженнях виділяють певні спільні суб'єктивні та об'єктивні моменти, а зумовлені ними теорії, які стосуються причин злочинності неповнолітніх, зводять до трьох груп [1 –3]:

  1. антропологобіологічні;

  2. психологічні і психіатричні;

  3. соціологічні.

Вперше звернув увагу на залежність між анатомо-фізіологічними і психічними вадами та злочинністю представник антропологічного напрямку італійський лікар Ч. Ломброзо. У праці "Про причини і боротьбу із злочинністю" (1899) він указував на психофізичні, біологічні та суспільні чинники злочинності молоді. У своїх висновках Ч. Ломброзо спирався на результати досліджень 79 неповнолітніх у віці до 12 років, які перебували у виправних закладах. Серед них було 40 злодіїв, 27 бродяг і 7 убивць. Водночас у дослідженнях особистості Ломброзо залучив групу із 160 учнів, які до часу досліджень не вчинили жодного злочину, причому життєвий шлях частини з цих осіб досліджувався вже від раннього віку.

У результаті досліджень Ломброзо дійшов висновку, що "моральні відхилення" у дітей виявляються значно сильніше, ніж у дорослих, хоч і мають ті самі причини. Найперше це викликано спадковим тягарем, а виховання та інші зовнішні чинники значення не мають. Тому для таких осіб найефективнішою була б кара у вигляді ізоляції. Вже в ранньому віці необхідно виявляти негативні спадкові схильності, які стають невідворотними, якщо не приділяти належної уваги щодо їх подолання [1, c. 27-29].

Висновки Ломброзо піддавали критиці не лише піонери соціологічного напряму, зокрема Г. Тарде (1843-1904), але й прихильники біологічних поглядів. Наприклад, англійський лікар Ч. Горінг (1913), дослідивши близько 3000 рецидивістів і окремих студентів, солдатів та пацієнтів лікарень, не причетних до злочинної діяльності, стверджував, що немає розбіжностей в анатомо-фізичній будові між злочинцями та особами, які ніколи не вчиняли злочинів, а отже, не існує фізичного типу злочинця. Треба, однак, підкреслити, що, на думку Ч. Горінга, злочин має біологічне та спадкове підґрунтя, існують конституціональні чинники, які сприяють злочинній діяльності особи, відтак, злочинність членів однієї сім'ї (батьки, діти, родичі) зумовлена спадково [2, c. 708].

Разом з тим антропологічні погляди не лише критикувалися, але й в подальшому знайшли підтримку з боку багатьох учених. Так американський антрополог Е.А. Хутон на підставі ґрунтовних досліджень (понад 17000 осіб, серед яких – 13000 в'язнів) стверджував, що фізичні недоліки людини є виразом її психічних властивостей. Принагідно згадаємо гіпотезу, виголошену Е. Блеулером, який відзначав, що злочинець – це особа, котра від народження "хворіє" на втрату вищих почуттів. Ця концепція привернула увагу вчених і стала вихідною для досліджень психології людини та психозів [3, c. 64].

Вираженням біологічних поглядів на причини злочинності є концепціяконституціональних типів. Її представники поділяли людей залежно від фізичної будови на групи і наділяли їх певними психологічними властивостями. Зокрема, В. Шелдон вирізняв три основних типи: ендоморфічний (значно розвинені внутрішні органи, зокрема органи травлення), мезоморфічний (добре розвинена кісткова система і м'язи) та ектоморфічний (ніжна шкіра, вразлива нервова система). Проте він передбачає також комбінації цих типів. На думку В. Шелдона, неповнолітні злочинці, яких він досліджував, переважно належали до мезоморфічного типу. Згодом Ш. Глюк та Е. Глюк використали цю типологію у своїх власних дослідженнях неповнолітніх злочинців [4].

Біологічні теорії причин злочинності пов'язують психічні аномалії людини з такими чинниками, як будова тіла, діяльність ендокринної системи або співвідношення хромосом. Психологічні теорії, які з'явилися згодом, звернули увагу на специфічні відчуття особи внаслідок психічних вад, вбачаючи в цьому криміногенні чинники. Спостерігаючи за неповнолітніми злочинцями і незлочинцями, які походили з одних і тих самих сімей, деякі психологи також висували тезу, що злочинність визначають, головно, риси особистості неповнолітнього, а інші зовнішні чинники є додатковими елементами. Для наукового обґрунтування такого погляду служили дослідження, які проводили психоаналітичним методом над суспільною непристосованістю та злочинністю неповнолітніх, а також пошуком причин злочинної поведінки у психічних вадах особи, особливо у розумовій відсталості.

