WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Економічна злочинність як соціальне явище - Реферат

Економічна злочинність як соціальне явище - Реферат

Проте зауважимо, що у суспільній свідомості завжди панувала думка, що і законодавець, і державні органи більш поблажливо ставляться до господарських зловживань і відповідно осіб, які вчиняють такі діяння ніж, до інших правопорушників.

Існуючий в суспільстві погляд, що особи, які вчиняють злочини у сфері господарської діяльності є привілейованими порівняно зі звичайними злочинцями має багатовікові традиції. Відомий гуманіст Еразм Роттердамський ще у ХVІ ст., висміюючи всю систему середньовікових поглядів, писав, що того, хто конячку краде карають смертю; до тих, хто привласнює суспільні гроші або отримує шляхом лихварства, використанням монопольного становища або іншим нечесним шляхом набагато більшу вигоду для себе, співвітчизники ставляться з повагою. Хто дасть комусь іншому отруту, буде покараний за вбивство, але той, хто неякісним вином чи олією отруює ціле суспільство, залишається на свободі [4,с. 57]. Напевне незалежно від наведеного прикладу, подібні оцінки панували і з давніших часів.

І насправді, заможні та наділені владою особи, здебільшого, користуючись загальною повагою громадян, нерідко виступали у ролі суб'єктів суспільно небезпечних правопорушень під час здійснення господарської діяльності. Вчиняли вони ці правопорушення не з причин матеріальної скрути чи недостатнього розуміння характеру вчинюваного або неосвіченості, а щоб перемогти конкурентів і зміцнити свої соціальні позиції та політичний вплив у суспільстві. Тому не дивно, що в кінці ХІХ на початку ХХ ст. панівна еліта та великі підприємці доводили, що така поведінка є морально нейтральною і що головним рушієм прогресу є саме багаті підприємці, і щоб залишатися "на плаву" їм необхідно йти на "певні жертви" (правопорушення). Їхній девіз: мета оправдовує засоби. Тому всі засоби, які застосовують ці особи заради збереження свої позиції вважались необхідними для блага суспільства. Одним з перших хто обґрунтував суспільну небезпеку такої поведінки і висунув тезу про "злочини білих комірців", був Е. Сатерленд, який, виступаючи на засіданні Американського Товариства Кримінологів у 1939 році, зазначив, що ці особи посідають високе становище у суспільстві і використовують його, зловживаючи довірою [6].

Однак після Другої світової війни у Європі почали дедалі частіше схилятися до думки, що для вчинення економічних правопорушень не треба бути наділеним великими повноваженнями чи посідати високе становище, хоч цілком ясно, що ці особи мають значно ширші можливості для протиправної господарської поведінки. Водночас у багатьох країнах чимраз більше уваги приділяють кримінально-правовим заходам боротьби з господарськими правопорушенням. Законодавці розуміли, що система господарювання є такою ж цінністю для держави як життя чи здоров'я її громадян або ж інші блага, які ставляться під охорону кримінального закону. Тільки збалансована система господарювання, функціонування найважливіших ланок якої ставиться під охорону кримінального закону може забезпечити розвиток суспільства і задовольнити потреби кожної окремої особи.

Ще й сьогодні панує думка, що можливості кримінального права недостатньо використовуються для боротьби з господарськими правопорушеннями. Так у жовтні 1990 р. на міжнародному семінарі, організованому Інститутом Макса Планка, Г. Отто стверджував, що доки кримінальний кодекс буде Великою Хартією Свободи для господарських злочинців, доти кримінальне право матиме у боротьбі з ними зв'язані руки [7, c. 11]. Проте багато кримінологів висловлюють думку про невиправдане захоплення і, відповідно, недостатню ефективність надто широкого використання кримінально-правових заходів боротьби з господарськими патологіями. Зокрема, М. Шубарт, аналізуючи ситуацію у Німеччині, зазначив, що з часу, коли гасло боротьби з економічною злочинністю стало популярним, виникає небезпека, що законодавець, опинившись під тиском ідеологічних міркувань, приймає теоретично необґрунтовані норми і практичний ефект від їхнього застосування є сумнівним [8, с. 80]. Особливо це стосується країн з перехідною економікою, де рівень економічної злочинності стрімко зростає і де покладаються надто химерні надії на можливості кримінально-правових заходів боротьби з господарськими патологіями (сюди можна віднести і Україну сьогодні).

