WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Об’єктивні ознаки самовільного залишення військової частини або місця служби - Реферат

Об’єктивні ознаки самовільного залишення військової частини або місця служби - Реферат

Суспільна небезпека злочину визначається, в основному, його безпосереднім об'єктом. При оцінці суспільної небезпеки дезертирства слід виходити з того, що винний намагається взагалі розірвати існуючі між ним та державою правовідносини з приводу знаходження на військовій службі, зменшує чисельність свого військового підрозділу і наносить шкоду його боєздатності та Збройним Силам України в цілому. Самовільне залишення військової частини або місця служби вчиняється також шляхом відсутності винного у військовій частині чи на місці служби без відповідного дозволу, однак, суспільна небезпека цих злочинів менша, ніж дезертирства. Це зумовлено тим, що винний в даному випадку не намагається виключити себе з правовідносин з приводу знаходження на військовій службі, а посягає лише на встановлений порядок знаходження в військовому підрозділі.

Одним з критеріїв, що дозволяє визначити характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого є тривалість відсутності. Разом із збільшенням тривалості відсутності зростає й суспільна небезпека злочину. Так, самовільна відсутність військовослужбовця строкової служби до трьох діб злочином не вважається і розглядається як дисциплінарний проступок, а за самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно без поважних причин на службу тривалістю понад три доби він підлягає кримінальній відповідальності за ст. 407 КК України.

При вчиненні злочину, передбаченого ст. 407 КК України, ухилення від військової служби полягає в тому, що винний знаходиться поза межами частини або місця служби, тобто він відсутній в тому місці, де, відповідно до своїх обов'язків, повинен бути. Така відсутність досягається шляхом самовільного залишення військової частини або місця служби чи шляхом нез'явлення вчасно на службу без поважних причин.

З об'єктивної сторони даний злочин вважається закінченими при наявності однієї з двох умов:

1. З моменту залишення винним військової частини або місця служби чи з моменту коли винний повинен з'явитися на службу (ч. 4 ст. 407 КК України).

2. Після того, як відсутність винного на службі характеризувалась визначеною кримінальним законом тривалістю (ч. 1-3 ст. 407 КК України).

Самовільне залишення частини чи місця служби є формальним складом злочину. Сам факт відсутності винного на службі, при наявності інших ознак складу злочину, є суспільно-небезпечним діянням, за вчинення якого винний підлягає кримінальній відповідальності. Настання ж шкідливих наслідків внаслідок вчинення даного злочину, враховується судом при визначенні ступеня суспільної небезпеки вчиненого та при призначенні покарання.

Ознакою об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 407 КК України, є залишення "військової частини" або "місця служби". В теорії кримінального права немає чіткого визначення цих понять. Деякі вчені розташування "військової частини" визначають як район, при виході за межі якого повинен дотримуватися такий же порядок, як і при звільненні, тобто не лише як адміністративно-тактичну одиницю, але й будь-яку військову одиницю, при виході за межі якої для військовослужбовців передбачено порядок звільнення [18, с. 97]. На думку проф. Чхиквадзе В.М., "військова частина" та "місце служби" – це будь-які частини, підрозділи, де винний зарахований на службу. Під залишенням частини чи місця служби особою рядового чи сержантського складу строкової служби необхідно вважати вихід за межі території, на якій розташована військова частина. При переміщенні військової частини місцем її розташування вважається колона чи ешелон. Тому умисне відставання від колони або ешелону слід розглядати як самовільне залишення частини [19, с. 300-301]. На нашу думку, під розташуванням "військової частини" слід розуміти територію казарменного, табірного чи похідного розміщення частини. Залишення одного з підрозділів, не пов'язане з залишенням території частини, не утворює складу самовільного залишення частини або місця служби. Однак, при окремому розміщенні підрозділів однієї і тієї ж частини, залишення без дозволу розташування підрозділу повинно розглядатися як самовільне залишення частини. "Місцем служби" слід вважати будь-яке інше місце, де військовослужбовець зобов'язаний на протязі встановленого часу виконувати свої обов'язки [20, с. 48].

Так, як самовільне залишення місця служби кваліфіковані військовим судом дії рядового строкової служби С. Він 22 березня 2000 року залишив розташування військової прокуратури, куди був викликаний для проведення слідчих дій, і ухилявся від військової служби до 10 травня 2000 року. З розташування військової частини, де він проходив службу, у військову прокуратуру С. вибув на законних підставах, згідно наказу командира, і повинен був знаходитися у прокуратурі до того часу, доки з його участю не будуть виконані усі слідчі дії [14].

Існують певні особливості визначення об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 407 КК України, вчинені військовослужбовцями не строкової служби. Проф. Шнейдер М.А. та Чхиквадзе В.М. вважають, що в такому випадку самовільним залишенням військової частини або місця служби слід вважати залишення меж гарнізону, де особа проходить службу, тобто меж населеного пункту чи місцевості, де розташована військова частина або місце служби [16, с. 29; 19, с. 299-300].

