WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Довічне позбавлення волі як вид покарання за кримінальним законодавством зарубіжних держав - Реферат

Довічне позбавлення волі як вид покарання за кримінальним законодавством зарубіжних держав - Реферат

Реферат на тему:

Довічне позбавлення волі як вид покарання за кримінальним законодавством зарубіжних держав

Найсуворішим видом покарання за чинним КК України є довічне позбавлення волі, яке полягає у примусовій безстроковій (до кінця життя, пожиттєвій) ізоляції засудженого від суспільства шляхом тримання його у спеціально призначених для цього кримінально-виконавчих установах. Відповідно до ст. 64 цього Кодексу таке покарання встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у спеціально передбачених ним випадках, якщо суд не вважає за можливе призначити позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

У даний час довічне позбавлення волі встановлене: за посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112); умисне вбивство за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115); терористичний акт, що призвів до загибелі людини (ч. 3 ст. 258); посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348); посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400); опір начальникові чи іншій особі, яка виконує покладені на неї обов'язки з військової служби, або примушування їх до порушення цих обов'язків, якщо вони були пов'язані з умисним вбивством начальника або іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби (ч. 4 ст. 404); порушення законів та звичаїв війни, поєднане з умисним вбивством (ч. 2 ст. 438); застосування зброї масового знищення, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 439); геноцид (ч. 1 ст. 442); посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443). В усіх перелічених кримінально-правових нормах це покарання передбачене в альтернативі з позбавленням волі на певний строк.

Покарання, що полягає у безстроковій (до кінця життя) ізоляції засудженого від суспільства у спеціально призначених для цього установах, передбачає кримінальне законодавство й інших держав, хоча називається воно по-різному. Так КК Австрії ( 18), законодавство Великобританії (див., наприклад, п. 2 1 і п. 2 2 Закону про злочин (покарання) 1997 р. [1, c. 47]), КК Республіки Польща (ст. 32), КК Російської Федерації (ст. 44, 57), КК ФРН ( 38), КК Чеської Республіки ( 29) іменують це покарання так само, як і КК України – довічне позбавлення волі. Натомість КК Данії ( 33), КК Нідерландів (ст. 10) законодавство США (див., наприклад, 3559 і 3581 розділу 18 "Злочини і кримінальний процес" Зводу законів Сполучених Штатів Америки [1, c. 78, 83], п. 2 70.00, п. 2 70.05, п. 3 70.06 КК штату Нью-Йорк [1, c. 142, 149, 151]), КК Швеції (гл. 26, 1 ст. 6) називають його довічним тюремним ув'язненням; КК Республіки Білорусь (ст. 48, 58), КК Республіки Болгарія (ст. 37-38 а), Кримінальний Закон Латвійської Республіки (ст. 38) – довічним ув'язненням; КК КНР (ст. 33) і КК Японії (ст. 12, 13) – безстроковим позбавленням волі; КК Франції (ст. 131-1) – довічним кримінальним ув'язненням і довічним кримінальним замкненням; КК Швейцарії (ст. 35) – довічною каторжною тюрмою.

