WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Юридичний аналіз основного складу умисного вбивства за кримінальним кодексом України 2001 року - Реферат

Юридичний аналіз основного складу умисного вбивства за кримінальним кодексом України 2001 року - Реферат

Реферат на тему:

Юридичний аналіз основного складу умисного вбивства за кримінальним кодексом України 2001 року

В сучасній теорії кримінального права немає єдиного розуміння поняття вбивства. Одні автори вважають, що вбивство – це протиправне, умисне чи з необережності позбавлення життя іншої людини [1], інші трактують вбивство як передбачене кримінальним законом, винне, суспільно-небезпечне діяння, що посягає на життя іншої людини і спричиняє її смерть [2]. В.О. Навроцький визначає вбивство як протиправне винне насильницьке позбавлення життя іншої людини [3]. Згідно з чинним КК України (ч. 1 ст. 115), вбивство – це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Важливо звернути увагу на одну обставину, яка стосується поняття вбивства. Закріплене в ч. 1 ст. 155 КК України поняття вбивства, без сумніву, має методологічне значення як для науки кримінального права, так і законодавчої практики. Однак законодавець, визначаючи вбивство лише як умисне діяння, в ч. 2 ст. 115 і наступних ст. 116, 117, 118 КК, явно без потреби, наголошує – "умисне вбивство". Крім того, нелогічною видається редакція ст. 119 КК, де для визначення назви складу злочину і в диспозиціях норм вживається словосполучення "вбивство через необережність". Якщо викласти в цьому словосполученні поняття "вбивство" в тій редакції, що закріплена в ч. 1 ст. 115 КК, то воно звучатиме так: "умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині через необережність". З огляду на це в назві ст. 119 КК та її змісті має бути словосполучення "заподіяння смерті через необережність", як це зроблено в ст. 109 КК Російської Федерації. Власне в ній знайшла свою реалізацію пропозиція М.Д. Шаргородського, що під вбивством слід розуміти лише умисне заподіяння смерті людині [4]. Ця пропозиція, на жаль, не знайшла свого часу підтримки серед науковців. А проте в низці кримінальних кодексів зарубіжних держав заподіяння смерті з необережності також не визначається як вбивство.

В теорії кримінального права немає одностайної думки щодо поняття об'єкта злочину. Поділяючи в принципі думку тих авторів, які визначають об'єкт злочину як охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, визначимо загальний, родовий і безпосередній об'єкти умисного вбивства.

Загальним об'єктом основного складу умисного вбивства є вся сукупність охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин. Родовим об'єктом є сукупність охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин щодо забезпечення життя та здоров'я людини; безпосереднім об'єктом – охоронювані кримінальним законом конкретні суспільні відносини щодо забезпечення життя людини. Кримінальний кодекс захищає життя кожної людини незалежно від її соціального стану, національності, раси, громадянства, віку, стану здоров'я, суспільно-моральної характеристики та інших ознак.

Життя – динамічний стан організму людини, який полягає у неперервності процесів обміну матерією та енергією з оточуючим середовищем. Проявами життя людини, зокрема, можуть бути: дихання, рух, збудливість, мислення і спілкування, харчування, виділення, розмноження, ріст [5]. Початковим етапом життя людини є час фізіологічних пологів, а кінцевим – настання незворотної смерті. Тому протиправні дії щодо позбавлення життя плода людини, який перебуває в утробі матері, за наявності ознак складу злочину, треба кваліфікувати, залежно від обставин справи, за ст. 121 КК України, – умисне тяжке тілесне ушкодження (умисне тілесне ушкодження, що спричинило переривання вагітності) або, за ст. 134 КК України, – незаконне проведення аборту.

Вбивство є злочином з матеріальним складом. Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони такого складу злочину є: а) суспільно небезпечне діяння; б) суспільно небезпечні наслідки; в) причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечними наслідками. Суспільно небезпечне діяння при вбивстві виявляється, як правило, в активній формі поведінки суб'єкта злочину – шляхом дії, спрямованої на заподіяння смерті потерпілому.

Іноді вбивство може вчинятися і шляхом бездіяльності. Необхідними умовами для наявності складу злочину у цих випадках є обов'язок суб'єкта злочину турбуватися про потерпілого та наявність у нього можливості не допустити настання його смерті. Наприклад, батьки (або один з них) тривалий час умисно не надають з метою позбавити життя їжі немовляті, чим заподіюють йому смерть, або ж медичний працівник з тією ж метою умисно не виконує свої професійні обов'язки щодо надання допомоги хворому.