Однак, в такому випадку залишається без відповіді запитання як кваліфікувати дії особи офіцерського складу, прапорщика, мічмана чи військовослужбовця контрактної служби який залишив розташування частини і ухиляється від служби на території гарнізону.

Згідно Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України [12] особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани та військовослужбовці контрактної служби зобов'язані знаходитися в розташуванні частини у службовий час, встановлений командиром (начальником) згідно розпорядку дня. Крім того, вказані особи можуть виконувати в розташуванні частини службові завдання й після закінчення службового часу, згідно наказу чи розпорядження (нести службу в наряді, у варті). В даному випадку військовослужбовці не можуть залишати розташування частини без спеціального дозволу до завершення виконання службового завдання. Крім того, особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани та військовослужбовці контрактної служби можуть бути переведені на казарменне положення. В такому випадку вихід за межі частини можливий лише з дозволу командира.

В зв'язку з викладеним, під самовільним залишенням військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби) слід вважати залишення без дозволу командира (начальника):

  • розташування військової частини в службовий час, всупереч розпорядку дня;

  • територію місця служби чи військової частини де вказана особа зобов'язана постійно чи тимчасово виконувати обов'язки по військовоій службі;

  • залишення розташування військової частини в період перебування на казарменному положенні.

Офіцери, прапорщики, мічмани та військовослужбовці контрактної служби які залишили розташування частини на законних підставах, зобов'язані прибути на військову службу або до початку встановленого розпорядком дня службового часу, або в строк, визначений командиром, який дозволив залишити військову частину або місце служби. Відповідно, якщо особа без поважних причин не з'являється вчасно на службу, вона знаходиться поза межами частини незаконно. З цього часу й починається ухилення від служби, причому, якщо воно перевищує десять діб, вчинене слід кваліфікувати не як самовільне залишення військової частини або місця служби, так як винний залишив службу на законних підставах, а як нез'явлення вчасно на службу без поважних причин. Для складу злочину немає значення де знаходився винний – в гарнізоні, де розташована частина чи поза його межами. Як нез'явлення вчасно на службу слід розглядати й неявку без поважних причин з госпіталя, відпустки, лікувального закладу та інше [20, с. 55-57].

Прапорщик Б. 11 листопада 1997 року після закінчення службового часу на законних підставах залишив розташування частини. На службу йому необхідно було з'явитися 13 листопада 1997 року о 9-ій годині. Однак, у вказаний строк Б. на службу не прибув, а проводив час за місцем проживання своєї матері на території гарнізону, де знаходиться військова частина. 29 листопада 1997 року Б. виїхав за межі гарнізону в Одеську область до своїх знайомих і 30 січня 1998 року повернувся у військову частину. Військовим судом дії Б. були кваліфіковані як нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, причому строк відсутності встановлено з 13 листопада 1997 року до 30 січня 1998 року, тобто з моменту, коли йому необхідно було з'явитися на службу і до моменту явки в частину, хоча межі гарнізону Б. залишив 29 листопада 1997 року [14].

Поняттям "на службу" охоплюється все те, що розуміють під поняттями "військова частина" та "місце служби".

Початком відсутності винного, у випадку вчинення злочину, передбаченого ст. 407 КК України, за яку наступає кримінальна відповідальність, вважається момент самовільного залишення військової частини або місця служби (ч. 4 ст. 407 КК України), а також момент закінчення визначеного кримінальним законом мінімальної тривалості відсутності (ч. 1-3 ст. 407 КК України).

Закінченням незаконної відсутності винного вважається:

1. Момент повернення військовослужбовця в розташування військової частини чи до місця служби.

2. Момент добровільної явки винного до правоохоронних органів чи відповідних посадових осіб з повинною.

3. Момент затримання винного в зв'язку з вчиненим ним злочином.

4. Момент виникнення поважних причин, які перешкоджали винному з'явитися в частину чи до місця служби.

Встановлення початкового та кінцевого моментів відсутності винного має значення не лише для вірної кваліфікації. Разом із збільшенням тривалості відсутності підвищується суспільна небезпека діяння і це, відповідно, враховується судом при призначенні покарання [19, с. 301].

Поняття "самовільне" в диспозиції ст. 407 КК України, означає вчинене без дозволу начальника. Статті 31, 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України [12] визначають відносини підлеглості серед військовослужбовців згідно військових звань та посад. Залишення військовослужбовцем частини чи місця служби з дозволу начальника, навіть якщо він й не володіє правом надавати звільнення, не можна вважати "самовільним" і, відповідно, такі дії не містять ознак складу злочину, передбаченого ст. 407 КК України [19, с. 301].

Loading...

 
 

Цікаве