WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Вплив європейських доктрин на генезу територіального самоврядування в республіці польща - Реферат

Вплив європейських доктрин на генезу територіального самоврядування в республіці польща - Реферат

Реферат на тему:

Вплив європейських доктрин на генезу територіального самоврядування в республіці польща

У країнах з тривалою традицією демократії інститути самоврядування вже давно стали звичайним явищем. Однак держави, які віднедавна проходять процес демократизації і прагнуть посісти відповідне місце у світовій спільноті, повинні задіяти усі можливі ресурси з метою побудови сучасної системи організації місцевого життя. Зрозуміло, що, далеко не в останню чергу при цьому, уряд звертатиметься до теоретичних розробок і досвіду їх випробування в різноманітних соціально-політичних умовах.

Ми звернули свій погляд на питання впливу правової думки на генезу самоврядних традицій нашого західного сусіда невипадково. Хоч історично коріння територіального самоврядування в Польщі сягає часу зародження цього феномену як політичної думки і правового інституту в країнах Європи, тобто кінця ХVІІІ ст., еволюція самоврядних традицій зазнала вимушеної перерви в післявоєнний період. Перебування упродовж 45 років під політичним впливом СРСР залишило свій руйнівний слід як у практиці, так і в теорії самоврядування. Без сумніву, процес доктринального та інституційного відродження територіального самоврядування потребує глибокого розуміння відомих концепцій та наслідків їх впровадження в життя. На нашу думку, саме доктринальна суть, яка лежить в основі реформ, має вирішальне значення для їхньої реалізації. Не буде перебільшенням стверджувати, що без цього внутрішнього змісту самоврядні інститути будуть лише беззмістовною формою, яка постійно підлягатиме небезпеці деформації.

Сучасна доктрина територіального самоврядування завдячує своєму розвитку, з одного боку, політичній думці Просвітництва, з іншого – теорії природничого права. Саме ідеї, проголошені французькою революцією, які надавали громадянину, поряд з приватними, публічні права, були суттєвим поворотом в історії політичної Європи і відправним моментом самоврядування в його сучасному розумінні. Французькі архітектори революційних перетворень місцевої державної адміністрації надали правовий вимір ідеї самостійної самоврядної територіальної громади законом від 14 грудня 1789 р. Згадуючи ідеологів децентралізації того часу, слід назвати імена політиків Маркіза д'Аргенсона, Тюрго та визначного політолога ХІХ ст. Алексіса де Токвіля. Дослідження функціонування місцевих спільнот і інституцій, проведені А. Де Токвілем, мали великий вплив на політичну та правову думку в Польщі, особливо в питаннях місцевої демократії та самоврядності територіальних громад.

Польські землі упродовж тривалого часу перебували під іноземним пануванням, тому самоврядні інститути, які виникали в різних частинах країни, були за своїм змістом результатом чужого законодавства. Проте навіть у цих умовах йшов пошук власних рішень питань місцевого самоврядування. Прикладом цього може бути Міська Ординація від 18 квітня 1791 року, яка закріпила право міст до "вольностей", тобто власної сфери повноважень, та впровадила своєрідну схему нагляду державної влади за діяльністю виборних органів. Положення Ординації згодом було внесено до розділу "Право про міста" Конституції від 3 травня 1791 року. Характерні елементи польських рішень знаходимо також на території створеної в 1816 році Краківської Республіки, яка була поділена на гміни від нім. Gemeinschaft – спільнота на чолі з виборними війтами.

Ідеї територіального самоврядування почали набирати чіткіших обрисів у другій половині ХІХ ст. з пожвавленням наукових дискусій та появою нових можливостей для реалізації правових ініціатив. Так частина запропонованих підходів до організації місцевого самоврядування була впроваджена в життя на землях Галичини після набуття нею статусу автономії в 1871 році. Однак проблематика самоврядування в польській правничій літературі по справжньому розцвіла з відновленням незалежності після Першої світової війни. Перспектива створення власних самоврядних інститутів спонукала науковців до глибокого опрацювання різноманітних аспектів місцевого самоврядування. Численні концепції, висунуті у міжвоєнний період, виходили часто з теоретичних конструкцій і поглядів західноєвропейських учених. У цьому контексті заслуговують на увагу передусім ідеї творців прусського територіального самоврядування – вченого Генріха Рудольфа Гнейста і міністра Карла фон Штейна.

