WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Деякі проблеми імплементації європейської хартії місцевого самоврядування в національне право України - Реферат

Деякі проблеми імплементації європейської хартії місцевого самоврядування в національне право України - Реферат

Реферат на тему:

Деякі проблеми імплементації європейської хартії місцевого самоврядування в національне право України

У стратегічних пріоритетах зовнішньої політики України 2000-2004 рр. йдеться про європейський вибір, відданість України загальнолюдським цінностям, ідеалам свободи та демократії [1].

Для України як незалежної держави гостро стоїть питання входження в Європейський Союз з метою стабілізації економічного розвитку. Можна з впевненістю стверджувати, що Україна має всі підстави, щоб зайняти належне місце в системі міжнародної торгівлі і світовій економіці в цілому [2, с. 16-17].

Дотримання взятих на себе міжнародних зобов'язань відкриває Україні широкі можливості щодо:

  • зменшення тарифних і нетарифних обмежень для українських товарів практично на всіх світових ринках;

  • кількісного і якісного поліпшення української торгівлі, забезпечення справедливого врегулювання торговельних суперечок;

  • можливості збільшення обсягів експорту тощо.

Поглибленню співпраці України з Європейським Союзом перешкоджає надмірне втручання держави в економіку, політична нестабільність, невідповідна європейським стандартам правова база України.

Входження України до економіко-політичного простору Європи невід'ємно пов'язано з отриманням членства в гуманітарно-правововій організації – Раді Європи.

У 1995 р. Україна стала 37-м членом Ради Європи. Бажання України приєднатися до міжнародних процесів підтримали три профільних комітети Асамблеї Ради Європи – з політичних питань, у зв'язках з європейськими країнами – не членами Ради Європи і з правових питань та прав людини. Після офіційних доповідей стосовно готовності України до вступу до Ради Європи "проти" виступили члени Комітету з правових питань та прав людини (9 членів) [3, с. 12-13].

31 жовтня 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України Про приєднання до Статуту Ради Європи.

Під час вступу до Ради Європи Україна взяла зобов'язалась виконати, поряд з положеннями Статуту, низку особливих завдань, наведених у висновку ПАРЕ №190 (1995 р.), які умовно можна поділити на 4 групи.

В першу чергу йшлося про підписання і ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування, а також Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є серцевиною права Ради Європи [4, с. 11-15].

Про вирішення проблеми набуття асоційованого, а потім і повного членства в Раді Європи йдеться в Національній програмі стратегії України щодо Європейського Союзу, затвердженої у вересні 2000 р. [5], де вирішується питання про перенесення частини тягаря у вирішенні проблем на регіональний та місцевий рівень. Теза про можливість підвищення шансів входження України до єдиного економічного, правового, політичного простору Європи завдяки пожвавленню роботи місцевого самоврядування є слушною з огляду на притаманні цьому інституту публічної влади функції і повноваження та пріоритети регіоналізації економіки Європи.

У правовому аспекті така діяльність органів місцевого самоврядування можлива завдяки Конституції України, правовій базі місцевого самоврядування. Про невідворотність цих процесів свідчить і ратифікація у 1997 р. парламентом України Європейської хартії місцевого самоврядування.

Закон України Про ратифікацію Європейської хартії легітимував міжнародний документ у системі українського правового простору.

Багато положень Конституції України і Закону України Про місцеве самоврядування 1997 р. ґрунтуються на положеннях Європейської хартії. Водночас виявлено багато невідповідностей як між нормами Європейської хартії і законами та Конституцією України, з одного боку, так і з задекларованою державною політикою здійснення місцевого самоврядування та практикою, – з іншого.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. В Україні діє примат міжнародного права над національним: укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення змін до Конституції України.

У частині відносин, які регулюються Європейською хартією, Хартія має примат над Конституцією України [6, с. 87-92].

В особливих положеннях Хартії йдеться про застереження, які можуть вносити Сторони під час її ратифікації, враховуючи існуючі в державі можливості забезпечення її дотримання.

Україна не внесла жодних застережень, а отже, взяла на себе обов'язок дотримання Хартії в цілому.

За оцінкою українських науковців, Україна не порушує 20 норм першої частини Хартії. 10 пунктів із 14 пріоритетних норм Хартії Україна не виконує.

Для впровадження положень Хартії після її офіційного опублікування як документа, що має пряму дію, необхідно внести значні зміни у чинне законодавство України в частині уповноваження органів місцевого самоврядування пристосовувати спосіб виконання делегованих повноважень до місцевих умов; передбачення проведення обов'язкових консультацій в процесі підготовки і прийняття рішень органів державних адміністрацій з органами місцевого самоврядування, якщо це стосується їхніх інтересів; забезпечення належних умов праці службовців виконавчих органів місцевого самоврядування, забезпечення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування; гарантування права місцевого самоврядування в межах закону вирішувати будь-яке питання, не вилучене з їхньої компетенції і не віднесене до компетенції іншого органу [7, с. 218-220].

