WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Цивільне, підприємницьке та цивільно-процесуальне право колізійні норми речового права та їх уніфікація - Реферат

Цивільне, підприємницьке та цивільно-процесуальне право колізійні норми речового права та їх уніфікація - Реферат

Реферат на тему:

Цивільне, підприємницьке та цивільно-процесуальне право колізійні норми речового права та їх уніфікація

Згідно з чинним Цивільним кодексом України (ст. 5693), право власності на річ визначається за законом країни, де ця річ перебуває. Така колізійна прив'язка найвідоміша в міжнародній практиці і доктрині. Так Законом про міжнародне приватне право Австрії, Цивільному кодексі Португалії, Цивільному кодексі Японії, Законом про регулювання в галузі міжнародного приватного права ФРН передбачено, що до речових прав і права власності застосовується законодавство країни, де річ перебуває.

Для врегулювання відносин, зумовлених речових прав, законодавство України, Російської Федерації, інших країн Східної Європи та Китаю здебільшого також передбачає застосування права місцезнаходження речі, яке стосовно придбання, зміни і припинення права власності на річ визначається на момент виникнення факту, з яким пов'язані відповідні правові наслідки. Водночас вирішуючи окремі питання, пов'язані з речовими правами, простежуємо певні відмінності. Зокрема, це торкається вибору закону щодо речових прав на рухоме майно, яке перебуває в дорозі.

Так, згідно з ст. 569 Цивільного кодексу України, виникнення і припинення права власності на річ за зовнішньоторговою угодою визначаються за законом місця її укладення, якщо інше не встановлено погодженням сторін. Право власності на річ, що перебуває в дорозі, за зовнішньоторговою угодою визначається за законом країни, з якої цю річ відправлено, якщо знову ж таки інше не встановлено погодженням сторін.

Згідно з законодавством деяких країн, наприклад Угорщини, на річ, що перебуває в дорозі на підставі договору, право власності вирішується за законом країни місця призначення (23 Закону про міжнародне приватне право). В проекті Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на рухоме майно, що перебуває в дорозі за правочином, визначається за правом країни, з якої це майно відправлено, якщо інше не встановлено погодженням сторін. Законодавство Словаччини також передбачає застосування права місця її відправлення.

По-різному визначається в законодавстві про міжнародне приватне право закон, який застосовується до речових прав, що виникли на підставі права набувальної давності. Угорське законодавство в цьому випадку передбачає застосування права місцезнаходження речі в момент збігу строку давності, а словацький – в момент початку перебігу цього строку.

Із зазначеного правила (lex rei sitae) у законодавстві деяких країн є винятки. Зокрема, згідно з Законом про міжнародне право Угорщини (32.1), до права власності та інших речових прав на повітряні і водні транспортні засоби застосовується закон держави, "під прапором або іншим знаком суверенітету якого зазначене судно курсує".

Чинний Цивільний кодекс України не містить колізійних прив'язок стосовно речових прав. У проекті Цивільного кодексу речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються за правом країни, в якій це майно перебуває, якщо інше не передбачено законом.

У разі зміни місця перебування речі вирішальним визнається закон країни, де перебувала річ у момент виникнення обставин, внаслідок яких постало чи припинилося право власності. Зокрема, таке положення передбачено в Польській Республіці Законом про міжнародне приватне право, в Угорщині Законом про міжнародне приватне право.

В Україні виникнення і припинення права власності на річ визначаються за законом країни, де ця річ перебувала на той момент, коли сталася дія чи склалися інші обставини, які послужили підставою для виникнення або припинення права власності, якщо інше не передбачено законодавством України.

Законом певної держави місце перебування речі зумовлює перелік предметів, які можуть бути об'єктом права власності. Власник повинен керуватися законами держави перебування речі в момент учинення відповідних дій. Обсяг повноважень власника, а саме: володіння, користування, розпорядження також визначатиметься законами країни, на території якої річ перебуває. У разі переїзду власника в іншу країну обсяг його прав може змінитися, оскільки застосовуватимуться закони іншої країни.