Однак у країнах з перехідною економікою економічна злочинність набуває масового негативного явища внаслідок дисфункції соціальних інститутів і, відповідно, деформації соціальних цінностей, норм та відносин. Саме це перетворює індивідуальні прояви господарських правопорушень у масове і соціально значуще явище. І відсутність масових соціальних конфліктів у державі свідчить про те, що у ній склалися компенсаційні механізми виживання, які переважно діють поза системою легітимних суспільних відносин, як правило, саме у формі протиправної господарської діяльності. В цьому випадку в основі такої поведінки лежить деградація суспільної моралі, передусім – зникнення у груповій свідомості імунітету до протиправної діяльності, ліквідація системи соціальних гарантій, а також значне збільшення різниці та співвідношення у життєвому рівні між тими, хто живе за межею бідності і багатою частиною населення. Чим сильніший демографічний тиск і менш розвинута соціальна інфраструктура, тим більшою мірою переважать протиправні форми господарської діяльності.

Проте незалежно від соціально-економічної та політичної систем багато проявів господарських патологій повторюються віками. Так високою криміногенністю ще з найдавніших часів завжди характеризувалася діяльність спричинена використанням платіжних засобів. Дорогоцінні метали, які виступали в їхній ролі, завжди були предметами підробок. Не менш криміногенними були фінансові, митні і податкові інституції.

Віками гостро криміногенними є переробка природних корисних рослин, а також торгівля. З найдавніших часів є свідчення про покарання за підробку вина і оливи, також за торгівлю такою продукцією, за спекуляцію збіжжям і продуктами його переробки [3, c. 26-31].

Ще в Стародавньому Римі виявлені зловживання під час будівельних робіт. Так Міддендорф нагадує, що в 70-х роках до н. е. римський консул Марк Красс був відомий своїми сумнівними справами у будівництві. На ХІХ ст. випадають великі зловживання під час будівництва залізниць у Сполучених Штатах Америки. Газета "Нью Йорк Таймс" повідомляла про зловживання та шахрайства, як з боку найвищих службових осіб, так і звичайних працівників [4, с. 56-63].

Європейська преса після Другої світової війни часто інформувала про будівельні афери в Італії, Німеччині та Франції. Правопорушення були пов'язані з утворенням фіктивних спілок, які вводили в оману майбутніх мешканців будинків, складаючи неправдиві кошториси, маніпулюючи цінами тощо [3, с. 37].

Економічній злочинності упродовж багатьох століть також властива тенденція до стійкої злочинної діяльності і діяльності у злочинних групах з що раз вищим ступенем організації [9, с. 70].

Соціально-економічна природа економічної злочинності простежується і в її наслідках. За Г. Oттo, ці наслідки полягають у послабленні довіри суспільства до ефективності господарського механізму держави, а також політичної системи, з якою його пов'язують [10, c.364]. В умовах інтенсивного зростання економічної злочинності це загрожує навіть нормальному функціонуванню як політичних, так і соціально-економічних інститутів держави. Економічна злочинність послаблює конкурентне середовище в господарському механізмі держави і посилює соціальний статус та вплив тих осіб, які є суб'єктами такої діяльності. Саме вони дістають змогу впливати на окремі сфери політики держави (передусім – це податкова, митна та кредитна політика держави), а також на діяльність контрольних та правоохоронних органів. Завжди існує небезпека, якщо обсяги економічних, (і не тільки економічних), тіньових зв'язків не локалізувати, то легальна підприємницька діяльність є неможлива через слабкі позиції тих суб'єктів, які ведуть таку (легальну) діяльність [11, c.26].

Література

  1. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования: Учебное пособие. – М.: Изд. группа "ФОРУМ-ИНФРА-М", 1998.

  2. Makarewicz J. Einfhrund in Philosophie des Strafrechts auf Entwicklungsgeschichtlicher Grundlage. - Stuttgart, 1906.

  3. Pawełko W. Zapobieganie przestępstwom gospodarczym. – Warszawa, 1971.

  4. Middendorff W. Historische und vergleichende Aspekte der Wirtschaftskriminalitt. - Freiburg B. – "Freiburg a B. Universittsbltter", 1982. – T.77.

  5. Tiedemann K. Multinationale Unternehmen und Strafrecht. – Kolonia;-Berlin;-Monachium, 1980.

  6. Sutherland E.H. White Collar Criminality // American Sociological Review. V. 1940. P. 1-12.

  7. Otto H. Strafrechtsdogmatische Aspekte der Wirtschaftskriminalitt. – Freiburg, 1990.

  8. Die Verhltnis von Strafrechtswissenschaft und Gezetzgebung im Wirschaftsrecht // Zeitschrift fr die gesamte Strafrechtswissenschaft. – 1980. – Z.1. – T. 92.

  9. Pływaczewski E. Przestępczość zorganizowana i jej zwalczanie w Europie Zachodniej. – Warszawa, 1992.

  10. Konzeption und Grundstze des Wirtschftsrechts-Dogmatischer Teil // Zeitschrift fr die gesamte Strafrechtswissenschaft. – 1984. – Z.2. – T.96.

  11. Report of the European Committee on Crime Problems on economic crime // Council of Europe, Legal Affaires, Economic Crime. – Strassbourg, 1981.

Loading...

 
 

Цікаве