WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Юридичний аналіз основного складу умисного вбивства за кримінальним кодексом України 2001 року - Реферат

Юридичний аналіз основного складу умисного вбивства за кримінальним кодексом України 2001 року - Реферат

Пасивна еутаназія не вважається злочином у Фінляндії і Швеції, а в Голландії (1994) і Австралії (1995) вона дозволена законом. В той же час в Англії, Росії та інших державах еутаназія (активна і пасивна) заборонена законом.

Доречно нагадати, що в Російській імперії кримінальна відповідальність за вбивство, вчинене за наполяганням потерпілого або із співчуття до нього була передбачена Кримінальним уложенням 1903 року. Згідно із ст. 460 Кримінального уложення, такі дії каралися ув'язненням у фортеці на строк до трьох років [9].

Кримінальний кодекс Української РСР 1922 р. у примітці до ст. 143 містив положення, що вбивство, вчинене за наполяганням вбитого із почуття жалю, не карається [10]. Однак чинною ця норма була лише до 3 січня 1923 р., коли була скасована [11].

За чинним кримінальним кодексом України, наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності. Згідно з ч. 3 ст. 52 "Основ законодавства України про охорону здоров'я, медичним працівникам "забороняється здійснення еутаназії – умисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань".

Питання про право людини на смерть і далі залишається контраверсійним серед юристів, медиків та інших фахівців [12], однак більшість юристів виступають проти активної еутаназії, вважаючи її злочинною [13]. Оскільки, як уже зазначалося, еутаназія в Україні заборонена, правомірно виникає питання кваліфікації діянь осіб, що її вчинятимуть. Умисне ненадання (злочинна бездіяльність) медичним працівникком допомоги хворому (пасивна еутаназія) з метою заподіяння йому смерті, як на прохання потерпілого, так і за його згодою, що призвело до такого наслідку, слід кваліфікувати як умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 КК. Не заперечується кваліфікація вчиненого, залежно від обставин справи, за п. 2, 4, 6, 8, 9, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК.

При активній еутаназії у вигляді "вбивства з милосердя" дії винного, за наявності усіх інших ознак складу злочину, належить кваліфікувати, залежно від обставин справи, за ч. 1 або 2 ст. 115 КК України. Щодо "самогубства, що асистується лікарем (іншим суб'єтом)" та самогубства без участі лікаря (іншого суб'єкта), коли він лише надає хворому необхідні засоби для самогубства, то підстав для кримінальної відповідальності лікаря, як видається, немає. У таких випадках лікар є пособником самогубства, яке не є злочином згідно з чинним КК. Доречно нагадати, що ст. 462 Кримінального уложення Російської імперії 1903 р., передбачала ув'язнення у виправному будинку на строк до трьох років або ув'язнення у фортеці на строк до одного року за надання засобів до самогубства, якщо внаслідок цього воно було вчинене. Склад злочину схиляння до самогубства передбачений, зокрема, чинними кримінальними кодексами: Австрії ( 78); Болгарії (ст. 127); Білорусії (ст. 146); Голландії (ст. 294); Іспанії (ч. 3 ст. 143); Швейцарії (ст. 115); Данії ( 240); Польщі (ст. 151).

Суспільна небезпека сприяння самогубству очевидна і тому доцільно, враховуючи досвід зарубіжних держав, встановити кримінальну відповідальність за його вчинення, доповнивши кримінальний кодекс, наприклад ст. 120 КК, нормою в такій редакції: "Організація самогубства, керування його підготовкою чи вчиненням, підбурення до самогубства, а також пособлення самогубству, – карається...". Стосовно ж підмовлення суб'єктом до самогубства особи, що не усвідомлює значення своїх дій, то слід погодитися з думкою вчених, які кваліфікують такі дії суб'єкта як умисне вбивство [14]. Кримінальне уложення Російської імперії (ст. 463) передбачало кримінальну відповідальність за підмовлення до самогубства особи, яка не досягла 21 року, а також особи завідомо нездатної розуміти свої дії і значення вчинюваного нею чи керувати своїми вчинками.

