WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Об’єктивна сторона злочину доведення до банкрутства за чинним кримінальним кодексом України - Реферат

Об’єктивна сторона злочину доведення до банкрутства за чинним кримінальним кодексом України - Реферат

Реферат на тему:

Об'єктивна сторона злочину доведення до банкрутства за чинним кримінальним кодексом України

Одержання кредитів та надання послуг, укладення різноманітних угод є невід'ємною частиною господарської діяльності будь-якого суб'єкта господарювання. Поряд з тим під час укладання різноманітних угод суб'єкт господарювання повинен чітко усвідомлювати свою відповідальність за порушення інтересів держави, майнових інтересів партнерів та інших осіб.

Статтею 219 чинного Кримінального кодексу України передбачена кримінальна відповідальність за доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої зацікавленості або в інтересах третіх осіб учинення власником або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

В об'єктивних ознаках цього злочину відображені як фактичні ознаки, так і соціальні властивості злочину, передусім його суспільна небезпека. До обов'язкових ознак об'єктивної сторони цього злочину належать дії, суспільно-небезпечні наслідки цих дій у вигляді настання стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності та завдання великої матеріальної шкоди державі чи кредитору, а також причинний зв'язок між діями і суспільно небезпечними наслідками.

У літературі висловлюється думка, що умисні дії, які створюють або збільшують неплатоспроможність підприємства, – це фактично обман кредитора, за рахунок коштів якого відбувається ліквідація несумлінного підприємства – боржника. Отримання винною особою майнової вигоди в такому разі пов'язане з тим, що такі процедури банкрутства, як санація боржника та мирова угода, передбачають застосування за погодженням сторін відстрочення або розстрочення платежів, прощення кредиторами всіх боргів або їх частини, зобов'язання інвестора погасити борг чи його частину. Доведення до банкрутства, на думку О.О. Дудорова, – це й обман держави, яка не одержує належних сум податків та інших обов'язкових платежів [1, с. 300].

На нашу думку, умисними діями, спрямованими на доведення до банкрутства суб'єкта господарської діяльності, передусім є укладання угод, які вже на початку розраховані на одержання доходу меншого, ніж витрати (реалізація продукції за заниженими цінами, придбання сировини за завищеними цінами; укладення угод з метою приховати іншу угоду (удавані угоди, ст. 58 ЦК України); умисне збиткове використання одержаних кредитів; продаж акцій за ціною, нижчою за курсову; одержання різних послуг за ціною, вищою за ринкову; взяття на себе зобов'язань за угодами про переведення боргу, переуступки права вимоги, майнової поруки, які є недоцільні та не можуть бути виконані; ведення підприємством позастатутної діяльності і витрачання коштів на потреби, не пов'язані з його діяльністю, в тому числі розтрата та привласнення.

Виділити окреме діяння, направлене виключно на доведення до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, інколи досить складно. Стійка фінансова неспроможність є звичайно результатом певної сукупності дій, які можуть бути "продовжені" у часі. Очевидно тому деякі юристи, аналізуючи об'єктивну сторону цього злочину, говорять не про конкретні дії, а про деяку "діяльність", та (або) про "ведення справ" результатом яких може стати стійка фінансова неспроможність [2, с. 123].

Наприклад, Т.В. Пинкевич вважає, що під доведенням до банкрутства слід розуміти свідомо неспроможне (некомпетентне) ведення справ, у результаті якого створюється стійка фінансова неспроможність суб'єкта господарської діяльності [3, с. 38]. На думку Г.П. Новоселова та Т.Ю. Погосяна, доведення до банкрутства полягає в свідомо "неспроможній підприємницькій діяльності", що призвела до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності [4, с. 338].

Таку підміну понять при тлумаченні статтей Кримінального кодексу, як видається, не можна визнати правомірною, оскільки злочином є передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), а не "діяльність" або "ведення справ". Тому, порушуючи питання про кримінальну відповідальність, завжди треба визначати, які саме конкретні дії особа вчинила, або, навпаки, не вчинила, для того щоб створити стійку фінансову неспроможність.

Оскільки об'єктивна сторона злочину, що розглядається, в силу прямої вказівки законодавця полягає лише у діях, а не у вчиненні діянь, на думку О.О. Дудорова, диспозицією статті не охоплюється нездійснення суб'єктом передбачених законом заходів, спрямованих на стягнення дебіторської заборгованості, потурання розкраданню майна підприємства, невиконання належних управлінських обов'язків [1, с. 302].

Тому ми погоджуємося з тією думкою, що доведення до стійкої фінансової неспроможності може вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності, в результаті яких збільшуються кредиторські зобов'язання боржника перед кредиторами або державою. Вважаємо також, що пропозиція замінити формулювання диспозиції статті з "вчинення дій" на "вчинення діянь" відповідає справжньому змісту охоронюваних державою правовідносин.

Наступною обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є доведення суб'єкта господарської діяльності до "стійкої фінансової неспроможності".

На думку М.Й. Коржанського, фінансовою неспроможністю називається неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами [5, c. 375].

Ми повністю погоджуємось з думкою цього вченого, проте водночас зауважимо, що законодавчого визначення терміна стійкої фінансової неспроможності на сьогодні ще немає. Ні Кримінальний кодекс України, ні Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не містять визначення поняття стійка фінансова неспроможність. Відтак ми докладніше проаналізуємо цю ознаку об'єктивної сторони злочину.

Відповідно до Постанови Правління НБУ N479 від 24.09.99. "Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням", "фінансова неспроможність – будь-яка ситуація, при якій банк – член платіжної системи не може функціонувати і/або виконувати свої зобов'язання щодо розрахунків відповідно до умов угоди з платіжною організацією, як-от банкрутство, вилучення ліцензії на здійснення банківських операцій, неплатоспроможність при розрахунках тощо".

Отже, наведена Постанова НБУ ототожнює поняття фінансова неспроможність з банкрутством та неплатоспроможністю при розрахунках.

Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутством визнається встановлена арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Неплатоспроможність – це неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності шляхом проведення судових процедур банкрутства.

Прийнято розрізняти відносну та абсолютну неплатоспроможність. На думку Б.М. Полякова, відносна неплатоспроможність полягає в неможливості погашення боргів кредиторів внаслідок тимчасових фінансових труднощів і за наявності активів, більших за кредиторську заборгованість. У цьому випадку кредитори реалізують свої майнові права через виконавче провадження, обходячи інститут банкрутства.

Абсолютна неплатоспроможність полягає у неможливості боржника внаслідок повного руйнування фінансового становища сплатити борги кредиторам без використання судових процедур банкрутства. Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено такі критерії абсолютної неплатоспроможності: розмір заборгованості та термін прострочення. Наявність цих двох зовнішніх ознак неплатоспроможності боржника характеризує її абсолютність (стійкість) і дають підстави ініціювати процедуру банкрутства.

Loading...

 
 

Цікаве