Законодавство деяких держав виділяє різновиди розглядуваного покарання. Так КК Республіки Болгарія передбачає просто довічне ув'язнення і довічне ув'язнення без заміни (ст. 37-38а). На відміну від довічного ув'язнення без заміни довічне ув'язнення може бути замінене після відбуття засудженим 20 років покарання позбавлення волі на строк 30 років. При цьому відбуте покарання у виді довічного ув'язнення зараховується як позбавлення волі. Законодавство Великобританії розрізняє такі види довічного позбавлення волі як довічне тюремне ув'язнення і просто довічне позбавлення волі. Як це випливає із змісту п. 2 2 Закону про злочин (покарання) 1997 р., довічне тюремне ув'язнення призначається особі, яка досягла 21 року, а довічне позбавлення волі – особі, яка не досягла 21 року. Довічне позбавлення волі застосовується за злочини, які , у випадку вчинення їх особами, що досягли 21 року, караються за законом довічним тюремним ув'язненням. Суворішим покаранням (з огляду на порядок його відбування) є довічне тюремне ув'язнення. КК Франції, як уже відзначалося, передбачає покарання у виді довічного кримінального ув'язнення і довічного кримінального замкнення. Різниця між цими покараннями полягає у тому, що перше з них застосовується за вчинення загальнокримінальних злочинів, а друге – за вчинення політичних злочинів (до політичних відносяться такі, наприклад, злочини, як зрада, шпигунство, посягання на інститути Республіки або недоторканість національної території, керівництво повстанням або організація повстання). Ув'язнення вважається тяжчим, ніж замкнення, покаранням, хоча, як вказується у літературі, у зв'язку із загальною гуманізацією французької кримінально-виконавчої системи принципові відмінності між режимами відбування цих двох видів покарань у даний час стерлися [2, c. 152] (політичні покарання зазвичай виконувались у спеціальних пенітенціарних установах, а засуджених до них осіб не залучали до праці, вони не носили тюремного одягу і користувались певними пільгами порівняно із загальнокримінальними злочинцями [3, c. 67]. За КК Японії (ст. 12, 13) безстрокове позбавлення волі може бути з примусовою працею і без примусової праці. Згідно з ст. 10 цього Кодексу, безстрокове позбавлення волі з примусовою працею є тяжчим покаранням, ніж безстрокове позбавлення волі без примусової праці. У літературі зазначено, що хоча нормативної основи для цього і немає, але в силу практики, що склалася, позбавлення волі з примусовою працею у принципі призначається за злочини, вчинені з безчесних або ганебних мотивів, тобто з спонукань, які засуджуються у моральному плані (вбивство, зґвалтування тощо), а позбавлення волі без примусової праці – за злочини, що мають політичний характер, і за делікти, вчинені з необережності [1, c. 324].

Юридична природа довічного позбавлення волі законодавством держав, що передбачають це покарання, визначається по-різному. Якщо одні КК виділяють довічне позбавлення волі у самостійний вид покарання (наприклад, КК Республіки Болгарія, КК Республіки Білорусь, КК КНР, КК Республіки Польща, КК Російської Федерації, КК Франції, КК Чеської Республіки, законодавство Великобританії і США), то інші розглядають його лише як різновид позбавлення волі (наприклад, КК Австрії, КК Данії, Кримінальний закон Латвійської Республіки, КК Нідерландів, КК ФРН, КК Швейцарії, КК Швеції, КК Японії).

За законодавством більшості згаданих держав, довічне позбавлення волі є найсуворішим видом покарання. У системі ж покарань, наприклад, Республіки Білорусь, Великобританії, КНР, Російської Федерації, США, Японії, воно передбачене поряд з смертною карою. При цьому, наприклад, КК Республіки Білорусь (ст. 58), КК Чеської Республіки ( 29) розглядають довічне позбавлення волі як виняткову міру покарання, КК Республіки Болгарія (ч. 2 ст. 37) називає довічне ув'язнення без заміни тимчасовою і винятковою мірою покарання.

У санкціях відповідних статей довічне позбавлення волі передбачене, як правило, в альтернативі з іншими видами покарань – позбавленням волі на певний строк (КК Австрії, КК Республіки Болгарія, КК Данії, КК Республіки Польща, КК ФРН, КК Швейцарії, КК Швеції), позбавленням волі на певний строк і смертною карою (КК Республіки Білорусь, КК Російської Федерації), позбавленням волі на певний строк та/або смертною карою (КК КНР), позбавленням волі на певний строк і штрафом (КК Нідерландів. Наприклад, згідно із ст. 289 цього Кодексу тяжке вбивство карається довічним тюремним ув'язненням або тюремним ув'язненням на строк не більше як 20 років або штрафом п'ятої категорії. Відповідно до ст. 23 названого КК, максимальний розмір штрафу п'ятої категорії становить 100 000 гульденів (приблизно 50 000 доларів США). Однак деякі КК за вчинення окремих злочинів встановлюють це покарання як єдино можливе. Так, згідно з абз. 1 321 КК Австрії, геноцид карається виключно довічним позбавленням волі. Лише безстрокове позбавлення волі встановлене КК КНР за вчинення таких, наприклад, злочинів як здійснення шахрайської діяльності з фінансовими документами за особливо обтяжуючих обставин (ст. 194), індивідуальна корупція за особливо обтяжуючих обставин (п. 2 ч. 1 ст. 383), використання в особистих цілях засобів, призначених для допомоги під час стихійних лих, для служб оперативного реагування, для прийняття запобіжних заходів проти повені, для надання матеріальної допомоги, підтримки незаможніх, переселенців, для надання іншої екстреної допомоги (ч. 2 ст. 384), одержання хабара за особливо обтяжуючих обставин (ст. 386). КК ФРН передбачає безальтернативне покарання у виді довічного позбавлення волі за тяжке вбивство ( 211), вбивство в особливо тяжких випадках (абз. 2 212) та геноцид (абз. 1 220а). У КК ж Франції усі санкції, що передбачають довічне кримінальне ув'язнення і довічне кримінальне замкнення, є безальтернативними.