Право власності на річ, яке виникло за законом місця її перебування, не припиняється внаслідок подальшого переміщення речі в іншу країну. Захист добросовісного набувача речі здійснюється відповідно до закону місця перебування речі або тієї країни, на території якої склалися обставини, які послужили підставою набуття права власності.

Колізійна прив'язка до закону місця перебування речі не застосовується, якщо йдеться про майновий комплекс. Майновий комплекс має такий правовий режим: юридична доля всіх його складових має бути взаємопов'язана. Зокрема, такий принцип застосовується до майна юридичної особи.

Важливе значення мають також питання, пов'язані з моментом переходу права власності на річ та ризику випадкової загибелі речі. Колізії виникають внаслідок того, що в цивільному праві різних країн неоднозначно визнається момент переходу ризику. В цивільних кодексах Голландії, Швейцарії ризик випадкової загибелі речі переходить до покупця в момент укладення контракту, притому право власності на проданий товар може до покупця не переходити. Згідно із законодавством Великобританії, Франції, Німеччини, момент переходу права власності збігається з моментом переходу ризику випадкової загибелі речі.

Питання виникнення права власності на рухомі речі, відповідно до шведського права, пов'язується з передачею речі. У особи, яка придбала рухому річ згідно з договором купівлі-продажу не виникає право власності навіть тоді, якщо цю річ оплачено. Звідси ризик випадкової загибелі речі переходить до покупця після передачі йому речі, якщо інше не обумовлено договором. Питання переходу ризику регулюються Законом про продаж товару і має назву ризик ціни. Зокрема, 17 Закону про продаж товару визначає, за яких обставин покупець повинен виплатити повну вартість за товар незалежно від того, що товар випадково загинув або пошкоджений. Шведське законодавство пов'язує перехід ризику з доставкою. Передача товару покупцю кваліфікується як доставка. Якщо такого погодження між сторонами немає, то час і спосіб доставки визначають, керуючись законодавством. Здебільшого, у разі недосягнення згоди між сторонами товар передають за місцем проживання продавця або за місцезнаходженням його торговельного підприємства.

Торговельний кодекс Чехії пов'язує виникнення права власності на товар з переданням його покупцю. До цього покупець набуває право власності на товар, який перебуває в дорозі з моменту отримання права розпорядження вантажем. Сторони можуть письмово погодити, що покупець набуває право власності до настання зазначеного моменту, якщо предметом договору купівлі є товар, визначений індивідуальними ознаками або родовими ознаками за умови, що його можна відрізнити під час переходу права власності від подібного товару (443, 444).

Ризик випадкової загибелі товару, згідно з Торговельним кодексом Чехії, переходить до покупця в момент прийняття ним товару від продавця. Якщо в момент укладення договору товар перебував у дорозі, ризик випадкової загибелі товару переходить до покупця в момент передання товару першому перевізнику (455, 460).

Виникнення права власності на річ у законодавстві Російської Федерації пов'язується з моментом передання речі. Ризик випадкової загибелі речі переходить до набувача водночас з виникненням у нього права власності. Наприклад, ст. 223 Цивільного кодексу Російської Федерації передбачає таке положення: "Право власності у набувача речі за договором виникає з моменту її передачі, якщо інше не передбачено законом або договором. У випадку, коли відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації, якщо інше не встановлено законом."

Норма аналогічного змісту встановлена в Цивільному кодексі України. Зокрема, право власності (право оперативного управління) у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження відчужуваних речей переходить до набувача водночас з виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлене законом або договором. Якщо відчужувач прострочив передачу речі або набувач прострочив прийняття їх, ризик випадкової загибелі або випадкового зіпсування несе сторона, що прострочила (ст. 130 ЦК).