Кримінально караними є готування до вчинення умисного вбивства і замах на умисне вбивство. Готуванням до вбивства, як випливає з ч. 1 ст. 14 КК, є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення вбивства, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення вбивства. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 15 КК, замах на вбивство має місце у випадках ненастання смерті іншої людини незалежно від волі суб'єкта, який діяв безпосередньо з прямим умислом на позбавлення її життя. Він є закінченим, якщо суб'єкт повністю вчинив діяння, яке вважав необхідним і достатнім для позбавлення життя потерпілого, але його смерть не настала з причин, що не залежали від волі суб'єкта. Незакінченим є такий замах на вбивство, коли суб'єкт вбивства з причин, що не залежали від його волі, не повністю вчинив діяння, яке вважав необхідним і достатнім для заподіяння смерті потерпілому. Ненастання смерті потерпілого, у низці випадків, є наслідком помилки суб'єкта вбивства. Так замах на непридатний об'єкт має, зокрема, місце тоді, коли суб'єкт, вчиняє посягання на труп людини, статую, манекена, вважаючи їх живою людиною. Замах з непридатними засобами буде тоді, коли суб'єкт застосовує такі засоби, які за своїми якісними характеристиками не можуть заподіяти смерть потерпілому (зіпсута зброя, непридатні набої до неї, недостатня доза отрути та ін.).

Умисні дії суб'єкта, які не заподіюють і об'єктивно не можуть заподіяти смерть потерпілому (ворожіння, прокльони тощо), не є замахом на вбивство. В судовій практиці дії, спричинені забобонністю або явним невіглаством суб'єкта, який намагався за допомогою надприродних сил заподіяти кому-небудь шкоду, правомірно розглядаються як виявлення наміру, що не є кримінально караним [15].

Помилка в способі дії – це якщо суб'єкт застосовує такий спосіб учинення вбивства, який не призводить до заподіяння смерті потерпілого. Наприклад, винний закриває люк підземного резервуару, відкриває засувку і заповнює його водою з метою заподіяти смерть особі, яка там знаходиться. Однак смерть даної особи не настає, оскільки вона скористалася для врятування резервним водогоном, що має автономну водозасувку та вихід на поверхню. Відхилення дії буде, наприклад, у випадку, коли суб'єкт, посягаючи на життя конкретної людини за допомогою вогнепальної зброї, промахується і з необережності заподіює смерть іншій людині, яка була поруч. Учинене ним у цій ситуації слід кваліфікувати так: замах на умисне вбивство (ч. 2 ст. 15 і, залежно від обставин, ч. 1 або ч. 2 ст. 115 КК) та вбивство через необережність (ч. 1 ст. 119 КК). Якщо ж необережна форма вини щодо заподіяння смерті іншій особі при цьому відсутня (казус), то вчинене суб'єктом слід кваліфікувати лише як замах на умисне вбивство.

Помилка в особі потерпілого – суб'єкт помилково заподіює смерть іншій особі, прийнявши її за ту особу, якій мав намір заподіяти смерть. При однаковому кримінально-правовому статусі цих осіб учинене суб'єктом, залежно від обставин справи, треба кваліфікувати як умисне вбивство (ч. 1 або ч. 2 ст. 115 КК).

Іншим шляхом йде судова практика, коли здійснено помилкове посягання на життя особи, яка, згідно з чинним КК України, є спеціальним потерпілим, наприклад, державним чи громадським діячем (ст. 112 КК), жінкою, яка завідомо для винного перебуває в стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК), особою, яка виконувала (виконує) службовий або громадський обов'язок (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК). Так у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 1.04.1994 р. "Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров'я людини" вказано, що коли винний, бажаючи вбити потерпілого у зв'язку з виконанням ним службового або громадського обов'язку, помилково позбавив життя іншу людину, яка такого обов'язку не виконувала, то його дії необхідно кваліфікувати як замах на вбивство особи у зв'язку з виконанням нею службового або громадського обов'язку (нині – п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) та в разі відсутності обтяжуючих обставин – як умисне вбивство (тепер ч. 1 ст. 115 КК). Відповідно до п. 12 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України вбивство жінки, яку винний помилково вважав вагітною, підлягає кваліфікації також за сукупністю злочинів: ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 КК та, залежно від обставин справи, за відповідною частиною ст. 115 КК України.

Loading...

 
 

Цікаве