На підставі власних досліджень англійського та прусського самоврядування Рудольф Гнейст створив першу політичну теорію про природу самоврядування. У своїх численних працях він розкрив такі фундаментальні питання як співвідношення між державою і самоврядуванням та охарактеризував головні властивості місцевого самоврядування. Особливий інтерес у середовищі польських вчених викликало положення, яке визначало самоврядування як окрему частину державної адміністрації, тобто як виконання функцій держави на території крайових, повітових, міських і сільських об'єднань громадян [1, с. 8]. Такий підхід вказує на те, що під самоврядуванням розуміли не управління власними справами громади, а здійснення влади в інтересах держави відповідно до її законів. Інше положення теорії Р. Гнейста, яке мало значний вплив на польську політичну думку, проголошувало, що справжнє самоврядування не повинно підлягати адміністративному контролю уряду, а лише суддів і тільки в частині законності діяльності [2, с. 12]. Погляди послідовників Рудольфа Гнейста, які доповнили його наукову конструкцію такими важливими елементами як принцип виборності (Е. Майер, О. Мост) та принцип безоплатності виконання обов'язків виборними посадовими особами (Леонінг), також залишили слід в польській доктрині місцевого самоврядування [2, с. 13].

Ідеї барона Штейна, відомого реформатора прусської державної адміністрації, стали основоположними для покоління правників, які закладали підвалини організації місцевого самоврядування в Польщі міжвоєнного періоду. Карл фон Штейн обґрунтував необхідність існування широкого самоврядування потребою зміцнення почуття громадянської спільноти, узгодження духу народу, його поглядів і потреб з діяльністю державної влади та оживлення почуття відданості Батьківщині. Сприйняття наведених філософсько-політичних думок польськими вченими дало змогу розвивати національні теорії самоврядування, зберігаючи водночас необхідний зв'язок з Європейською традицією. Остаточно польська доктрина територіального самоврядування сформувалася в міжвоєнний період. Серед багатьох концепцій, запропонованих в той час, найбільший вплив на науку та правові реалії мали теорії таких провідних науковців як Т. Біго, Ю. Панейко, А. Кроньскі, К. Кречковскі, Х. Дембіньскі, В. Бжезіньска.

Ідеї Тадеуша Біго (професор Львівського університету) та Юрія Панейка (професор Вільнюського університету) висуваються на перший план, оскільки і до сьогодні вони мають своїх прихильників. Незважаючи на суттєві розбіжності в їхніх теоріях, автори погоджувалися, що самоврядування є формою децентралізованої державної (публічної) адміністрації [1, с. 5]. Подібними були також їхні критерії характеристики публічної адміністрації. Обидва вчені поділяли думку, що форма діяльності, а не категорія справ, яка відноситься до компетенції органу адміністрації, має визначальне значення для визнання окремого виду діяльності здійсненням публічної адміністрації. Так Т. Біго вказував на адміністративну владу, суттєвим складовим елементом якої є адміністративний примус, як індикатор публічно-правового характеру самоврядного об'єднання [3, с. 80]. В свою чергу Ю. Панейко називав цим індикатором верховну владу (ітрекінт), зрівнюючи діяльність органів самоврядування з діяльністю органів державної адміністрації [5, с. 131]. Суттєвою різницею в поглядах Т. Біго і Ю. Панейко було ставлення до питання правосуб'єктності самоврядування. В концепції Біго, яка мала примат і лягла в основу законодавчого регулювання самоврядування в Третій Республіці, відчувається певний вплив ідей Мангольда і, частково, Лабанда. В самоврядуванні Курт Мангольд вбачав самообмеження держави в сфері своєї діяльності на користь підпорядкованих їй органів публічної адміністрації з визначеною концепцією, які виступають у ролі самостійних суб'єктів права [1, с. 8]. Лабанд, дотримуючись аргументу самообмеження держави, вважав, що самоврядування є виконанням завдань державної адміністрації підвладними державній владі самостійними фізичними або юридичними особами [2, с. 15]. Т. Біго також доводив, що суб'єктом самоврядної адміністрації є не держава, а окремі юридичні особи, які володіють правами і обов'язками публічного характеру, що забезпечує їм рівне з державними органами становище [3, с. 140]. Обов'язковою умовою набуття згаданими юридичними особами самостійної правосуб'єктності, на думку Т. Біго, є корпоративний характер їх організації [3, с. 151]. Ця точка зору перекликається з думкою батька німецького адміністративного права Отто Майера, який називав юридичний статус, корпоративний та публічно-правовий характер, самостійність здійснення публічної адміністрації необхідними правовими властивостями суб'єкта самоврядування [2, с. 16].