Уніфікація правових норм є необхідною передумовою усунення суперечностей у правовому регулюванні речових прав. Уніфікація здійснюється на міждержавному рівні, а також у рамках і під егідою міжнародних організацій. Про це свідчать кодифікація норм речового права в національному законодавстві, участь України в міжнародних організаціях, укладення численних двосторонніх і багатосторонніх договорів. Адже сам характер речових відносин з участю іноземного елементу потребує їхнього регулювання не лише нормами національного законодавства, а також на міждержавному рівні.

Окремі аспекти правового регулювання речових прав уніфіковані в міжнародних договорах. Зокрема, питання передання речей як товару за договорами міжнародної купівлі-продажу або поставки регулюються численними двосторонніми міжнародними договорами України з іноземними державами. Так Торговельною Угодою між Урядом України і Урядом Арабської Республіки Єгипет (ст. 6) передбачено, що імпорт та експорт товарів і послуг здійснюватиметься на основі контрактів, укладених між фізичними та юридичними особами двох країн за світовими цінами, відповідно до їхніх законів і правил та міжнародної торговельної практики.

Відповідно до Угоди між Україною та Республікою Куба про торгівлю і співробітництво (ст. 3), конкретні умови поставки товарів і надання послуг установлюються в контрактах, які укладаються між уповноваженими учасниками взаємних зовнішньоекономічних зв'язків згідно з національним законодавством кожної із Договірних Сторін і з дотриманням міжнародних торговельних норм і практики. Відтак, права і обов'язки сторін, а також момент переходу права власності на речі, які становлять предмет поставки, визначаються національним законодавством України та Куби.

Забезпечити уніфікацію норм, які регулюють право власності, покликані також двосторонні договори України про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах. Зокрема, у Договорі про правову допомогу в зазначених галузях між Республікою Польща і Україною регулюються відносини, що стосуються нерухомого майна (ст. 32). Цією статтею передбачено, що правові відносини стосовно нерухомого майна визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої перебуває нерухоме майно. Згідно з (ст. 34) цього Договору, форма правової дії щодо нерухомого майна визначається законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої перебуває нерухоме майно.

Міжнародний Кодекс Бустаманте підкреслює, що правовий режим майна незалежно від виду підлягає закону його місцезнаходження. Для визначення, яке майно відноситься до рухомого чи нерухомого, завжди застосовується територіальний закон без шкоди для прав, набутих третіми особами. Водночас Кодекс Бустаманте передбачає, що коли не встановлене інше правило і у випадках, не передбачених названим актом, вважається, що рухомість перебуває у місці проживання їхнього власника або, якщо немає власника, – їхнього володільця – (ст. 110). До способів набуття власності застосовується закон, де склалися обставини, які послужили підставою для набуття права власності, якщо в названому кодексі немає інших положень.

Отже, визначальним принципом, який міститься в Кодексі Бустаманте, є місце перебування речі. Набувальна давність стосовно рухомого і нерухомого майна регулюється також законом місця його перебування. Якщо рухоме майно змінює це місце протягом встановленого строку, то позовна давність визначається за законом місця, де майно перебуває в момент перебігу цього строку.

Уніфікація всіх спеціальних колізійних прив'язок у міжнародному аспекті викликає певні труднощі, в зв'язку з різним підходом до формул їх застосування. Згідно з національним законодавством України у разі суперечності між вітчизняною нормою права та міжнародним договором застосовуються правила, встановлені міжнародним договором. Відтак перспектива уніфікації колізійних правил інституту права власності має важливе значення для створення однакових засад регулювання речових прав і права власності в національних системах права.

Література

  1. Введение в шведское право. // Под ред. Б.С. Крилова. – М.: Юрид. л-ра., 1986.

  2. Джеров А. Вещно право. – София: Изд. на Българската академия на науките, 1993;

  3. С. Вагацума, Т. Ариидзуми. Гражданское право Японии. – М.:Прогресс, 1983.

Loading...

 
 

Цікаве