WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Спадкування за заповітом - Реферат

Спадкування за заповітом - Реферат


Реферат на тему:
Спадкування за заповітом
Встановлений порядок спадкування за законом громадянин може змінити своїм заповітом. Право заповідати майно - одне з цивільних прав, передбачений ЦК України.
Заповіт - це особисте розпорядження громадянина стосовно свого майна на випадок смерті з призначенням спадкоємців, яке складається у визначеній законом формі і посвідчується особами, вказаними в законі.
Будь-який дієздатний громадянин може залишити за заповітом все своє майно або його частку (не виключаючи предметів домашньої обстановки та вжитку) одному чи кільком особам, які як входять, так і не входять в коло спадкоємців за законом, а також окремим організаціям чи державі. Заповідач може позбавити права спадкування одного чи всіх своїх спадкоємців за законом.
Заповіт повинен бути складений у письмовій формі з вказівкою про місце та час його складення, власноручно підписаний заповідачем та нотаріально посвідчений.
У відповідності до Закону України "Про нотаріат", у населених пунктах, де відсутні нотаріальні контори, заповіт можуть посвідчити службові особи виконкому. За кордоном - відповідні консульські установи та дипломатичні представництва. Окрім державного нотаріуса заповіт може посвідчити і приватний нотаріус (ст. 36 Закону України "Про нотаріат").
Нотаріальна форма заповіту є умовою його дійсності. Але в інтересах громадян, яким обставини не завжди дозволяють звернутися до нотаріальної контори чи до виконкому відповідної ради, закон покладає на певних посадових осіб обов'язки по посвідченню заповіту, який у цих випадках прирівнюється до нотаріально посвідченого (ст. 40 Закону України "Про нотаріат").
До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються:
- заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарно-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, Досвідчені головними лікарями, їх заступниками по медичній частині або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами та головними лікарями зазначених будинків для престарілих та інвалідів;
- заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;
- заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних до них експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій;
- заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частиш, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;
- заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ та військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб, що вчиняють нотаріальні дії, також заповіти працівників і службовців, членів їх сімей та сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ та закладів;
- заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.
Названі вище посадові особи зобов'язані негайно передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів до державної нотаріальної контори чи державного нотаріального архіву за місцем постійного проживання заповідача. Якщо заповідач не мав постійного місця проживання, або місце проживання заповідача невідоме, заповіт надсилається на зберігання до державного нотаріального архіву міста Києва.
Завідуючий державним нотаріальним архівом чи державною нотаріальною конторою зобов'язаний перевірити законність заповіту, що надійшов на зберігання. У разі встановлення невідповідності його законові, - не пізніше наступного дня повідомити про це заповідача і посадову особу, яка посвідчувала цей заповіт.
Заповіт повинен бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало неясності чи суперечок після відкриття спадщини. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, що підтверджують його право на майно, яке заповідається.
Головне місце в будь-якому заповіті - призначення спадкоємців. Заповідач може призначити одну особу своїм спадкоємцем, заповівши їй усе майно, в чому б воно не полягало і де б воно не перебувало. Він може скласти заповіт шляхом перерахування певних речей, які б він бажав залишити спадкоємцям. Заповідач може призначити кілька спадкоємців, розподіливши між ними своє майно.
Спадкодавець також має право доручити одному чи кільком спадкоємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, яка названа в заповіті. Покладання виконання таких обов'язків на спадкоємця називається заповідальним відказом, або ле-гатом.
Предметом заповідального відказу можуть бути доручення спадкоємцям передати певну річ чи певну грошову суму третій особі (відказоодержувачу).
Особливим видом заповідального відказу є покладання на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, обов'язку надати іншій особі право довічного користування цим будинком або його частиною.
Якщо спадкоємець, на якого покладений обов'язок виконати заповідальний відказ, відмовиться від спадщини чи помре раніше спадкодавця, то цей обов'язок переходить до того спадкоємця, хто отримав відповідну частку спадщини. Заповідальний відказ відпадає, якщо пасиви спадщини перевищують її активи, або та частина заповіту, в якій передбачений заповідальний відказ, у судовому порядку визнана недійсною, або коли відказоодержувач помре раніше заповідача.
Якщо відказоодержувач відмовляється від належного йому права, то. відповідно збільшується частка майна того спадкоємця, на кого було покладено обов'язок виконати заповідальний відказ.
В ЦК не міститься правил щодо недопустимості призначення в заповіті строку виконання відказу. Тому якщо в заповіті такий строк призначений, то право на позов, а відповідно і початок перебігу позовної давності, починається саме з цього строку, звичайно за умови, що спадкоємець ухиляється від виконання заповідального відказу.
В чому полягає практичне значення заповідального відказу? Чи не простіше призначити відказоодержувача спадкоємцем за заповітом і заповісти йому певну частку майна? Справа в тому, що в певних випадках без допомоги заповідального відказу заповідач не може досягти мети, яку перед собою ставить. Наприклад, він бажає передати відказоодержувачу майно в тимчасове користування, а за заповітом це не можливо, оскільки спадкоємці отримують майно у власність. Нарешті, легатарій має право вимагати від спадкоємців, обтяжених відка-зом, виконання відказу, а із свого боку, ніяких зобов'язань ні перед спадкоємцями, ні перед кредиторами спадкодавця не несе.
Поруч із заповідальним відказом заповідач може зробити ще одне розпорядження, яке має назву "покладання". Увідповідності з покладанням заповідач, необтяжуючи спадкоємця заповідальним відказом, може покласти на нього обов'язок виконати певні дії для загальнокорисної мети.
Так, заповідач може зобов'язати своїх спадкоємців надавати всім бажаючим можливість оглядати зібрану ним колекцію (наприклад, мінералів чи картин) або може зазначити порядок використання залишених ним рукописів чи переписки, він також може зобов'язати своїх спадкоємців надавати його картини для організації безкоштовних виставок тощо. (Один з професорів Київського університету побажав, щоб його спеціальною бібліотекою мали можливість користуватися викладачі та студенти факультету, де він протягом багатьох років працював.)
Відмінність заповідального відказу від покладання
Loading...

 
 

Цікаве