Полярну позицію до концепції Т. Біго займав Ю. Панейко, який обстоював аргументи державної теорії самоврядування. Без сумніву, він був добре ознайомлений з ідеями таких відомих прихильників згаданої теорії як В. Єллінек, Ф. Стієр-Самло та Х. Прус. Відтак доречно спершу коротко ознайомитися з їх поглядами.

Вважаючи, що відмінність між діяльністю самоврядування і державної адміністрації має не матеріальний, а лише формальний характер, Єллінек визнавав право на самоврядування як делегування з боку державної влади [1, с. 8]. Аналізуючи формальний поділ компетенції між двома частинами державної адміністрації Стієр-Самло відрізняв: власну компетенцію суб'єктів самоврядування, компетенцію, органів державної адміністрації, компетенцію, делеговану державною адміністрацією органам самоврядування [2, с. 15]. Х. Прус вважав, що самоврядування є de jure i de facto діяльністю державної влади [1, с. 8]. Поділяючи до значною мірою ці погляди, Ю. Панейко стверджував, що самоврядування має на меті вирішення частини справ державної адміністрації як орган держави [5, с. 106]. Формальну відмінність між державною адміністрацією і самоврядуванням Ю Панейко бачив у тому, що тоді як державна адміністрація спирається на систему ієрархічно збудованої бюрократії, самоврядна адміністрація, яка здійснюється місцевими органами, не підлягає жодній ієрархічній залежності [4, с. 37]. Вважаючи цю самостійність змістом децентралізації державної влади, Ю. Панейко визначав самоврядування як децентралізовану державну адміністрацію, яка здійснюється місцевими органами, не підлягає ієрархічно іншим органам і діє на підставі та в межах закону [5, с. 130].

Хоча згадані концепції польських учених виростали на ґрунті теорій західноєвропейської правничої думки, очевидною є своєрідність у підходах до багатьох доктринальних проблем. У результаті інтенсивної полеміки в загальній, а також спеціалізованій пресі (часописи "Територіальне самоврядування", "Міське самоврядування", "Самоврядне життя"), високої зацікавленості проблемами місцевого самоврядування науковими колами та бурхливої урядової роботи ідея територіального самоврядування лягла в основу устрою Другої Республіки. Принцип широкого територіального самоврядування було проголошено в Конституції Польщі від 17 березня 1921 року та, на жаль, він був лише частково впроваджений в життя, оскільки 1926 рік приніс перемогу концепції "сильної виконавчої влади" [4, с. 46]. Конституція від 23 квітня 1935 р. встановила ще більшу централізацію державного устрою, увівши територіальне самоврядування в систему державної адміністрації [4, с. 47]. Цілковите зруйнування системи територіального самоврядування сталося на підставі Закону від 20 березня 1950 р. про територіальні органи єдиної державної влади, який запровадив у повному обсязі радянську модель адміністрації, так званий демократичний централізм [4, с. 51]. Отже, політична ситуація в країні звела нанівець усі наукові зусилля на користь розвитку місцевого самоврядування. Однак цінності і цілі, які були доктринальним підґрунтям березневої Конституції, збагачені розвитком польської політично-правової думки, надихали прагнення наукових середовищ, спрямовані на відновлення автентичного територіального самоврядуваньня.

Loading...

 
 

Цікаве