WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права на землю не власників земельних ділянок - Реферат

Права на землю не власників земельних ділянок - Реферат

Значне обмеження застосування користування землями як організаційно-правової форми використання земель зумовлене розширенням інституту власності на землі, кола його суб'єктів.

Істотною особливістю права користування землею є те, що його суб'єктом не можуть бути громадяни. У перехідних положеннях ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, однак, відповідно ЗК України від 25 жовтня 2001 року, не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Ще одним речовим правом невласників земельних ділянок є право земельного сервітуту, яке вперше як самостійний земельно-правовий інститут закріплене у ЗК України (гл. 16). Право земельної сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (ст. 98 ЗК України). Визначимо особливості такого речового права:

  • по-перше, підставою сервітуту завжди є наявність сусідньої використовуваної ділянки, інтереси належної експлуатації якої потребують втручання в користування цією земельною ділянкою;

  • по-друге, право сервітуту встановлюється лише тоді, коли неможливо не зачіпати інтереси сусідніх землекористувачів. Право сервітуту не повинно виникати, якщо є можливість експлуатації земельної ділянки, не зачіпаючи інтереси сусідніх землекористувачів;

  • по-третє, право сервітуту передбачає вузькоцільове використання земельної ділянки (для проходу, проїзду, водопроводу, водозабору та ін.);

  • по-четверте, право сервітуту не може бути самостійним предметом угод. Стаття 101 ЗК України забороняє продавати, заставляти земельний сервітут чи передавати його будь-яким способом особою, в інтересах якої встановлено цей сервітут, іншим фізичним та юридичним особам;

  • по-п'яте, право сервітуту має додатковий характер до основного права на земельну ділянку для особи, в користь якої встановлюється цей сервітут. З припиненням права цієї особи на дану земельну ділянку припиняється і право сервітуту;

  • по-шосте, встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею (ст. 98 ЗК);

  • по-сьоме, земельні сервітути бувають постійними і строковими.

Сервітути можуть встановлюватися для: проходу та проїзду на велосипеді через земельну ділянку, проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, прокладення та експлуатації ліній електропередач, зв'язку, трубопроводів інших ліній комунікацій, прокладення на свою земельну ділянку водопроводу із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку, відводу води із своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню, забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, водопою своєї худоби із природної водойми, розташованої на чужій земельній ділянці та прогону худоби до природної водойми, прогону худоби по наявному шляху, встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд і для інших потреб.

Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації земельних ділянок.

Отже, речові права на землю, за Земельним кодексом України, полягають у правах постійного користування землею та земельного сервітуту. Вони є похідними від права власності на земельну ділянку, володіючи при цьому певною самостійністю і незалежністю від права власності.

Підставами користування землями, які не мають речового характеру, є права на землю, засновані на зобов'язаннях. За земельним законодавством України найхарактернішими з них є оренда та застава земельних ділянок.

Правовому регулюванню земельних орендних відносин в Україні присвячено декілька нормативно-правових актів, головними з яких є Земельний кодекс України та Закон України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року [9].

Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та іншої діяльності. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою – не більше ніж 5 років та довгостроковою – не більше як 50 років.

Орендодавцями земельних ділянок є їхні власники або уповноважені ними особи. Орендарями можуть бути громадяни та юридичні особи України, іноземні громадяни та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави (ст. 93 Земельного кодексу України).

Головними ознаками оренди є строковий характер правовідносин, платний характер використання земель, взаємне регулювання відносин, що торкаються використання земельної ділянки сторонами договору оренди.

Питанням застави земельних ділянок у Земельному кодексі України присвячена тільки одна стаття – 133. Відповідно до неї, у заставу можна передавати земельні ділянки, які належать громадянам та юридичним особам на праві власності. Заставодержателями земельної ділянки є тільки банки, які відповідають вимогам, установленим законодавством України. Самоочевидною є потреба прийняття спеціальних законів про іпотеку землі, земельний (іпотечний) банк.

На підставі викладеного доходимо висновку, що не всі права на землю невласників земельних ділянок належно врегульовані законом. Окремі з них, як-от право застави земель, земельного сервітуту, потребують прийняття щодо них спеціального законодавства.

Література

  1. Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. – 2001. – 15 лист.

  2. Білик Ю.Д., Монець В.О. Соціально-економічна спрямованість земельної реформи // Землевпорядний вісник. – 2001. – №1. – С. 10-14.

  3. Указ Президента України "Про Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки" // Урядовий кур'єр. – 2001. – 2 черв.

  4. Крассов О.И. Земельное право: Учебник. – М.: Юристь, 2000.

  5. Ерофеев Б.В. Земельное право. Учебник для высших юрид. уч. заведений. – М.: МЦУПЛ, 1999.

  6. Земельный кодекс Российской Федерации. – М.: ИКФ "ЭКМОС", 2002.

  7. Земельне право: Підручник / За ред. В.І.Семчика і П.Ф.Кулинича. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001.

  8. Земельний кодекс України від 13 березня 1992 року. – К., 1992.

  9. Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №46-47.

Loading...

 
 

Цікаве