Згідно з ст. 140 Конституції України, суб'єктом здійснення місцевого самоврядування є територіальна громада, відповідно ж до ст. 3 Європейської хартії – це є органи місцевого самоврядування.

Чи є це юридичною суперечливістю, а якщо це й так не з формального, а із смислового боку, то як її подолати? На нашу думку, така суперечливість не є принциповою і тому її не слід розглядати як таке явище, що потребує конституційних змін. Проте може бути і протилежна точка зору.

Основоположний принцип Європейської хартії – народ є основним чинником вирішення своїх проблем. В українському законодавстві у сфері місцевого самоврядування діють не лише його органи, а й місцеві державні адміністрації, які намагаються керувати місцевим самоврядуванням. Звідси і постійне протистояння на місцях влад самоврядної і державної.

Відомо, що ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні 1997 р. встановлює принцип – "дозволено робити все, що передбачено законодавством". У той же час Європейська хартія місцевого самоврядування встановлює протилежний принцип регулювання відносин у сфері місцевого самоврядування – дозвільний, згідно з яким дозволено робити все, що не заборонено законом. Очевидно, що до вирішення цієї суперечливості між актами національного і міжнародного права про повноцінне впровадження вищезгаданої Хартії не може бути й мови.

Часто наміри законодавця України щодо бачення майбутнього місцевого самоврядування є не співзвучні з критеріями Європейської хартії.

До тепер не реалізовано багато положень адміністративної реформи, які безпосередньо торкаються інтересів місцевого самоврядування.

Отже, після ратифікації Хартії виникла юридична потреба доповнити та змінити чинне законодавство про місцеве самоврядування положеннями, які б поєднували його з тими нормами Хартії, що не увійшли до Конституції і чинного законодавства України.

Ще складнішою є проблема узгодження підходів до місцевого самоврядування, закладених у Конституції України і Європейській хартії про місцеве самоврядування.

Наприклад, Конгрес місцевих та регіональних влад Європи на 5 сесії, посилаючись на ст. 3 Параграфа 2 Європейської Хартії, рекомендував Україні на законодавчому рівні закріпити можливість районних та обласних рад мати свої власні підзвітні їм виконавчі органи. Це, на думку деяких авторів, потребує внесення змін до ст. 119 Конституції України [8, с. 220].

Відомий вчений – фінансист В. Кравченко, вважає, що також потребує змін ст. 143 Конституції України, яка фактично закріплює в системі місцевого самоврядування нашої держави елементи радянської вертикалі. Поки ця суперечність не буде усунута, справжнього самоврядування в Україні, на його думку, не буде [9, с. 220].

Потрібно поступово переорієнтовуватись у бік демократичної концепції розвитку місцевого самоврядування, тобто сприймати філософію саме Європейської хартії місцевого самоврядування.

Передумови запровадження європейської моделі місцевого самоврядування умовно поділяють на філософські і правові.

Філософськими проблемами адаптації нового підходу до місцевого самоврядування, крім юридичної школи права, почали займатися й соціологічна та політологічна школи. Це є важливий крок для демократизації місцевого самоврядування в Україні.

У світлі сучасних проблем розвитку місцевого самоврядування перед українською наукою стоять такі першочергові завдання:

  • вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду місцевого самоврядування, історії вітчизняного досвіду;

  • розкриття місця і ролі місцевого самоврядування в конституційній системі держави;

  • аналіз нормативної та інституціональної системи місцевого самоврядування [10].

Згідно із ст. 57, ч. 2 і 3 ст. 94 Конституції України та відповідно до Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 04.12.97, нормативні акти Верховної Ради України після їх прийняття і підписання підлягають опублікуванню у 15-денний строк державною мовою в офіційних виданнях України [11]. А проте дотепер Європейська хартія місцевого самоврядування не оприлюднена у встановленому законодавством порядку.

У Законі України Про місцеве самоврядування 1997, на жаль, немає згадки про міжнародні акти як регулятори відносин в сфері місцевого самоврядування. Однак у коментарі Закону йдеться про те, що особливе місце в системі законодавства про самоврядування належить Європейській хартії місцевого самоврядування [12, с. 84].

Посилання на Хартію в законах України з питань місцевого самоврядування, прийнятих після її ратифікації, зокрема в Законі України Про столицю України – місто – герой Київ від 1999 р., немає.

Під час розробки локальних актів місцевого самоврядування – рішень рад, їх виконавчих органів, розпоряджень міських голів, як свідчить практика, не використовується правовий потенціал Європейської хартії. Можливо, ця ситуація буде змінюватися з розробкою і прийняттям статутів територіальних громад.

Фактично єдиний акт, в якому український законодавець згадує Європейську хартію, є затверджена ним Конституція Автономної Республіки Крим 1999. У Конституції визнається місцеве самоврядування (ст. 44), яке відповідає Конституції України, Законам України, Європейській Хартії про місцеве самоврядування.

Loading...

 
 

Цікаве