WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Земельне та аграрне право способи набуття громадянами права власності на землю: поняття і класифікація - Реферат

Земельне та аграрне право способи набуття громадянами права власності на землю: поняття і класифікація - Реферат

До цивільно-правових способів слід віднести набуття права власності шляхом укладення громадянами різних цивільних угод (правочинів): договору купівлі-продажу земельної ділянки, договору дарування, міни та інших. Однак земля є особливим об'єктом, що перебуває в цивільно-правовому обігу. В наукових колах побутує думка щодо потреби запровадження терміна земельна нерухомість та визначення пріоритетності Земельного кодексу в регулюванні будь-яких правовідносин, об'єктом яких виступає земельна ділянка [5, с. 47]. Земельний кодекс України передбачає особливий правовий порядок продажу земельних ділянок державної чи комунальної форм власності. (ст. 127-130 ЗК України). Укладення цивільно-правових угод між громадянами, а також громадянами та юридичними особами здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог земельного законодавства.

До цивільно-правової групи способів відноситься й набуття права власності в порядку спадкування. Уже зазначалося, що спадкування може відбуватись як стосовно безпосередньо земельної ділянки, так і стосовно нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці. У випадках спадкування за законом цьому способу притаманні певні імперативні риси, оскільки коло осіб – спадкоємців, а отже, потенційних власників земельної ділянки визначається законодавцем і не може бути змінений (розширений) суб'єктами правовідносин.

До адміністративно-правових способів відносяться: безоплатна передача із земель державної і комунальної власності; приватизація земельних ділянок, що були раніше надані громадянам у користування; виділення в натурі (на місцевості) належної громадянам земельної частки (паю). Розглянемо коротко кожен з цих способів.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної та комунальної власності визначені статтею 121 ЗК України. При цьому виникає питання щодо розмежування цього способу та приватизації земельних ділянок. У науковій літературі немає єдино виробленого підходу до розуміння правової природи та значення терміна приватизація. Одні визначають приватизацію як процес передачі земельних ділянок із власності держави у власність недержавних фізичних та юридичних осіб [7, с. 29; 8, с. 34]. При цьому за особливістю суб'єктного складу автори підходу виділяють декілька складових приватизації : 1) одержання земельних ділянок у власність громадянами України із земель запасу, але не для цілей ведення С(Ф)Г; 2) одержання земельних ділянок у власність, наданих раніше у користування; 3) приватизація громадянами України ділянок з метою зайнятися С(Ф)Г; 4) приватизація землі громадянами через колективні форми власності [7, с. 29].

В. Андрейцев визначає поняття приватизація як спеціальний різновид земельно-процесуальних правовідносин, за якими з допомогою активної діяльності їх суб'єктів здійснюється перерозподіл земельного фонду України та виникає право приватної власності громадян на земельні ділянки [9, с. 29]. Як бачимо, єдності стосовно визначення поняття приватизація землі немає . Головну відмінність приватизації від інших способів набуття права власності на майно, зокрема від безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України, слід шукати в Земельному кодексі України. На нашу думку, вищезгадані поняття є фактично тотожними. Єдиною відмінністю, яка випливає з положень Земельного кодексу України, є те, що приватизація як правовий спосіб набуття права власності на землю стосується земельних ділянок, що вже перебувають у користуванні громадян (ст. 118 ЗК України).

Виділення в натурі (на місцевості) належної громадянину земельної частки (паю) як спосіб набуття права власності на землю треба вважати одним з "найстарших", оскільки він є органічним продовженням процесу паювання землі й зародився ще в 1994 році, на зорі реформування земельної сфери. За своїми ознаками земельна частка (пай) – це не визначена в натурі земельна ділянка. Вона є особливою юридичною категорією, її не можна ототожнювати з конкретною земельною ділянкою, так само як і з середньою земельною часткою.

Погоджуючись з такою позицією, наведемо суттєві ознаки, що характеризують земельну частку (пай): 1) вона не існує як об'єкт матеріального світу; 2) вона має вартісний та кількісний вимір; 3) вартість земельної частки (паю) визначається нормативним шляхом, виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність земель та кількості осіб, що мають право на земельну частку (пай); 4) право на земельну частку (пай) посвідчується особливим документом – сертифікатом на право на земельну частку (пай); 5) право на земельну частку (пай) є підставою для одержання земельної ділянки в натурі [10, с. 49].

Передбачений статтею 119 Земельного кодексу України спосіб набуття права власності – набувальна давність не можна віднести до жодного з "чистих" цивільно-правових або адміністративно-правових способів набуття права власності. Як інститут цивільного права, набувальна давність звичайно має глибокі цивільно-правові корені. Однак особливість процедури набуття права приватної власності за цим способом, визначена п. 1 ст. 119 ЗК України, вносить у цей спосіб адміністративно-правовий аспект. Йдеться про необхідність звернутися громадянину, який добросовісно, відкрито і безперервно користувався земельною ділянкою упродовж 15 років, до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність. Фактично встановлено дозвільний порядок виникнення права власності на землю. Тому набувальну давність слід віднести до так званих змішаних способів набуття громадянами права власності на земельну ділянку.

Література

  1. Новаковський Л., Будзілович І., Леонець В., Юрченко А. Земельна реформа в Україні продовжується...(до 10-ї річниці) // Право України. – 2001. – №1.

  2. Земельне право: Підручник / За ред. В.І. Семчика, П.Ф. Кулинича. – К.: Видавничий дім Ін Юре, 2001.

  3. Кулинич П. Новий Земельний кодекс України: яким йому бути? // Право України. – 2000. – №10.

  4. Ерофеев Б.В. Земельное право: Учебник для ВУЗов. – М.: Новый юрист, 1998.

  5. Будзилович І., Юрченко А. Чи можна вважати майном земельну нерухомість України? // Право України. – 1999. – №11.

  6. Титова Н. Землі як об'єкт правового регулювання // Право України. – 1998. – №4.

  7. Ковальчук Т., Заєць О. Приватизація земель в Україні: шляхи розв'язання законодавчих колізій // Право України. – 1999. – №8.

  8. Андрейцев В. Земельная реформа: Приватизация. Экология. Право. – К., 1997.

  9. Андрейцев В. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні. Навчальний посібник. – К.: Істина, 1999.

  10. Носік В., Коноваленко Т. Щодо правової природи земельної частки (паю) // Право України . – 2000. – №3.

Loading...

 
 

Цікаве