WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Земельне та аграрне право способи набуття громадянами права власності на землю: поняття і класифікація - Реферат

Земельне та аграрне право способи набуття громадянами права власності на землю: поняття і класифікація - Реферат

Реферат на тему:

Земельне та аграрне право способи набуття громадянами права власності на землю: поняття і класифікація

Однією з найважливіших складових у здійсненні економічних перетворень в Україні є ліквідація монополії "виключного права державної власності на землю". Серед головних положень Декларації про державний суверенітет від 16 липня 1990 року є таке: земля є власністю українського народу. Відтак з самого початку земельної реформи постало ключове питання створення нової юридичної схеми земельних відносин, яка мала істотно відрізнятися від тогочасної схеми, побудованої на принципах монопольного права державної власності на землю [1, с. 37]. Виходячи з цього, особливого значення набуває проблема чіткого теоретичного визначення та практичного застосування системи науково обґрунтованих правових способів набуття громадянами права власності на землю.

Прийняті за більш ніж десятирічну історію проведення земельної реформи в Україні нормативно-правові акти (більшість з яких є підзаконними) не дають змоги виробити чітку систему способів набуття громадянами права власності на землю [2, с. 114-115]. Вперше відносно визначену систему таких способів передбачено в Земельному кодексі України від 25 жовтня 2001 року [3, с. 51]. Відповідно до статті 81 ЗК України, громадяни набувають право власності на земельні ділянки в такий спосіб: 1) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; 2) безоплатної передачі із земель державної та комунальної форм власності; 3) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані громадянину у користування; 4) прийняття спадщини; 5) виділення в натурі (на місцевості) належної громадянину земельної частки (паю). Цей перелік не є вичерпним, оскільки законодавець передбачив й інші способи набуття громадянами права власності на землю. Стаття 119 Земельного кодексу України запроваджує інститут набувальної давності, яка також є способом набуття права власності на землю. Для правильного розуміння правової природи зазначених способів необхідно дати визначення поняттю спосіб набуття права власності.

Визначити поняття можна на підставі ознак, які характеризують означуване поняттям явище. Виділимо ознаки, які характеризують поняття спосіб набуття права власності. Передумовою набуття права власності є наявність певного юридичного складу, тобто сукупності юридичних фактів – конкретних, об'єктивних обставин, з якими законодавство прямо чи побічно пов'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин [4, с. 194]. Ці юридичні факти повинні відповідати таким вимогам: 1) зв'язок із Законом – прямий (коли факт передбачений у гіпотезі правової норми) або побічний (коли факт не передбачений у Законі, проте за змістом Закону ці правовідносини не можуть існувати без наявності цього факту); 2) наявність у них об'єктивного реального змісту; 3) конкретність юридичного факту, що містить фактичну конкретність (яка виражається в об'єктивно існуючій реальності) та документально доведену конкретність. Наявність останньої ознаки є обов'язковою, оскільки яким би не був юридичний факт, якщо він не доведений документально, він не може бути підставою для виникнення права власності на землю. Наприклад, якщо не укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, якими б одностайними не були сторони щодо укладення даної угоди, вона не породжує у покупця права приватної власності на об'єкт продажу [4, с. 194-196].

Однак поняття спосіб набуття права власності не можна зводити лише до наявності певного юридичного складу, тобто сукупності передбачених Законом реальних, конкретних, об'єктивних обставин. Обов'язковою і визначальною є активна поведінка зацікавленого суб'єкта, спрямована на реалізацію ним передбаченого Законом його права на одержання землі у власність. Оскільки така поведінка не здійснюється суб'єктом у довільній формі, можна говорити про таку її ознаку як регламентованість Законом, наявність певних процесуальних рамок. Отже, на підставі викладеного, сформулюємо так це поняття: спосіб набуття права власності на землю – це передбачена земельним законодавством України сукупність послідовних дій зацікавленого суб'єкта, яка за наявності певних, визначених Законом, об'єктивних і конкретних обставин породжує у суб'єкта право приватної власності на земельну ділянку.

Вся сукупність юридично визначених способів набуття громадянами права власності на землю може бути класифікована на підставі певних критеріїв. Щодо проблеми класифікації, то у наукових поглядах немає єдності. Російський вчений Б.В. Єрофєєв пропонує такий поділ правових фактів, на підставі яких виникають правовідносини власності на землю.

До першої групи він відносить адміністративні акти державних органів, видані в межах їхньої компетенції.

До другої групи відносяться правочини (угоди) громадян щодо придбання земельних ділянок у власність. При цьому правочини (угоди) Б.В. Єрофєєв поділяє на прямі та непрямі. Прямі правочини (угоди) мають своїм об'єктом земельну ділянку й характеризуються винятково земельно-правовою природою. Непрямі правочини (угоди) мають своїм об'єктом не лише земельну ділянку, а й інші, більш важливі для громадянина майнові об'єкти та іншу нерухомість, розташовану на цій ділянці. Такі правочини мають переважно цивільно-правову природу.

До третьої групи обставин, з якими Закон пов'язує виникнення права власності на землю, автор відносить цілу групу юридичних складів, що дає нам підстави умовно визначити цю групу способів як змішану. Зокрема, мова йде про набуття права власності в порядку спадкування. При цьому можливе як спадкування безпосередньо земельної ділянки, так і спадкування нерухомості, розташованої на земельній ділянці.

У першому випадку спосіб набуття права власності має переважно цивільно-правову природу, у другому – змішану цивільно-правову й земельно-правову. До цієї групи способів набуття права власності на землю Б.В. Єрофєєв відносить також вступ у господарські товариства й виробничі кооперативи. Водночас видається документ, що посвідчує кількісний та якісний вираз земельних прав учасників товариства. До змішаної групи належить й інститут набувальної давності. Безперервне користування земельною ділянкою протягом певного, визначеного законодавством терміну, надає користувачеві право на набуття земельної ділянки у власність. Також до змішаної групи способів дослідник відносить приватизацію земельної ділянки. Саме поняття приватизація він розуміє як передачу з державної чи муніципальної власності у власність громадян та юридичних осіб земельних ділянок, що перебувають у них на праві постійного користування, пожиттєвого успадкованого володіння чи оренди [4, с. 197].

На наш погляд, Б.В. Єрофєєв у проведеній класифікації використовує дещо змішані, чітко не визначені критерії розподілу досліджуваних способів на групи. Відсутня й чітка термінологія для позначення кожної з груп. Однак досить вдалим є виділення у деяких зі способів набуття права власності цивільно-правових та земельно-правових ознак (наприклад, поділ ознак спадкування).

Критерієм поділу способів набуття громадянами права власності на землю має бути, як видається, метод правового регулювання, який покладено в основу регулювання правовідносин щодо набуття громадянами права власності на землю. Відповідно до двох загальних методів правового регулювання суспільних відносин – цивільного (диспозитивного) та адміністративного (імперативного) існує й дві групи способів набуття громадянами права власності на землю: група цивільно-правових способів та група адміністративно-правових способів.

Loading...

 
 

Цікаве