WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Учасники заставних правовідносин - Реферат

Учасники заставних правовідносин - Реферат

Реферат на тему:

Учасники заставних правовідносин

Учасниками заставних відносин в усіх випадках є заставодержатель, заставодавець. Заставодержатель – це особа, якій передають речі, майнові права, цінні папери та ін., як засіб забезпечення повернення виданої, наприклад, за кредитним договором позики. Заставодавцем є юридична особа (установа, організація, підприємство) чи фізична – власник або особа, уповноважена на передавання майна, права вимоги, цінних паперів тощо для забезпечення виконання зобов'язання.

Однак, крім заставодержателя і заставодавця, учасниками заставних правовідносин можуть бути також інші особи. Зокрема, інколи в договори застави включають умову про майнового поручителя – особу, яка зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання боржником свого зобов'язання в повному обсязі чи в його частині. Водночас немає чіткої визначеності поняття і правового статусу поручителя в заставних правовідносинах.

Цивільний кодекс України визначає поруку як самостійний спосіб забезпечення зобов'язань. Майновий поручитель не є стороною договірних відносин, наприклад кредитних. Проте, відповідно до заставної поруки, поручитель зобов'язується перед банком відповідати за виконання боржником свого зобов'язання – повернути позику і сплатити відсотки за її користування в межах вартості переданого в заставу майна.

Крім того, вартість заставного майна повинна покривати вартість кредиту, відсотки за її користування, вона має сплатити можливі збитки і штрафні санкції, стягнуті за неналежне виконання боржником своїх зобов'язань. Необхідно враховувати також те, що коли предмет застави переходить до заставодержателя, його вартість повинна покривати ще й витрати, зумовлені утриманням і збереженням заставленого майна. У разі реалізації предмета застави покриваються також пов'язані з цим затрати. Зокрема, банки встановлюють співвідношення перелічених витрат до вартості заставленого майна не менше ніж 1 : 1,5 або навіть 1 : 2. [1, с. 16].

На наш погляд, поручитель не може бути учасником заставних правовідносин. За своїм змістом відносини з участю поручителя не охоплюються заставою. В такому разі йдеться про комбінований спосіб забезпечення, який складається з поруки і застави. Відтак відносини поруки і застави, не врегульовані договором, повинні регламентуватися різними нормативними актами.

Учасником заставних правовідносин можуть бути так звані треті особи. До них належать:

  • особа, яка одержує певні права, повноваження чи обов'язки, згідно з договором застави, проте не виступає заставодержателем або заставодавцем;

  • особа, боржник за кредитним договором, в інтересах якої укладається договір застави, коли заставодавцем виступає майновий поручитель.

Як видається, необхідн уніфікувати понятійний апарат заставних правовідносин. Адже, як уже відзначалося, порука і застава – різні способи забезпечення. Отже, необхідно розглядати окремо правовідносини застави і майнової поруки. Відповідно, майновим поручителем є особа, яка згідно з договором поруки зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання боржником свого зобов'язання у повному обсязі.

Вищий арбітражний суд України в своєму Роз'ясненні від 24 грудня 1999 р. №025/002 "Про деякі питання вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу" підкреслює, що за змістом ст. 11 Закону України "Про заставу" заставодавцем – як боржником, так і майновим поручителем – може бути підприємство чи організація, що є власником майна і має право відчужувати майно, або держава в особі уповноважених нею органів, а також підприємство чи організація, яким власником передано це майно і право застави на нього.

Отже, в заставних відносинах може брати участь поряд із заставодавцем і заставодержателем також майновий поручитель. Привертає увагу правова природа участі поручителя в заставі, однак, крім поручителя, учасником забезпечувальних відносин може бути гарант.

Не можна ототожнювати заставу як спосіб забезпечення з гарантією. Гарантом, як правило, виступає банк, або інша кредитно-фінансова чи страхова установа. В силу гарантії гарант на прохання іншої особи (принципала) дає письмове зобов'язання заплатити кредитору принципала (бенефіціару), відповідно до умов наданого гарантом зобов'язання, грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.

