WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права на землю не власників земельних ділянок - Реферат

Права на землю не власників земельних ділянок - Реферат

Реферат на тему:

Права на землю не власників земельних ділянок

Основним титулом, на якому здійснюється сьогодні використання земель в Україні, є право власності. Новий Земельний кодекс України [1], прийнятий 25 жовтня 2001 року, істотно змінив структуру земельної власності в Україні порівняно з попереднім земельним законодавством, закріпивши приватну, комунальну та державну власність на землю.

Значно розширено коло суб'єктів права власності на землю в Україні, якими визнаються: а) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності, б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності, в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності.

Зміни власності на землю доцільно проілюструвати й деякими статистичними даними. Зокрема, на початок 2001 року у державній власності перебувало 45,8% земель [2, с. 11]. Здійснено паювання 26,4 млн га, переданих у колективну власність 11419 підприємствам. Право на земельну частку (пай) набули 6,5 млн громадян. Середній розмір земельної частки (паю) становить 4,1 га. Приватизували свої земельні ділянки на площі 3256 тис. га 11 млн громадян, 37,6 тис. фермерських господарств використовують майже 2 млн га сільськогосподарських угідь [3, с. 6]. Ці та інші цифри свідчать про кардинальні перетворення відносин власності на землю в Україні, які є фундаментом для розвитку ринкового обігу земельних ділянок.

Проте, крім права власності як основної організаційно-правової форми використання земель, земельне законодавство передбачає також інші права на земельні ділянки, на підставі яких особи – невласники земельних ділянок вправі їх використовувати. Всі ці титули похідні від права власності на землю.

Правовими підставами виникнення таких прав на землю, як правило, є юридичні факти, що стосуються розпорядження власником землі своїм майном. В одних випадках йдеться про розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває у приватній власності, в інших – публічній. Характерною рисою прав на землю осіб – невласників землі, є їх нерозривний зв'язок з правом власності на ту чи іншу земельну ділянку [4, с. 146].

Права на землю осіб – невласників земельних ділянок поділяються на два види – речові та зобов'язальні. Речові права в земельному праві – одна з правових форм реалізації відносин земельної власності. Їх володільцю вони дають можливість безпосередньо впливати на земельну ділянку шляхом панування на нею [5, с. 183].

Звичайно, провідним у системі речових прав на земельні ділянки є право власності, оскільки тільки власнику належить повний комплект повноважень щодо володіння, користування та розпорядження землею. Однак мета цієї статті – охарактеризувати права на землю невласників земельних ділянок.

До речових прав на землю, передбачених Земельним кодексом України, відноситься право постійного користування земельною ділянкою (ст. 92 ЗК) і земельні сервітути (гл. 16 ЗК). Земельний кодекс Російської Федерації до них відносить також право пожиттєвого спадкового володіння земельними ділянками (ст. 21 ЗКРФ) [6, с. 15]. Такий правовий інститут був закріплений і в українському земельному законодавстві (ЗК від 18 грудня 1990 р.), проте вже рік по тому, з прийняттям нової редакції Земельного кодексу України від 13 березня 1992 року був скасований.

До зобов'язальних відносяться права на землю, які виникають у результаті укладення договорів та угод, наприклад, оренди, строкового користування, застави земель (іпотеки).

Аналіз сучасного земельного законодавства України дає підстави виділити певні характерні особливості прав невласників земельних ділянок.

Щодо речових прав на землю, то вони характеризуються такими ознаками:

  • по-перше, вони певною мірою залежні від правомочностей власника, без згоди якого не можуть здійснюватися деякі правомочності володільця речових прав на землю. Наприклад, користувач без згоди власника не має права на їхню забудову,

  • по-друге, речові права на землю наділені і певною самостійністю, оскільки перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не завжди є підставою припинення речових прав на неї. Користувачі земельними ділянками визнаються земельним законодавством самостійними суб'єктами земельних відносин і не підпорядковані власнику. Наприклад, відповідно до ст. 95 ЗК України землекористувачі мають право на відшкодування збитків, у тому числі й заподіяних йому власником землі. Стаття 152 ЗК надає землекористувачу право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення вчинені власником земельної ділянки або внаслідок втручання власника в справи користувача земельної ділянки,

  • по-третє, речові права на землю головно випливають із закону, а не із зобов'язань, тому вони переважно не можуть бути змінені за погодженням сторін,

  • по-четверте, речові права, як і права власників земельних ділянок, об'єктом своїх повноважень мають земельну ділянку, тобто частину земельної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правом (ст. 78 ЗК України). У результаті цього виникнення, зміна та припинення речових прав підлягає такій же державній реєстрації, як і виникнення, зміна чи припинення права власності на цю ділянку.

Оскільки, речові права на земельну ділянку здійснюються при одночасній наявності права власності на земельну ділянку, то відбувається подвійна реєстрація даних земельних прав: первинна і похідна [див.: 5, с. 183-185]. ЗК України вимагає як реєстрацію права власності та права користування земельною ділянкою (ст. 202), так і державну реєстрацію сервітуту (ст. 100).

Найпоширенішим з речових прав на землю є право користування земельною ділянкою. Наявність такої форми використання земель зумовлено тим, що, по-перше, існують категорії власників землі, які в силу специфіки суб'єкта відповідного права власності не можуть безпосередньо використовувати земельні ділянки. До їх числа відноситься держава та територіальні громади сіл, селищ і міст. По-друге, є чимало випадків, коли власники земельних ділянок тимчасово не мають можливості чи бажання використовувати належні їм земельні ділянки [7, с. 148].

ЗК України від 25 жовтня 2001 року закріплює тільки право постійного користування земельною ділянкою як право володіння та користування земельною ділянкою, що перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Отже, порівняно з ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року, за яким користування землею могло бути постійним або тимчасовим [8], сьогодні його зміст значно звужено. Передусім це полягає в тому, що, крім відсутності права тимчасового користування, значно звужено й коло суб'єктів права постійного користування землею. До них, згідно із ст. 32 ЗК України, відносяться тільки підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Loading...

 
 

Цікаве