WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Розмежування юрисдикційних повноважень щодо розгляду скарг у сфері управлінської діяльності - Реферат

Розмежування юрисдикційних повноважень щодо розгляду скарг у сфері управлінської діяльності - Реферат

Якщо питання щодо законності зняття з квартирного обліку не буде вирішено в такому порядку (рішення житлової комісії із затвердженням командиром військової частини), то військовослужбовець, відповідно до ст. 5 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей," може оскаржити в суд незаконне рішення житлової комісії.

У випадку, коли згідно із законодавством житлове приміщення надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та профкому або за спільним рішенням громадської організації та її профспілкового органу з наступним повідомленням виконкому місцевої ради або місцевої державної адміністрації (ст. 52, 53 Житлового кодексу Української РСР), право на житлове приміщення виникає з часу його надання, тому у разі відмови у видачі ордера може бути заявлено позов про його видачу [ПІО, с. 230].

Згідно з положенням ст. 55 Конституції України і ст. 70 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо права цих громадян захищати у відповідних державних, судових органах свої законні інтереси та інтереси дітей рішення комісій при Київський і Житомирській облдержадміністраціях і при Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи про вирішення спірних питань, відмову видати посвідчення, його вилучення може бути оскаржене до суду, який розглядає ці скарги у порядку, передбаченому гл. 31 –А ЦПК.

Правила ст. 104 Закону України "Про пенсійне забезпечення" щодо оскарження рішеньоргану, який призначає пенсію, поширюються як на рішення про відмову у її призначенні, так і на рішення щодо її розміру, часу виплати, виплати за минулий час тощо і не заперечують можливості оскарження цих рішень до суду .

Оскільки на розгляд на підставі ст. 40 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ скарг рядового або начальницького складу цих органів на незаконність їх звільнення зі служби ворганах внутрішніх справ за ініціативою адміністрації провадиться у порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК, порядок, передбачений Кодексом законів про працю України для розгляду індивідуальних трудових спорів, і норми законодавства про працю, що регулюють припинення трудових відносин, до цих правовідносин не застосовуються.

Визнавши рішення про звільнення незаконним, суд своїм рішенням зобов'язує відповідну службову особу чи орган поновити заявника відповідно на службу в органах внутрішніх справ.

Верховний Суд України дійшов висновку, що, відповідно до ст. 124 та п. 1 Перехідних положень Конституції України, підлягають судовому розгляду у порядку, передбаченому законодавством про працю (глава XV Кодексу законів про працю) справи, які, згідно з чинними до прийняття нової Конституції України нормами законодавства, вважаються непідвідомчими судам (про дострокове звільнення від виборної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обирали; про особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини; про встановлення посадових окладів, тарифних сіток тощо).

Спори з питань прав і обов'язків працівників, визначених законодавством, трудовим договором, статутами, іншими нормативно-правовими актами, вирішуються судом у позовному порядку.

У такому, зокрема, порядку в разі спору вирішуються й вимоги працівника про видачу йому власником підприємства (установи, організації) довідки про його роботу (про місце роботи, посаду, спеціальність, кваліфікацію, професію, період роботи, інші відомості, які фіксуються у процесі роботи).

Під час вирішення питання спорів, пов'язаних з наданням, збиранням, зберіганням і поширенням конфіденційної інформації про особу і оскарження рішень прокуратури слід мати на увазі, що рішенням Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року у справі щодо офіційного тлумачення ст. З, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та ст. 12 Закону України "Про прокуратуру" роз'яснено розуміння окремих частин

Частину першу ст. 23 Закону України "Про інформацію" треба розуміти так: забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав і свобод людини. До конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).

Частину п'яту ст. 23 Закону України "Про інформацію" слід розуміти так: кожна особа має право ознайомитися із зібраною інформацією в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях, якщо відомості не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Медична інформація, тобто свідчення про стан здоров'я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого результату захворювання, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної інформації з обмеженим доступом. Лікар зобов'язаний на вимогу пацієнта, членів його сім'ї або законних представників надати їм таку інформацію повністю і у доступній формі.

В особливих випадках, як це передбачає ч. 3 ст. 39 Основ законодавства про охорону здоров'я, коли повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта, лікар може її обмежити. У цьому разі він інформує членів сім'ї або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого. Так само лікар діє, коли пацієнт перебуває у непритомному стані.

У випадках відмови у наданні або навмисному приховуванні медичної інформації від пацієнта, членів сім'ї або законного представника вони можуть оскаржити дії чи бездіяльність лікаря безпосередньо до суду або, за власним вибором, до медичного закладу чи органу охорони здоров'я.

Правила використання відомостей, що стосується лікарської таємниці – інформації про пацієнта – встановлюються ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я та ч. 3 ст. 46 Закону України "Про інформацію".

Частину тертю ст. 48 Закону України "Про інформацію" не можна розуміти як вимогу обов'язкового оскарження протиправних дій посадових осіб спочатку до органів вищого рівня, а потім до суду. Це робиться на вибір заявника, оскільки безпосереднє звернення до суду є конституційним правом кожного.

Положення частини четвертої ст. 12 Закону України "Про прокуратуру" щодо можливості оскарження прийнятого прокурором рішення до суду лише у передбачених законом випадках визнано неконституційним, оскільки винятки з конституційних норм встановлюються самою Конституцією, а не іншими нормативними актами. Тому прийняття Генеральним прокурором рішення щодо скарги не є перешкодою для подальшого звернення до суду.

Судовий захист у таких випадках залежно від характеру правовідносин здійснюється або у позовному провадженні, або у провадженні по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, або у окремому провадженні, або у порядку кримінального судочинства.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про дорожній рух," переобладнання транспортного засобу, що призвело до зміни його облікових даних, не відображене в реєстраційних документах, невідповідність реєстраційних даних записам у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті, технічному або реєстраційному талоні) можуть бути підставою для заборони експлуатації цього транспортного засобу з вилученням державних номерних знаків, а не вилучення самого транспортного засобу.

Вилучення транспортного засобу у зазначених випадках або заборона його експлуатації з вилученням державних номерних знаків у випадках, не передбачених ст. 17 Закону, можуть бути підставою для визнання незаконними цих дій органів, що здійснюють контроль у сфері дорожнього руху.

У порядку, встановленому главою 31-А ЦПК, не можуть вирішуватися скарги на рішення з питань надання або вилучення земельної ділянки, видачі ордера на житлове приміщення, на рішення комісії з питань реабілітованих, спільні рішення адміністрації і профкому з питань квартирного обліку й надання жилих приміщень, а також на дії, оскарження яких має проводитись у позовному чи в іншому судовому порядку. Тому суд відмовляє у прийнятті таких скарг для розгляду у передбаченому главою 31-А ЦПК порядку, а якщо справу було порушено, скаргу залишає без розгляду з тим, щоб заявник звернувся в установленому для цього порядку.

Loading...

 
 

Цікаве