У 1908 р. Д. Годдард розпочав серйозні дослідження розумового розвитку злочинців. Спираючись на проведені у виховних закладах дослідження хлопців і дівчат, він дійшов висновку, що майже 50% неповнолітніх злочинців – це особи з розумовими вадами (розумовою відсталістю) [5].

З пізніших психологічних опрацювань на увагу заслуговують праці В. Хіла і А. Бронер, а також Шелдона та Елеонори Глюк (США), котрі продовжували дослідження у цьому напрямі. У результаті зроблено висновок, що злочин у більшості неповнолітніх викликаний бажанням задовольнити інстинктивні потреби особи шляхом, який суперечить праву, проте не є вродженою схильністю. Виразом цього підходу були твердження В. Хіла, що емоційні чинники спричиняють внутрішню напругу, від якої особа шукає позбавлення за допомогою злочинних дій. Раціональна мета, найчастіше економічного характеру, змішується з ірраціональними чуттєвими і несвідомими мотивами.

Цю тезу поставили під сумнів результати досліджень Шелдона та Елеонори Глюк, які охопили дві групи неповнолітніх (500 злочинців і 500 незлочинців), відібраних за етнічними, соціальними, екологічними та іншими ознаками. Спираючись на результати своїх досліджень, Шелдон та Елеонора Глюк підкреслювали вплив на злочинність неповнолітніх психологічних та соціологічних причин. На їхню думку, не можна оминати жодного з цих чинників, якщо ставити за мету мати повну картину причин суспільної непристосованості та однієї з її проявів – злочинності неповнолітніх [4; 6].

На цей час припадають також дослідження Д. Долларда та інших учених, які вбачають джерело злочинності неповнолітніх у станах фрустрації і агресії [7]. Вони пояснюють ці стани із такими потребами підліткового періоду, як прагнення самоутвердження, невтамування якого є джерелом відчуття невдоволення, потреба успіху, удачі, потреба авторитету серед однолітків, потреба суспільного визнання, любові і належності до суспільної групи. Невдоволення будь-якої з цих потреб може викликати стан, який є наслідком знецінення прагнень особи – фрустрацію. В результаті виникають неврози і психосоматичні розлади, які призводять до агресії або втечі від ситуації, що спричиняє фрустрацію.

Агресія може виступати у різноманітних проявах, вона не завжди усвідомлюється і не мусить бути скерованою безпосередньо проти причини, яка її викликає. Проявом агресії бувають, наприклад, хуліганські вчинки, під час яких підсвідомо атакуються об'єкти або особи, що знаходяться поблизу неповнолітньої особи, котра перебуває в стані фрустрації. В інших випадках, коли напад (атакування) не відбувається, настає "втеча" від стану, що викликав фрустрацію. Часом це виражається у втечі з дому батьків, які неспроможні вдовольнити головних потреб дитини з емоційної сфери.

Якщо напруга, викликана фрустрацією, не має виходу в агресії або втечі, настає дезорганізація поведінки і нездатність досягнення будь-якої мети. Відтак стан агресії, викликаний фрустрацією, часто призводить до вчинення злочинів [2, c. 746-749].

Незважаючи на те, що біологічні та психологічні теорії й надалі залишаються актуальними і для багатьох дослідників становлять основу для аналізу проблематики злочинності (особливо кримінальної поведінки окремих осіб), сьогодні більшість кримінологів вбачає джерела явища злочинності неповнолітніх у суспільному устрої. Злочин є суспільним продуктом процесів, які призводять до того, що певні особи стають злочинцями. Теоретичною базою досліджень цього роду є кримінологічні теорії, які називають соціологічними.

В основі соціологічних теорій лежить твердження, що явище злочинності зумовлене суспільно-економічною структурою суспільства. Головно це торкається рівня розвитку суспільства, його складу, ступеня організації та інших чинників. Окремі автори пояснюють появу злочинності неповнолітніх на територіях, заселених люмпен-пролетаріатом, пануючою там бідністю. На думку інших, бідність – це не єдина причина, що породжує злочинність неповнолітніх. Існують також "культурні конфлікти" між моральністю пануючих класів і субкультурою міської бідноти. Деякі дослідники навіть вважають, що сучасна "культура" є також кримінальною. Серед соціологів є й такі переконання, що в основі причин злочинності неповнолітніх лежать прояви суспільної патології, під якими розуміють розпадання родини і занепад добросусідських відносин, анонімність життя, суспільну дезорганізацію у великих містах, міграції населення та ін. [3, c. 77-78].

Loading...

 
 

Цікаве