Вбивство є протиправним діянням. При вбивстві суб'єкт порушує не лише приписи кримінально-правових, але й інших норм права. Зокрема, норми міжнародного права, якими закріплено право людини на життя, Конституції України, Основ законодавства України про охорону здоров'я. Не є протиправним позбавлення життя іншої особи за наявності обставин, що унеможливлюють злочинність діяння: необхідна оборона (ст. 36 КК); уявна оборона (ст. 37 КК); затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38 КК); крайня необхідність (ст. 39 КК); непереборний фізичний примус (ч. 1 ст. 40 КК); виконання законного наказу або розпорядження (ст. 41 КК); діяння, пов'язане з виправданим ризиком (ч. 1, 2 ст. 42 КК).

Згода іншої людини на позбавлення її життя або наявність її прохання про позбавлення життя не усувають протиправності діяння, спрямованого на позбавлення життя такої людини і не звільняють суб'єкта, який це вчинить, від кримінальної відповідальності. У цьому контексті окремого розгляду потребує проблема еутаназії. Еутаназія – "хороша, спокійна і легка смерть, без мук і страждань". Іноді таку смерть називають "солодкою". Уперше поняття еутаназія було введене в науковий обіг англійським філософом Ф. Беконом (1561-1626). Вона може бути активною і пасивною [6]. Пасивна еутаназія, яку ще називають "методом відкладеного шприца", зводиться до припинення надання медичної допомоги, спрямованої до продовження життя людини. Наслідком такого припинення надання допомоги є настання смерті цієї людини. Під активною еутаназією, відомою ще під назвою "метода наповненого шприца", розуміють учинене лікарем (або іншим суб'єктом), на прохання помираючого чи його близьких, введення ліків чи інших препаратів або вчинення інших дій (бездіяльності), що тягнуть за собою швидке і безболісне настання смерті цієї людини. Цей вид еутаназії виявляється у різних формах. Однією з них є "вбивство із милосердя" – це коли лікар (інший суб'єкт), упевнившись, що припинити надзвичайні страждання хворого неможливо, застосовує ліки чи інші препарати, наприклад, надмірну дозу снодійного, щоб прискорити смерть хворого. Друга форма – "самогубство, що асистується лікарем (іншим суб'єктом)". У таких випадках лікар (інший суб'єкт) допомагає хворому вчинити акт самогубства. Третя форма – еутаназія здійснюється без участі лікаря (іншого суб'єкта), що лише надає для цього необхідні засоби хворому. Так, відомий американський "Лікар Смерті" Джек Кеворк'ян сконструював пристрій "Мерсітрон", що складається із звичайного штатива з трьома крапельницями. Одну крапельницю він наповнював сильним снодійним, другу – спеціально розробленим ним розчином, який вважає своїм "ноу-хау" і не розголошує, третю – хлоридом кальцію, що зупиняє серце. Описаний пристрій Кеворк'ян надавав у розпорядження хворого, який власною рукою відкривав спеціальний краник цієї "крапельниці", що призводило до його смерті [7].

Еутаназія як спосіб заподіяння смерті відома з сивої давнини [8]. Він застосовувався, як свідчать історичні і літературні джерела, у практиці багатьох племен і стародавніх держав, зокрема, індійських племен і Спарти. Спартанці, наприклад, вбивали тих дітей, які народжувалися кволими або хворими, а індійці вбивали або залишали на смерть від холоду чи голоду старих людей.

Історії відомі факти страхітливого обґрунтування і використання еутаназії. Так на початку ХХ ст. Біндінг і Гохе обстоювали ідею про еутаназію як засіб знищення "неповноцінних" людей. Згодом нею скористалися фашистські ідеологи в Німеччині для вироблення нацистської "Програми еутаназії", згідно з якою підлягали знищенню невиліковно хворі, новонароджені з "неправильним розвитком", душевнохворі, а також євреї, цигани, поляки і росіяни. Цей урок історії справедливо обурює людську свідомість і сьогодні, коли проблема еутаназії і в теоретичному і в практичному плані стала однією із злободенних.

Якщо право людини на життя визнане на міжнародно-правовому рівні, то право людини на смерть, необхідність якого у вигляді еутаназії обстоюють чимало вчених і практиків, не знаходить підтримки як на міжнародно-правовому рівні, так і на рівні абсолютної більшості цивілізованих держав. Поряд з тим, у штаті Каліфорнія в 1977 р., після багаторазових референдумів, був прийнятий перший у світі закон "Про право людини на смерть", а в штаті Індіана законом передбачений заповіт, в якому пацієнт може відмовитися від штучного продовження його життя в екстремальних умовах.

Loading...

 
 

Цікаве