Питання про підстави і умови застосування довічного позбавлення волі вирішується законодавством зарубіжних держав неоднаково. У Загальній частині окремих КК (Австрії, Данії, КНР, Республіки Польща, Нідерландів) лише називається таке покарання, а, наприклад, Кримінальний закон Латвійської Республіки, КК ФРН, КК Швейцарії одночасно з виділенням цього покарання вказують, що воно застосовується (призначається) у випадках, передбачених законом. Натомість Загальна частина кримінального законодавства деяких держав містить спеціальні норми, присвячені застосуванню розглядуваного покарання. Так, у ч. 1 ст. 58 КК Республіки Білорусь вказується, що довічне ув'язнення як виняткова і альтернативна смертній карі міра покарання може застосовуватися за злочини, пов'язані з умисним позбавленням життя людини за обтяжуючих обставин. Згідно з КК Республіки Болгарія, довічне ув'язнення застосовується тоді, коли вчинений злочин є винятково тяжким (ч. 2 ст. 38а), а довічне ув'язнення без заміни як тимчасова і виняткова міра покарання передбачається за найбільш тяжкі злочини, що загрожують основам Республіки, та за інші особливо небезпечні умисні злочини і призначається лише тоді, коли вчинений злочин є винятково тяжким і визначена законом мета покарання не може бути досягнута шляхом застосування більш м'якого покарання (ч. 2 ст. 37, ч. 1 ст. 38). За законодавством Великобританії ( 1 і 2 Закону про злочин (покарання) 1997 р.), при визначенні необхідності призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, суд приймає до уваги обставини, пов'язані або із злочинами, або з правопорушником. Суд вправі призначити таке покарання, якщо особа засуджена за серйозний злочин і на момент його вчинення вона досягла 18 років та раніше вже була засуджена за інший серйозний злочин. Згідно з цим Законом, серйозним злочином вважається: замах,зговір або підмовництво до тяжкого вбивства; просте вбивство; умисне поранення або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; зґвалтування або замах на зґвалтування; статеві зносини з дівчиною у віці до 13 років; володіння вогнепальною зброєю з наміром заподіяти шкоду або носіння вогнепальної зброї із злочинним наміром; пограбування, якщо під час вчинення злочину злочинець володів вогнепальною зброєю або її імітацією. Довічне позбавлення волі призначається, якщо тільки суд не прийде до висновку, що існують виняткові обставини, зв'язані із злочином або із засудженим, які дозволяють не робити цього. Якщо суд не призначає довічного позбавлення волі, він повинен констатувати у відкритому судовому засіданні існування такого висновку і виняткових обставин. Що ж до особи, яка не досягла 21 року, то, згідно із Законом про кримінальну юстицію 1982 р., суд може призначити їй покарання у виді довічного позбавлення волі лише за умови, якщо, на його думку, не існує іншого підходящого методу поводження з правопорушником. Це можливо тоді, коли суд прийде до висновку, що така міра необхідна для захисту суспільства, а застосування до винного іншого вироку було б невиправданим. У випадку призначення довічного позбавлення волі, суд зобов'язаний у відкритому засіданні обґрунтувати як причини, з огляду на які обирається саме такий метод поводження із злочинцем, так і причини, у зв'язку з котрими неможливе застосування інших заходів поводження з ним [1, c. 10-11]. Відповідно до ч. 1 ст. 57 КК Російської Федерації довічне позбавлення волі встановлюється тільки як альтернатива смертній карі за вчинення особливо тяжких злочинів, що посягають на життя, і може призначатись у випадках, коли суд вважатиме можливим не застосовувати смертну кару. За цим Кодексом довічне позбавлення волі (як, до речі, і смертна кара) не застосовується за готування до злочину і за замах на злочин (ч. 4 ст. 66).

Loading...

 
 

Цікаве