WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Об’єктивна сторона злочину доведення до банкрутства за чинним кримінальним кодексом України - Реферат

Об’єктивна сторона злочину доведення до банкрутства за чинним кримінальним кодексом України - Реферат

Своєю чергою абсолютна неплатоспроможність буває двох видів – відворотна та невідворотна. Відворотна неплатоспроможність характеризується можливістю відновлення (реанімації) платоспроможності боржника за допомогою різноманітних санаційних механізмів процедури банкрутства. Невідворотна неплатоспроможність означає можливе відновлення платоспроможності тільки шляхом ліквідаційної процедури. Таку неплатоспроможність встановлює суд, визнаючи боржника банкрутом. Банкрутом боржника може визнати тільки господарський суд.

Банкрутство означає ліквідацію боржника, реалізацію його майна з метою відшкодування вимог кредиторів. У випадку абсолютної відворотної неплатоспроможності боржник може фінансово оздоровитися, розрахуватися з боргами і повернутися до звичайної господарської діяльності. Визнання боржника банкротом означає його ліквідацію. Шансів вийти з ліквідаційної процедури банкрутства вільним від боргів у боржника надзвичайно мало [6, c. 16-17]. Тільки за наявності такої ознаки стійкої фінансової неспроможності, як банкрутство, кредиторам та державі може бути завдана матеріальна шкода, яка вже не відшкодовується.

Завдання великої матеріальної школи і є тією третьою обов'язковою ознакою злочину доведення до банкрутства.

У примітці до ст. 218 законодавець зазначив, що у ст. 218-223 КК України матеріальна шкода вважається великою, якщо вона в 500 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян. У разі неоподаткованого мінімуму доходів громадян у 17 гривень завдана шкода вважається великою, якщо сума збитків складає більше як 8 500 гривень.

Зауважимо, що за загальними правилами юриспруденції під кримінально-правову охорону ставляться суспільні відносини, посягання на які є більшою небезпекою, ніж ті, що охороняються цивільним правом.

В такому випадку при встановленні "великої матеріальної шкоди" виникає колізія з п. 3 ст. 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", за яким справа про банкрутство порушується арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше ніж триста мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом. При мінімальному розмірі заробітної плати в 118 гривень ця сума складає не менше 35 400 гривень. Може тому це неузгодження деякі автори трактують як достатні підстави для визначення диспозиції цієї статті як описової, а не бланкетної.

Так О.О. Дудоров вважає, що при застосуванні відповідальності за ст. 219 Кримінального Кодексу України слід розрізняти поняття банкрутство в господарсько-правовому і кримінально-правовому розумінні. По-перше, в господарському праві банкрутство розглядається як визнана арбітражним судом нездатність, тобто це юридичний факт, який встановлюється в особливій процесуальній формі. А в кримінально-правовому розумінні банкрутство – це стійка фінансова неспроможність незалежно від того, встановлено чи ні даний факт у порядку арбітражного судочинства. По-друге, в господарському праві поняття банкрутства тепер однозначно пов'язується з ліквідаційною процедурою, а в плані відповідальності за такий злочин – це і власне банкрутство, і неспроможність, яку можна подолати, досягнувши фінансово-господарського оздоровлення [1, с. 303].

З цим важко погодитись, оскільки, на жаль, О.О. Дудоров не наводить кримінально-правових критеріїв встановлення фінансової неспроможності та не дає саме кримінально-правового визначення цього поняття. Тому більш доцільно говорити про норми Кримінального кодексу про відповідальність за злочини, пов'язані з банкрутством суб'єктів господарювання як про бланкетні, за якими факт банкрутства або стійкої фінансової неспроможності має бути встановлений судом. Подальша процедура санації суб'єкта господарювання, визнаного банкрутом, і справді не говорить про відсутність складу злочину і не впливає на кваліфікацію.

Говорячи про велику матеріальну шкоду як про оцінне поняття, яке характеризує наслідки стійкої фінансової неспроможності, також слід визначити широкий спектр його проявів: реальні збитки і упущена вигода потерпілих; підрив ділової репутації потерпілих; недоотримання податків державою; зниження об'єму виробництва товарів; втрата ринку збуту; банкрутство організації – кредитора, зміну режиму його нормальної роботи; зниження фінансового обігу; вимушена несплата податків; вимушене зменшення штату та ін. За основу тут береться все-таки цивільно-правове вираження великої матеріальної шкоди. Такий підхід пояснюється визначеністю характеру регулювання майнових відносин цивільно-правовими засобами. Логіка суджень, на наш погляд, обґрунтовується так: за якими правилами майнові відносини формуються і розвиваються, за такими і слід визначати всі негативні зміни майнових правовідносин, які викликані злочином.

Безумовно, це має і свою негативну сторону. Зокрема, беручи за основу оцінки злочинних наслідків цивільно-правові правила, ми унеможливлюємо встановлення великої матеріальної шкоди виключно в межах кримінального судочинства.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, цивільні права захищаються в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом. При цьому тягар доказування юридичних фактів, відповідно до чинного цивільно-процесуального та господарсько-процесуального законодавства, покладається на потерпілу сторону (ст. 30 ЦПК, ст. 33 ГПК України). Проте тоді кваліфікація злочинів, спричинених банкрутством суб'єктів господарської діяльності, потрапляє у пряму залежність від встановлення розміру збитків та факту банкрутства в порядку господарсько-процесуального, а інколи цивільно-процесуального та господарсько-процесуального судочинства.

Отже, вирішення питання про злочинність діяння (в частині встановлення наслідків дій) переноситься з кримінально-правової сфери в цивільно-правову, що само по собі аж ніяк не узгоджується з принципами кримінального права, оскільки критерієм, що визначає злочинність діяння, у цьому випадку виступає господарсько-процесуальний та цивільно-процесуальний акт.

І нарешті, цілком можлива ситуація, коли кредитори не захочуть реалізувати своє право на судовий захист. У таких випадках "механізм" встановлення великої матеріальної шкоди та банкрутства взагалі не спрацює і принцип невідворотності кримінальної відповідальності за вчинене діяння не буде приведений до дії.

Вирішенням цієї проблеми, на наш погляд, полягає у законодавчій зміні об'єктивної сторони злочину доведення до банкрутства та узгодженні ознак об'єктивної сторони з господарським правом і правовідносинами, яке воно регулює.

На підставі викладеного, пропонуємо замінити в диспозиції статті "вчинення дій" на "вчинення діянь", а також встановити розмір матеріальної шкоди кредиторам та (або) державі не меншим ніж той, що встановлений Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Література

  1. Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини у сфері підприємництва. – К; 2001.

  2. Михалев И.Ю. Криминальное банкротство. – Санкт-Петербург; 2001.

  3. Пинкевич Т.В. Уголовная ответственность за преступления в сфере экономической деятельности. – Ставрополь, 1999.

  4. Уголовное право. Особенная часть: Учебник для вузов / Отв. ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамова, Г.П. Новоселов. – М., 1998.

  5. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К., 2001.

  6. Поляков Б.М. Банкротства в Украине: теория и практика. – Донецк., 2001.

Loading...

 
 

Цікаве