WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Юридичний аналіз основного складу умисного вбивства за кримінальним кодексом України 2001 року - Реферат

Юридичний аналіз основного складу умисного вбивства за кримінальним кодексом України 2001 року - Реферат

Від незворотної смерті слід відрізняти клінічну смерть, коли життєздатність організму протягом певного часу (в середньому 6-8 хв.) зберігається і, при належному наданні медичної допомоги, людину, що перебуває у такому стані, можна повернути до життя. Заподіяння смерті людині, яка перебувала у стані клінічної смерті, або вчинення діяння, спрямованого на позбавлення життя такої людини, якщо з незалежних від її волі причин смерть не настала, необхідно кваліфікувати відповідно як умисне вбивство або замах на вбивство. Ненадання ж без поважних причин такій людині, а також людині, яка перебуває в іншому небезпечному для життя становищі, допомоги медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це могло спричинити смерть або інші тяжкі наслідки для цієї людини і такі наслідки настали, то вчинене належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 139 КК України. При цьому вина, як психічне ставлення суб'єкта до вчинюваного та його наслідків виявляється у виді злочинної самовпевненості. Однак, як уже зазначалося, умисне ненадання цій людині допомоги таким медичним працівником з метою позбавлення її життя, якщо такі наслідки настали, треба кваліфікувати, залежно від обставин справи, за ч. 1 або 2 ст. 115 КК України.

Тривалість часу, який спливає від учинення суб'єктом умисного суспільно небезпечного діяння з метою заподіяння смерті іншій людині до фактичного настання її смерті, не впливає на кваліфікацію вчиненого. Потрібно, однак, пам'ятати, що в цей період не унеможливлюється вчинення іншими суб'єктами, а не лише медичними працівниками, діянь, що можуть прискорити настання смерті цієї людини. Такі діяння підлягають окремій кваліфікації.

Важливе значення має вказівка на те, що вбивством є заподіяння смерті іншій людині. Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не є кримінально протиправними, а отже, і караними діяннями за чинним кримінальним кодексом України.

Доведення до самогубства є самостійним складом злочину, передбаченим ст. 120 КК України.

Причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням суб'єкта злочину і суспільно небезпечними наслідками – смертю потерпілого. В теорії кримінального права України є панівною теорія необхідного причинного зв'язку, згідно з якою у даному випадку смерть потерпілого є закономірний, необхідний результат діяння суб'єкта злочину, а не третіх осіб або яких-небудь зовнішніх сил. Якщо ж такий причинний зв'язок наявний, а вина особи відсутня, то має місце казус (випадок) – невинне заподіяння смерті.

Суб'єктом убивства без пом'якшуючих і обтяжуючих обставин є фізична, осудна особа, якій до вчинення злочину виповнилося чотирнадцять років.

В теорії кримінального права виділяють посереднє виконання, коли особа, яка наділена ознаками суб'єкта вбивства, підбурює до вчинення вбивства або пособляє вчиненню вбивства неосудним, малолітнім або особою, яка перебуває під впливом помилки (введена в оману). В таких випадках виконавцем убивства, а не посібником чи підбурювачем є особа, що наділена ознаками суб'єкта вбивства [20]. Так само слід кваліфікувати дії такої особи у випадку залучення нею до заподіяння смерті потерпілому звірів, тварин, птахів. Посереднє виконання має місце, на наш погляд, і у випадку вчинення вбивства під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого вона була неспроможна керувати своїми вчинками (непереборний фізичний примус) (ч. 1 ст. 40 КК). Виконавцем убивства тут є суб'єкт, що застосував непереборний фізичний примус, а особа, що діяла під впливом такого примусу – знаряддям вчинення убивства.

Суб'єктивна сторона умисного вбивства без пом'якшуючих і обтяжуючих обставин характеризується виною у формі умислу. Прямий умисел має місце тоді, коли суб'єкт усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, а непрямий умисел –якщо він усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав настання смерті потерпілого, не бажав, проте свідомо допускав можливість її настання.

Невинне заподіяння смерті іншій людині (казус, випадок) – це той випадок, коли особа, яка його вчинила, не усвідомлювала і за обставинами справи не могла усвідомлювати суспільної небезпечності свого діяння або за обставинами справи не передбачала, не повинна була і не могла передбачити можливості настання смерті цієї людини. В подібних випадках кримінальна відповідальність виключається.

Мотив, мета і емоції, як факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину, не є ознаками основного складу умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК), а тому на його кваліфікацію не впливають. Однак мотив і мета вбивства характеризують, зокрема, особу винного, що враховується судом під час призначення покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК).

Література

  1. Борисов В.И., Куц В.Н. Преступления против жизни и здоровья: вопросы квалификации. – Харьков: Консул, 1995. – С. 6.

  2. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – К.: А.С.К. – 2000.

  3. Навроцький В.О. кримінальне право України. Особлива частина: Курс лекцій. – К.: Знання. – 2000. – С. 146.

  4. Шаргородский М.Д. Преступления против жизни и здоровья. – М.: Юрид. изд-во Министерства юстиции СССР., 1948. – С. 194-195.

  5. Універсальний словник-енциклопедія. – К.: Ірина, 1999. – С. 504.

  6. Астахова В. Эвтаназия: за и против. // Здравохранение. – 2001. – №1. – С. 28-29.

  7. Стецовский Ю.И. Право на свободу и личную неприкосновенность: Нормы и действительность. – М.: Дело, 2000. – С. 23.

  8. Ясен Я. Кінець Доктора Смерті //Політика і культура. – 1999. – №9. – 10-16 черв. – С. 21.

  9. Астахова В. Эвтаназия: за и против. – Там же – С. 28.

  10. Приложение к собранию узаконений и распоряжений Правительства за 1903г. – №38. – Ст. 1; ст. 416.

  11. Собрания Узаконений и Распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины. – 1922. – №36. – Ст. 553.

  12. Собрания Узаконений и Распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины. – 1923. – №1. – С. 15.

  13. Бородин С., Глушков В. Уголовно-правовые вопросы эвтаназии //Советская юстиция. – 1992. – №9/10. – С. 34.

  14. Сергеев Ю. "Хорошая смерть...": Правовой и моральный аспекты эвтаназии //Правозащитник. – 1998. – №1. – С. 36-42.

  15. Бородин С.В. Преступления против жизни. – С. 51.

  16. Вопросы уголовного права и процесса в практике Верховных Судов СССР и РСФСР. 1938-1978г.г. – М.: Юрид. лит-ра. – 1980. – С. 47.

  17. Курс советского уголовного права. Часть Общая. – Ленінград, 1968. – Т. 1. – С. 568.

  18. Бюллетень Верховного Суда РСФСР. – 1963. – №4. – С. 6.

  19. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. – М.:Центр Юр ИнфоР. – 2001. – С. 287.

  20. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. / Уклад. А.М. Бойко, Б.О. Кирись, В.Т. Нор. – Львів, 1998. – С. 131.

  21. Навроцький В.О. Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка. – 1999. – С. 335.

  22. Большая медицинская энциклопедия. – 3-е изд. / Под ред. Б.В. Петровского. – Т. 23. – М.: Изд-во Советская энциклопедия, 1984. – С. 448.

  23. Пионтковский А.А. Учение о преступлении //Курс советского уголовного права. Общая часть. – М., 1961. – С. 550.

  24. Бородин С.В. Преступления против жизни. – С. 62.

Loading...

 
 

Цікаве