Гарант також забезпечує належне виконання зобов'язання перед бенефіціарієм. Гарантія принципово відрізняється від інших способів забезпечення виконання зобов'язань, в тому числі від застави і поруки, оскільки передбачене, наприклад, банківською гарантією зобов'язання гаранта перед бенефіціаром не залежить у відносинах між ними від головного зобов'язання, в забезпечення якого вона видана, навіть якщо в гарантії зроблено посилання на це зобов'язання. Принцип незалежності обов'язку гаранта перед бенефіціарієм від головного виявляється також в тому, що підставами для відмови у задоволенні вимог бенефіціара можуть бути виняткові обставини, спричинені недотриманням умов самої гарантії, які не мають жодного стосунку до головного зобов'язання [2, с. 3].

Отже, крім поручителя учасником забезпечувальних відносин може бути гарант. Цивільний кодекс України не розкриває змісту поняття гарантія, однак називає гарантію серед інших правових засобів забезпечення належного виконання зобов'язань. На наш погляд, треба відмежувати відносини застави від гарантії і поруки. Хоча законодавство, що регулює заставу, передбачає серед учасників поручителя, його не можна розглядати як учасника саме заставних правовідносин.

Суб'єктами заставних правовідносин є заставодавець і заставодержатель. У рамках застави вони здійснюють суб'єктивні права і виконують обов'язки. Поручительство слід розглядати як додатковий, поряд з заставою, спосіб забезпечення. У разі задоволення вимог кредитора майновим поручителем відносин застави між заставодержателем (кредитором) і заставодавцем (боржником) припиняються. Водночас поручитель одержує право регресу до боржника, який був заставодавцем. Однак взаємовідносини боржника і поручителя здійснюватимуться в рамках правовідносин поруки. Відтак, майновий поручитель не належить до кола осіб – учасників заставних правовідносин, а його правовий статус визначає законодавство, що регулює поруку як спробу забезпечення.

Отже, заставодавцем може бути не лише боржник за забезпеченим заставою зобов'язанням, а й третя особа (майновий поручитель). Оскільки поручитель не є боржником за головним договором, його забезпечення перед заставодержателем не можуть перевищувати суму, виручену від реалізації заставленого майна, якщо інше не передбачено законом або договором. До майнового поручителя, який виконав забезпечення заставою зобов'язання, переходять усі права кредитора за цим зобов'язанням.

В літературі порушено питання про необхідність розмежовувати майнову поруку при заставі від договору поруки [1, с. 15]. Зокрема, на відміну від договору поруки, за яким поручитель несе солідарну майнову відповідальність з боржником, майновий поручитель у разі застави відповідає у межах певної частини майна. Водночас майновий поручитель не є стороною головного договору, забезпеченого заставою. Він лише зобов'язується перед кредитором відповідати за виконання боржником договірних зобов'язань у повному обсязі або в частині у межах вартості переданого ним у заставу майна.

Як бачимо, використання в законодавстві про заставу терміна поручитель приводить до своєрідної юридичної тавтології в регулюванні заставних та інших забезпечувальних відносин, зокрема поруки. Це може приводити до помилкового застосування нормативних положень, що регулюють відносини поруки. Отже, виникає потреба змінити редакцію ст. 11 Закону України "Про заставу", замінивши термін майновий поручитель на заставний поручитель. Відповідно ч. 2 ст. 11 Закону формулюватиметься так: "Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа – заставний поручитель".

Література

  1. Ляшенков В., Середюк А. Залог в условиях развития рыночных отношений // Предпринимательство, хозяйство и право. – М. – 2000. – №11.

  2. Див.: Ревенко О. Актуальные проблемы обеспечения исполнения договорных обязательств // Юридическая газета. – К. – 2001. – №3.

Loading...

 
 

Цікаве